Поїхав якось Пінько за кордон збирати в неважливо якому англійському графстві полуниці. І настала пора вертатися. І подумав Пінько – збирати полуниці в англійському графстві і не побачити Лондона?
Зустрів Пінько в Лондоні справжнього британського лорда. І запросив британський лорд Пінька на ель, пиво таке. І здивувався лорд: «Піньку, у вас немає жодної партії». І похитав головою.
І бачив Пінько, що недобре це – без жодної партії. І заснував Пінько партію.
І почув Пунько, що Пінько, його найкращий друг, з яким вони наче рідні брати, заснував партію.
І прийшов Пунько до Пінька і сказав: «Візьми мене, брате Піньку, хочу вступити до твоєї партії».
«Е, ні, – похитав головою Пінько. – Одна партія – то не демократія. Треба бодай дві. Знаєш що, Пуньку, а ти заснуй свою партію».
«Нащо мені партія?» – сполошився Пунько.
«Як нащо? – звів брови Пінько. – Щоб ніхто не казав, що в нас немає демократії».
І заснував Пунько свою партію. І партія Пунька в усьому підтримала партію Пінька.
«Так не піде, – сказав Пінько. – Не може одна партія підтримувати іншу. Вони мусять конкурувати». І почали вони конкурувати. І незчулися, як стали заклятими ворогами.
Пінько і Пунько вигравали вибори за допомогою простих гасел: «Зможемо!», «Злагода», «Ми – сила», «Порядок і процвітання», «Будьмо, гей!». Особливо їм імпонувало «Дивися в майбутнє», і вони охоче його один в одного запозичували.
Коли Пінько обіцяв побудувати сто будинків, Пунько обіцяв двісті. Коли Пунько присягався, що цього разу полатає дороги, Пінько розпинався, що побудує гайвей. На ті вибори він і пішов з таким гаслом: «Вся країна – гайвей!»
Коли Пінько правішав, Пунько лівішав. Ставав один націоналістом, другий позиціонував себе лібералом. При цім обоє змагалися в патріотизмі.
Сталося так, що Пінько влип у великий скандал, його партія втратила голоси і не годилася.
І заснував Пінько нову партію.
Одначе сказали йому: «Та ти ж той самий Пінько!»
«Я не той самий! – обурився Пінько. – Я – інакший!»
Та сама халепа спіткала невдовзі Пунька. І вчинив Пунько так само, як Пінько. Щоб насолити Пінькові, Пунько заснував партію з подібною, як у Пінька, назвою.
Відтоді, тільки щось не так, засновували Пінько і Пунько кожний нову партію. І наросло їх небавом сто, потім триста, а потім – тисяча. Яких лише партій вони не назасновували!
І настав у країні хаос. І ніхто вже не тямив, чи, обираючи Пінька, обирає Пінька, чи, може, Пунька? Від цього пропадав сон, апетит і статевий потяг.
Та й самі Пунько і Пінько заплуталися.
«Що ми накоїли? – зажурився Пунько, який забув лік своїм партіям і на останніх виборах помилково віддав свій голос за негідника Пінька.
І вжахнулися Пунько і Пінько.
І наснилося Пінькові, що він знову у Лондоні. П’є з британським лордом в ірландському пабі ель. І промовив лорд до Пінька: «В нас тисячу років дві партії, а у вас за двадцять п’ять – тисяча».
І похитав головою.
P.S. Стартові місцевої виборчої кампанії присвячую.