В Україні до 2004 року постійно існувало два центри впливу: президент і парламент. Зазвичай перший мав перевагу, оскільки впливав на формування Кабінету Міністрів більше, ніж коаліція. За Віктора Ющенка ситуація змінилась, але ненадовго. Віктор Янукович знову все повернув до попереднього стану. Бажання депутатів зменшити повноваження президента у 2014 році і повернутися до парламентсько-президентської республіки виглядало логічним на той час. Але призвело до народження ще одного впливового гравця.
Війна сильно вплинула на розподіл сил в країні. Силові міністри стали дуже важливими фігурами. І якщо міністр оборони і голова СБУ підпорядковувались президенту і завжди були його людьми, то міністр внутрішніх справ перетворився на самостійного гравця.
Арсен Аваков, який зайшов у міністерство прямо з Майдану, жодного разу не здав своїх позицій і тільки посилював їх. За п’ять років він став третім центром впливу в Україні. Крім президента і прем’єр-міністра відтоді на розклад сил у Верховній Раді, ухвалення рішень у Кабміні й ситуацію на вулицях впливав і міністр внутрішніх справ. Він втримався після заміни «народнофронтівця» Арсенія Яценюка, після атак Порошенка і десятків скандалів, пов’язаних з його підлеглими. Здавалося б, що після обрання нової ВРУ він втратить свої позиції. Проте цього не сталось, незважаючи на малу кількість наближених депутатів у Раді.
Аби залишитись при владі і зберегти свій вплив, Аваков почав діяти ще на початку року, коли чітко виступив проти Порошенка під час президентської кампанії. За допомогою своїх спікерів він розганяв тезу про гаранта чесних виборів. І враховуючи, що вибори таки були чесні і без ексцесів, багато хто в це повірив. Хоча тут більше зіграла роль не гарантування спокою, а відсутність провокацій від підконтрольних міністру формувань. Останні півроку ми майже не чуємо про Національний корпус та інші контрольовані ним організації.
Зразу після перемоги Зеленського Ігор Коломойський заявив, що вони з Аваковим підтримували «Зе» і сприяли його перемозі. «Люди» Авакова є в оточенні Володимира Олександровича і вже отримали посади і в Кабміні, і в комітетах ВРУ. Але для збереження посади очільника МВС цього було замало.
Аваков почав демонструвати свою силу і вплив. Спершу він вивів на вулиці міст України Національну гвардію України, яка підпорядковується саме йому. Незважаючи на велику кількість дискусій щодо правомірності такого кроку, більшість підтримала такі дії і фактично суспільство схвалило дії міністра.
Другим показовим моментом стало нагородження під час святкування Дня Незалежності. До цього прихильники Порошенка постійно заявляли, що Зеленський боїться параду, бо військові ЗСУ не віддадуть йому військового вітання. Але під час нагородження військовослужбовці робили все за статутом, добре виходили, доповідали і віддавали військове вітання. Чого не можна сказали про представників НГУ. Вони йшли розхлябано, «ганяли мух», вітання або взагалі не віддавали, або доповідали не за формою. Аваков показав свій вплив на НГУ і що він може.
Те, що Зеленський залишив Авакова, є свідченням непевності президента і демонстрацією відчуття небезпеки. Його команда боїться, що в разі відставки міністра Нацкорпус вийде на вулиці міст, виникне проблема з НГУ і поліцією. Що з ними ніхто інший просто не впорається. Тому було вирішено зменшувати вплив Арсена Борисовича поступово та ділити на частини створеного ним силового «монстра».
Акція «Аваков – Чорт» ніяк не вплинула на президента, тому що незадоволення міністром не має критичної межі. Проти нього виступають журналісти, активісти… і все. Не було ризику, що після збереження Авакова на посаді на вулиці з акціями протесту вийдуть народні маси.
Що ж запланувала команда президента? Усе дуже просто: у ВРУ зареєстровано як невідкладний «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності Національної гвардії України», відповідно до якого НГУ виводиться з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ і знову буде підпорядковуватись тільки президенту.
НГУ часто недооцінюють, применшують їхню заслугу у війні на Донбасі. Так, що стосується великих військових операцій, знищення вогневих точок противника, захоплення міст, то від неї не було багато користі. Але коли йдеться про зачистки, патрулювання вулиць, контроль у містах, вуличні бої, тримання під контролем великих територій, то НГУ дуже ефективна. Тому порівняння зі ЗСУ завжди некоректне, оскільки в кожного свої завдання, і всі вони виконують їх добре. Плюс НГУ це майже п’ятдесят тисяч військовослужбовців. Якщо закон таки буде ухвалено, то Аваков втратить один з основних важелів впливу. Бо в разі організації вуличних акцій від Нацкорпусу чи інших організацій президент зможе використати Нацгвардію для взяття ситуації під контроль.
І тут дуже важлива роль партій «Голос» і «Європейська Солідарність». Перший день голосування показав, що Коломойський і Аваков мають з півсотні своїх депутатів, які не підтримають такої ініціативи. Плюс вміння Авакова домовлятися може призвести до того, що «Слуга народу» просто не назбирає голосів для ухвалення цього закону. А ось за допомогою «Голосу» і «ЄС» вони зможуть це зробити.
Шлях, обраний Зеленським, не відповідає очікуванням активної частини суспільства, але він безпечніший для нього. Президент поставив на перемогу в майбутньому, хоча це може вдарити по його актуальному рейтингу. Так само Аваков, ніби й залишився міністром, але скоро може втратити свій вплив і залишитись за бортом політики. Тому для кожного з гравців – це ситуативні перемоги, які можуть як не принести дивідендів нікому, так і зробити одного з них максимально сильним і впливовим.