Чому Петро Писарчук не вийшов з Партії регіонів після скандального голосування за закон про мови, чому у новому списку партії він лише під номером 105 і що корисного він зробив для Львова та Львівщини? На ці та інші питання від читачів ZAXID.NET відповів депутат Верховної Ради України, голова ЛОО Партії регіонів, відомий у Львові підприємець Петро Писарчук.
«Моральна деградація несе більшу загрозу Україні, ніж закон про мови»
- Чи не вважаєте ви за потрібне після прийняття антиукраїнських законів, зокрема закону про мови, партією регіонів, покинути її ряди? Адже у ви себе позиціонуєте як проукраїнський політик патріот, то як можете бути з тими хто воює з українською мовою?
– Від того, що всі галичани вийдуть з Партії регіонів на знак протесту – виграють тільки недруги України, бо закон залишиться і проблеми залишаться. Може, пані, котра задала це запитання, зі мною би погодилася, коли б я вкотре наголосив, що не виходити, а вступати треба у Партію регіонів, щоб голос Галичини звучав потужно, щоб ця партія не ділила українців, а дискутувала всередині і виходила у Верховну Раду з конструктивнішими рішеннями і законами. Може, Ви не розумієте тих загроз, але якщо ми і далі будемо провокувати якісь різкі дії і кроки один до одного, то це може призвести до набагато гірших наслідків, ніж прийняття цього мовного закону.
– Ви сказали в недавньому інтерв’ю: "я абсолютно не з кон’юнктурних інтересів є в Партії регіонів". Тоді з яких причин Ви за "двуязичіє"? Так, Ви виступаєте проти, але вибачте, бо судять не по словах, а за ділами.
– Хочу сказати, що своїми ділами я показав: за що виступаю. Дякую Господу Богу, що мав таку можливість. Перше, що я зробив – відремонтував приміщення Спілки письменників та Спілки журналістів. На жаль, ці приміщення від того, що там зроблені дорогі ремонти, не стали осередками української культури.
У той час, коли всі говорили про повагу і визнання Шашкевича, я просто взяв і зремонтував музей «Русалки Дністрової», щоб гості нашого міста в нормальних умовах, а не в обшарпаних приміщеннях, могли пізнати цю велику історичну постать і його творчість. Що можу, те роблю, щоб врятувати замки.
На жаль, не знайшов послідовників у підтримці бібліотеки Стефаника, де ми в міру своїх сил і можливостей долучилися до створення нормальних умов для відвідувачів бібліотеки. І таких прикладів можу навести багато.
Багато хто любить Шептицького і про нього говорить. Тішуся, що профінансував фільм про Андрея Шептицького і про Йосифа Сліпого. Тішуся, що в Прилбичах поставили пам’ятник Шептицьким, тішуся, що мав можливість долучитися до встановлення пам’ятника Святославу.
Можу ще багато навести прикладів. Не говорю про премію Вільде, про підтримку молодих письменників і талантів. Так що я не словами, а справами намагаюся підтримати українську культуру. Це виглядає як самовихваляння, та нехай мене вибачать читачі, але інших аргументів для цього пана я не знайшов. Тому по ділах нехай він і судить.
– Зараз в Україні відбуваються «паради мов», як багато мов Ви знаєте і скільки мов Ви будете вивчати, щоб підтримати мовний законопроект? Як оцінюєте шанси українців, які в «російськомовних» областях говорять українською, чи не варто нас захистити?
– Хотів би сказати, що цей закон, про який так багато говорять, не скасовує, а навпаки підсилює статтю Конституції про те, що єдиною державною мовою на всіх теренах України є українська мова. Українці є титульною нацією. Будь-який чиновник, будь це в Севастополі, чи в Луганську, повинен відповідати Вам українською мовою, якщо Ви звертаєтесь до нього українською. Якщо він цього не робить, Ви маєте право вимагати його звільнення. Ваші діти мають право, насамперед, ходити в українські школи і вивчати українську мову. Говорив і буду говорити, що робитиму все у моїх силах, щоб українська мова, українська слава не були принижені, а були возвеличені. На жаль, не знаю мов і від цього дуже страждаю. Може, вивчатиму коли вийду на пенсію.
– Хочу запитати Вас як народного депутата: яку корисну справу для Львова Ви зробили з 2002 року? Та друге – чи погоджуєтесь Ви з політикою Вашої партії, а саме тотальної русифікації суспільства, чи Ви проти мовної політики партії, але дієте запринципом «ягня поміж вовків – не воїн»?
– Що я зробив корисного – не мені судити. Я можу єдине сказати, що робив те, що міг, бо я не всесильний. Тішуся з того, що багатьом людям допоміг. Може, не красувався на трибунах Верховної Ради, але були часи, коли в місяць я приймав до тисячі людей і вирішував те, що їм болить, використовуючи свої повноваження, в тому числі повноваження народного депутата.
Що торкається звинувачень на адресу Партії регіонів щодо тотальної русифікації України, то до цього спричинилася не тільки Партія регіонів. І без закону, і без Партії регіонів, і, думаю, після неї, значна частина громадян України ще довго спілкуватиметься російською мовою. Щоб у них було бажання переходити на українську мову – мало одних закликів і навіть законодавчих актів. Я думаю, що для початку нам, львів’янам, треба було би критично оцінити свій внесок в українізацію України. Тому що, на жаль, ми не можемо похвалитися великими здобутками в підтримці не на словах, а на ділі української мови, літератури, культури. Нам треба захищати і розвивати українську мову не у Львові, а збиратися інтелігенції і їхати на схід, щоб пропагувати все те краще, що має Україна. На жаль, на це спромагаються одиниці.
Я не підтримував цього закону, хоча абсолютно розумію, що ця піна, яка здійнялася навколо нього, з часом спаде. Він буде або скасований, або вдосконалений. Але це станеться тоді, коли ми наберемося терпимості і будемо розвивати економічну міць нашої держави, виділяти все більше коштів на розвиток і підтримку української мови, культури, літератури, підвищення життєвого рівня людей. У мене абсолютно немає сумнівів, що загрози, які намагаються приписати цьому закону щодо української мови, є гіперболізовані, прибільшені. Тому що сьогодні моральна деградація суспільства несе більшу загрозу Україні, ніж цей закон. Досить сказати, що за роки незалежності, як підрахували вчені, ми маємо 50 мільйонів ненароджених українців.
– За гроші Ви вже продали Вашу рідну мову, мову ваших батьків і дідів. За гроші Ви і в Компартію вступали. Скажіть чесно, вірите в Бога ?
– Віра в Бога в кожного своя. Я ж причисляю себе до християн. Звісно, що до досконалості мені далеко, але сподіваюсь на спасіння, бо і мій ангел-охоронець святий Петро у свій час також відступав від Христа.
Тішуся, що на відміну від Вас, гроші для мене – не самоціль, а спосіб самовираження. Я в депутати йшов небідним, а Компартія відправила мене в Краснодарський край, за що я їй дійсно вдячний, бо там вперше я зумів заробити трохи грошей, щоб позбутися комплексу бідності.
У кожного – своя дорога до Бога. Я абсолютно переконаний в тому, що він судитиме нас не по тому, до якої партії ми належали, а по наших ділах. У жодної партії і в жодного президента я не брав грошей – це мені дає свободу. Я тішуся, що тоді, коли ніхто не вірив, я, набравши кредитів, прийшов у це болото і за 15 років зумів сотворити не найгіршу річ для Львова. Якщо виходити з біблійних істин, то дарма будівничий будує, якщо Бог не будує.
– Як Ви збираєтесь дивитись в очі своїм дітям та нащадкам? Ваша картка знову дивним чином проголосувала випадково за закон про мови? Ви збираєтесь ставити пам’ятник мові на ТВК "Південний"? Так само, як після вашого дивного голосування проти визання Голодомору геноцидом українського народу? І не брешіть самі собі про відкликання голосу за законопроект, тому що де-юре такої процедури у нас немає!
– Можу сказати, що в історії Верховної Ради було немало таких казусів, коли дуже поважні люди не голосували навіть за декларацію за незалежність, чи коли заступник голови Верховної Ради Микола Томенко проголосував за мовний закон…
Я неодноразово заявляв публічно і це моя громадянська позиція – я ніколи не підтримував радикальну позицію «Свободи», я прекрасно розумію, що проблема є, що навіть поганий закон є кращим, ніж беззаконня, що частина російськомовного населення чи інші національні меншини потребують можливості нормально розвиватися їхнім мовам і культурам. Закон «Про засади мовної політики», можливо, не в такій редакції, але потрібний Україні.
Львів’яни, які так критикують цей закон, повинні не лише критикувати, але й подати до Верховної Ради свій варіант, своє бачення цієї проблеми. На жаль, таких продуктивних посилів з нашого боку немає. Я такого закону не напишу, бо не спеціаліст, але наша інтелігенція могла б "розродитися" таким законопроектом. Це була б корисна для України позиція. Бо коли ми у Львові кричимо одне, а в Луганську – інше, то народ просто налаштовують один проти одного.
Що торкається моїх дітей, то вони вчаться в звичайних українських комунальних школах, а не в закордонних елітних. Мої діти закінчили львівські вищі навчальні заклади. Я б дуже хотів, щоб вони перфектно володіли українською мовою, але й добре знали російську, англійську та інші мови, які б тільки їх збагатили.
– Голодомор на словах признаєте, а голосуванням - ні.
– Збита тема. Мені немає чого виправдовуватись, бо і я ще в 2003 році голосуванням підтвердив свою позицію про те, що Голодомор був геноцидом українського народу.
А ті, хто спровокував повторне голосування в 2006 році, вже давно перейшли на бік Партії регіонів.
Це голосування, про яке говорите, було політичною провокацією, яке переслідувало єдину мету – домогтися голосування від Партії регіонів, аби спровокувати комуністів вийти з коаліції з Партією регіонів.
«Можна знайти бабусю, що перепише хату на кота, взнавши, що внук голосував за Яценюка»
– Чому серед великої кількості різних партій України Ви обрали саме Партію регіонів?
– Незважаючи на свій поважний вік, я ще не зустрічав ідеальних партій. Не є ідеальною і Партія регіонів, але протягом тривалого часу вона міцно утвердилася на політичній карті України. За цей час вже зникло немало партій, які, здавалось би міцно утвердилися в політикумі України. З болем говорю про РУХ. Хто трохи старший, той пам’ятає, як в тому числі і наші сьогоднішні патріоти «облизували» НДП, буквально за короткий період не стало ні СДПУ(о), ні, на превеликий жаль, «Нашої України», яка втратила підтримку.
Подобається чи не подобається пану, який задав питання, Партія регіонів, але її підтримує значна частина виборців України. А оскільки для України є архіважливою її соборність, бо не без допомоги української еліти нашу державу віками розривали різні імперії, то основне завдання сьогоднішньої еліти – не допустити чергового розбрату нашої держави та поділу її на схід і захід. А це можна зробити в тому числі і через партії. Тому що якщо Західна Україна буде мати свої партії, а східна – свої, то буде дуже зле для держави. Тому я є в Партії регіонів, в якій також не завжди мене сприймають, де не завжди подобається моя позиція. На жаль, я є в меншості, бо львів’яни мене мало підтримали для того, щоб мій голос був вагомим і його почули у Партії регіонів. Але я знаю, що пройде час – і не тільки цей чоловік, але й багато інших людей, які сьогодні,можливо, мене не розуміють. критикують чи навіть не люблять, будуть по-іншому оцінювати цю ситуацію.
– Якою була Ваша перша реакція на мегапопуляний зараз бігборд «Взнала, що внук проголосував за ПР – переписала хату на кота». Тільки не кажіть, що не чули і не бачили.
– Це право бабусі і її вибір. Я знаю і інші приклади – російський міліонер Прохоров, щоб не розбещувати своїх дітей, переписав на благодійні проекти 17 млрд доларів. Білл Гейтс половину своїх статків віддав не дітям, а на благодійні проекти. Можливо, ця бабуся і має рацію, бо завдання батьків – виховувати не споживачів і створювати такі умови, щоб у дітей не було мотивації, бо у дітей є все готове. Я думаю, вона зробила внуку добре, бо тепер він буде думати, як заробити гроші на хату.
А прив’язка цього до Партії регіонів – думаю, технологічний хід. Бо,напевно,можна знайти і бабусю, яка перепише хату на свого кота, взнавши, що внук голосував за Яценюка.
– Розкажіть, які Ви маєте переваги від вступу до Партії регіонів? Як думаєте, Вас і далі поважатимуть люди?
– Якщо бути відвертим, то, напевно, самі клопоти. Але доки маю тверде переконання, що моя присутність в Партії регіонів є корисною для України і мого рідного краю, я там буду.
А щодо поваги, то по-різному в житті буває. Нерідко ті, кому допомагав, платять невдячністю. А є люди, абсолютно незалежні від мене, які під час випадкових зустрічей висловлюють повагу до того, що я роблю. Такий світ. Читайте Матір Терезу, яка сказала, що твори добро людям, і навіть якщо люди тебе зневажать, все одно твори добро. Тому що творячи добро, ми його робимо не так для когось, як для власного спасіння.
– Як таке може бути, що Ви зв’язалися з комуно-голубими? Вони ж не мають ні ідеології, ні совісті, є холуями Москви. Отже, Ви – такі самі.
– Думаю, що пана, котрий задає питання, буде важко переконати в тому, що ставитись до інших треба трохи краще, ніж Ви ставитись, бо непрохана агресія є у Вашому питанні. Холуями тих чи інших держав нас робить не Партія регіонів, а наше невміння організувати життя на рідних теренах. Тому, напевно, з кожного села люди виїжджають,в тому числі, і до Росії на заробітки, залишають свої сім’ї і нерідко є там холуями і приниженими. Думаю, якби Ви поцікавились – а Партія регіонів ніколи не була при владі у Львові – то Ви би знали, що так звані інвестиції російського капіталу, є на першому місці серед іноземних інвестицій, і багато львів’ян вже давно працюють на підприємствах, які є власністю громадян Росії. Шукайте більше інформації – і, я думаю, що Вам відкриються очі, в тому числі і на стосунки України з Росією.
– Якщо президентом Росії буде Янукович, Ви також будете за Партію регіонів?
– Віктор Федорович Янукович є Президентом України, легітимність його обрання визнав весь світ і, як на мене, він послідовно відстоює українські інтереси, котрі є набагато ширшими, аніж Вам це бачиться. За нього проголосувало 16 мільйонів громадян, і коли Вашого голосу серед них не було, це не дає Вам права його принижувати. Тому що українські інтереси часто-густо здають ті, хто напевно, Вам більш симпатичний. Утримаюсь від прикладів, бо болить.
– Яка була Ваша реакція на зібранні Партії регіонів, коли Ви дізнались, що Ви не на прохідному місці в списку? Чим будете займатися після депутатства, адже воно у Вас закінчується.
– Реакція на місце у списку абсолютно спокійна. Розумію, що коли всі б’ються за місце під сонцем, то що б я не сказав, це виглядатиме нещиро і по-фарисейськи. Але я вже 10 років депутат Верховної Ради – і,повірте мені, не такий це солодкий хліб, як інколи декому здається. Тому я абсолютно спокійно поставився до свого місця в списку. Тим більше, що Львівська обласна організація Партії регіонів і я, як її керівник, не могли претендувати на якісь високі місця в списку, оскільки ми не показуємо високих результатів на виборах.
Що торкається моєї подальшої роботи, то її в мене вистачає. Можу поділитися, але з тими, хто дійсно хоче працювати, а не просто ходити на роботу.
– Ви у виборчому списку під №105. Хотілося б почути вашу думку, чому саме 105. Політологи відзначають, що №105 у списку практично непрохідний. Чим займатиметесь після виборів?
– Ну і Слава Богу, що непрохідний! Хоч трішки відпочину. Бо хто не був там, то думає, що там хліб ікрою помазаний. А хто посидів так,як я, десять років… Завдання Верховної Ради – продукувати закони. Цим за десять років ми займалися десь, може, 20 відсотків часу. Все інше – це політика, взаємне поборювання, це крики, інші речі, які не додають ні здоров’я, ні душевного комфорту. Тому, якщо оберуть мене люди – буду працювати, не оберуть – не роблю з цього трагедії.
– Чи вдасться Вам і надалі сидіти на двох стільцях, перебуваючи в Партії регіонів і вдаючи із себе націонал-патріота? Може, пора вже визначитись ? Або Ви в "Регіонах" або Ви націонал-патріот?
– Якби то було просто, коли б приналежність до партії визначала сутність людини. Хіба всі, хто ходить до храму, є християнами? Я давно визначився і публічно відстоюю свою позицію. Патріот – не той, хто багато базікає про це, а той, хто через «не можу» робить, що може, для добра України.
Я ніколи не підтримував крайнощів в політиці. Мені боляче, коли ображають галичан, їхні прагнення, історію, культуру, але я не можу розділяти позицію тих своїх земляків, які не поважають людей, що мають свою думку і своє бачення розвитку держави. Ми приречені домовлятись і рухатись вперед, інакше нас чекають конфлікти і падіння у прірву.
– Чому Ви покинули наш округ і не обираєтеся, як мажоритарник, від рідної Перемишлянщини, Золочівщини та Миколаївщини? Жаль, що втратили у Вашій особі лобіста інтересів місцевих громад у ВР. Наразі Ви були – без перебільшення - єдиним достойним депутатом на нашому окрузі!
– Дякую за добре слово. І без депутатства люблю свою рідну Перемишлянщину, і що зможу – те зроблю, щоб люди на цій землі жили краще і були щасливими.
– Вітаємо Вас з придбанням на території держави Дубаї осторова Україна. Якщо Березовський придбав острів Росія, то Ви також зробили хороше придбання. Чому Дубаї? Вони ж не дають другого громадянства?
– Можу розчарувати автора питання – не маю і ніколи не прагнув мати рахунків і нерухомості за кордоном. На тому би поставив крапку. Хоча міг би навести масу прикладів підпільних «корейків», «патріотів», які живуть в Лондоні, як Березовський, а у Львові розказують, як вони люблять Україну, але їхні діти і гроші працюють за кордоном.
– Чи забули свою рідну Компартію? Як же так сталося, що Ви, колишній секретар райкому КПСС з ідеології підтримуєте партію колишнього зека? А землю під ринок «Південний» Ви загребли незаконно!
– Я думаю, що така філософія і ідеологія шкідлива для України і не має майбутнього. Нехай цей пан переймаєтья не мною, а собою. Порадив би йому піти до церкви, набратися позитивної енергетики. Якби він ходив до церкви, то мав би знати, що апостол Павло був гонителем християнства, а потім ревним його захисником. Тому ті звинувачення про моє минуле, Компартію… Я був у Компартії, але речей, за які мені б було соромно, немає: не валив храмів, не закривав церкви, не організовував там різних клубів. Я і тоді намагався організовувати такі речі, від яких була бикористь людям.
– Чи це випадково, що Ви раніше підримували провладну партію СДПУ(о), очолювану наближеними до Кучми людьми – Медведчуком та Суркісом, а пізніше, коли змінилася кон’юктура, перейшли в іншу провладну партію – Партію регіонів. Це Ваш принцип: де більше сили та влади – там більше правди?
– Я знаю багато членів СДПУ (о), які не займалися бізнесом, як я, а були біля «корита» і чинили немало прикростей, в тому числі і бізнесу, які сьогодні є дуже поважними кандидатами від патріотичних сил, навіть від «Свободи». Тому я би не бажав собі бути в такій ситуації.
У Партію регіонів, якщо цей пан уважно стежив за моєю біографією, я прийшов тоді, коли з неї всі тікали. Це був 2005 рік. Що тоді творилося в державі, а тим більше у Львові, яке було ставлення до ПР, я думаю, цей пан знає. А перейшов я в ПР, продовживши свою послідовну лінію, тому що на президентських виборах я підтримував кандидата Януковича. І навіть коли він програв вибори, я вважав за правильне не втікати в «Нашу Україну», а бути послідовним.Тому звинувачення від лукавого – або від незнання моєї політичної біографії, або від упередженого ставлення до мене.
– За яку політичну силу голосуватимуть Ваші внуки?
– Мої внуки ще не мають такого права, бо вони малолітні, а мої діти підтримують мене. Якщо вони мене підтримують, ясна річ, що оскільки я є головою Партії регіонів на Львівщині, то вони цю партію підтримують.
– Коли Ви створите свою партію, яка не буде антиукраїнською, бандитською і антинародною?
- У мене таких амбіцій до створення партій немає. Нехай мені хтось покаже таку партію сьогодні, і я, можливо, задумаюсь. Партія, як би вона не називалась, це є зріз суспільства. Є люди, які бачать тільки чорне, це їхня проблема, бо так важко жити. Але треба бачити не тільки чорне, але й світлі моменти, бо так легше чогось досягати.
Можливо, цей пан, який задав питання, і створить таку партію. Але якщо ми сьогодні поділили Христа по різних конфесіях, не почувши його основної заповіді – любити ближнього як самого себе, то, думаю, не скоро ми створимо партію, яку хоче бачити цей пан.
«Південний» – це якраз те середовище, де бізнес відчував себе захищено»
– Які зараз справи у вашому бізнесі, йдеться про ринок «Південний»? Кадуть, що у вас скрутні часи, через відкриття гіпермаркету «Ашан». Чи спостерігається відтік покупців?
– Без сумніву, бізнес сьогодні переживає не найкращі часи. Я сподіваюся, що саме це торговельне підприємство, (до якого мене там причисляють), зуміло перебороти кризу. Кризу в собі, кризу в мізках. І за останній час адміністрація ринку зробила чимало, щоб у покупців знову з’явився інтерес до цього торговельного об’єкту. А конкуренція – це нормальнее явище. Напевно, будуть відкриватися ще багато торгових центрів. Люди мають розуміти, що якщо вони хочуть виграти – мають не спочивати на лаврах, а тяжко працювати, щоб виграти цю конкуренцію. Ясна річ, є така проблема. Думаю, що вона стосується не тільки цього торгового комплексу. Ми мусимо подолати такий парадокс: при низьких зарплатах в Україні – ціни на товари вищі, аніж закордоном. Якщо далі так буде продовжуватись, думаю, що не тільки «Південний», а й інших, хто працює у цій сфері, чекають непрості часи.
– На «Південному» різних банерів, плакатів наліплено так, що того ніхто навіть не читає. Я ще минулого літа торгувала на «Південному» і зайшла кілька днів тому... Жахнулася. Все заліплено так, що магазинів не видно. Подруга сказала, що Писарчук на її магазині рекламу поліпив, це відволікає від її магазину. Мало того, що постійно виганяють або переселяють та ще й заліплюють рекламами.
– У кожного свій смак. Чесно кажучи, і я незадоволений рекламою, навігацією на території комплексу. Будемо працювати над вдосконаленням. Попереднє керівництво «Південного» трохи його територію запустило. Можливо, ця пані не знає, але ще минулого року багато території на «Південному» були порожні, сьогодні таких площ немає.
– Чи планується раціональніше перепланування ринку "Південний", бо зараз там такий хаос і плутанина, що неможливо знайти бутік, в якому був ще 10 хвилин тому.
– Ви, напевно, давненько не були на «Південному» , тому що за останній час тут зроблено немало для Вашого комфорту, але це тільки початок.
– Як Ви думаєте розраховуватись з громадою міста в особі міської ради за землю під ринок "Південний"? Верховний суд України визнав факт незаконного володіння самозахопленою землею ринком "Південний". Не треба показувати пальцем на факти незаконного володіння землею у Львові іншими підприємцями: кожен відповідає за себе.
– Почитайте рішення Вищого господарського суду і Ви побачите, що таких рішень, про які Ви пишете, він не ухвалював. Жодних боргів перед громадою міста в підприємства немає, бо воно є одним з найбільших у Львові платників орендної плати за землю, і це – доступна інформація. Моя порада – боріться не з «Південним», а з тими, хто буцімто і володіє землею, але не може собі дати з нею ради, бо на перепродажу заробляти легкі гроші стало важко.
– Ви часто розказуєте, як всього багато Ви набудували, як настаралися для людей, скільком дитячим будинкам Ви допомогли, церков добудували і т.д. і т.п. Але ж крім всього цього добра, яке Ви, з Ваших слів, зробили людям, треба врешті чесно розказати і про іншу сторону Вашого бізнесу, а саме: про страшне здирництво, яке існувало від самого початку на Вашому ринку "Південний". Адже не один там торговець безповоротно віддав Вам солідну суму грошей. А згодом під час чергових реконструкцій ринку (які проходили що не кожних 3-4 років ) Ви знову вимагали від торговців сплатити ще більші суми. Ви не надавали місць тим, хто не міг їх оплатити. І це крім всяких поборів за збір, оренду, платню неофіційній охороні, яку там на ринку називали "рекетом" і т. д. Фактично, Ви свой бізнес розвинули чужими коштами, а не банківськими кредитами, які зазвичай беруть підприємці. Тих, хто не зміг оплатити все нових зростаючих поборів, Ви, м'яко кажучи, виставляли за межі ринку.
– Я дійсно не святий, але ці звинувачення – явне перебільшення. Здирають з людей гроші ті, хто позахоплював радянську власність чи мають якісь інші важелі впливу на бізнес.
Коли ми розпочали проект «Південного» у Львові була маса ринків, і люди були вільні у своєму виборі. Якщо б їм тоді запропонували гірші умови, ніж на інших аналогічних об'єктах, сьогодні тут би жаби квакали.
Без сумніву, що за 16 років існування «Південного» частина його підприємців сходила з дистанції, але переважна більшість має сьогодні чи не найкращі умови праці, сплачуючи за це, для прикладу, у п'ять разів меншу орендну плату, аніж у тому ж «Кінг Кросі».
Не виключаю, що там, де є тисячі підприємців, там обов’язково є ображені. Що серед них – обов’язково ті, хто захоче звинуватити у своїх проблемах мене. Але «Південний» – це якраз те середовище, де бізнес відчував себе захищено, у тому числі і від рекетирів, з якими ми покінчили багато років тому. Ціна, яку я заплатив за це, відома всім.
– В якій графі Вашої декларації відображена інформація про Вашу частку (пай) у власності ТЗОВ "АЙПІЄ-Л"? Наскільки відомо, ринок "Південний" знаходиться на балансі товариства з обмеженою відповідальністю ТЗОВ "АЙПІЄ-Л", якого Ви є співвласником. Якщо Ви задекларували дивіденти, то в декрації необхідно було вказати джерела дивідендів: акції або частку (пай) у власності товариства.
– Це розділ V декларації: "Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи". Це "цінні папери та інші активи". Ставши народним депутатом, як передбачає закон, я свою частку, корпоративні права на неї передав родині. Дивіденди, які мені нараховуються, це і є частка прибутків, які отримує це підприємство. Це не суперечить законодавству.
– Чому Ви збудували такий заплутаний ринок "Південний", який увесь в рекламі, що нічого не розібрати, що й де? Чому на ринку ціни такі великі?
- Частково можу погодитися з автором, що пересічному покупцю інколи непросто розібратися в лабіринтах «Південного», але хочу сказати, що «Південний» не будувався за гроші іноземних інвесторів, він будувався як народна будова. Хто старший, то пам’ятає, що «Південний» за свою історію переріс не одну трансформацію – від яток до будок, від будок до магазинів, від магазинів – до торгових центрів. Повірте мені, за останній рік немало зроблено для того, щоб наблизити його до побажань покупців. Думаю, автор питання не був давно на «Південному» і коли прийде, буде приємно здивований.
Що торкається цін, то це наш біль. Тому що ціни встановлюють ті, хто здійснює підприємницьку діяльність. Мені також це інколи незрозуміло, бо практично всі підприємці є патріотами України, багато з них не підтримують Партію регіонів, але нищать українців, бо шукають легкого хліба, коли купують товар за долар, а хочуть продати за десять. Керівництво «Південного» про цю проблему знає і над нею працює, щоб привести цінову політику підприємців до розумних меж. Хоча тут директивами нічого не зробиш, потрібно розвивати конкуренцію.
– Спасибо Вам за то,что Вы действительно проявили себя с позитивной стороны как депутат, который для нас рускоязычных сделал всё,чтобы мы этих украинцев считали за деревенское быдло. Вы молодец. Пришли у ВРУ, сделали своё дело и ушли с нее. Вернее вас ушли. Как опытный менеджер скажу, что Вы – бездарный руководитель и не ваших силах боротся с проблемой отсутствия людей на рынке "Пивденный". Вам надо было молодых менеджеров набрать, продвинутых креативщиков, рекламистов. А так у вас одни старые люди на рынке, которые вам поддакивают и Вы их держите, а молодых и перспективных Вы увольняете или не берёте вообще. Дидух, Загирный, Колтаков, Гарас, Перетятко, Дзюбчик, который раскрасил «Пивденный» во все ужасные цвета, Воливендер и другие, это старые заплеснявые люди, которые научились вам говорить то, что вы хотите слушать, а не делать работу по-новому.
– Дякую. В чомусь можу погодитись з автором питання. Запрошую як талановитого менеджера до співпраці. Побажання єдине – набратися мудрості. Мудра людина собі подібних не принижує і свої знання напоказ не виставляє. Бо амбіцій у своєму житті я бачив багато, але не завжди вони підкріплені амуніцією. Проблема не в тих людях, про яких Ви згадуєте, а у відсутності широкого асортименту якісних товарів та нерідко завищених цін на них. Зможуть домогтися цього – будуть люди на «Південному». А це підприємство, яке Ви представляєте, не є креативним майданчиком, а скоріше мавпуванням відомої світової мережі.
– От Ви, пане Петре, так зверхньо ставитесь до людей, а особливо до своїх підлеглих. Виганяєте, сварите, хвалитесь, що ви нардеп і т.д. Скажіть, от те, що Ви побудували церкву – невже Ви вважаєте, робить Вас чесним і Бог простить всі Ваші гріхи перед людьми?
– Дякую. Пане, піклуйтеся за свої гріхи, а зі своїми я спробую розібратись сам. Підлеглі бувають різні, але моє хамство, як Ви кажете, терпіти не обов'язково, кожна людина є вільною. Знаю точно, що коли б я не був вимогливий до себе, пропав би в селі. Тому, як мені видається, в мене є підстави бути вимогливим до інших. Може, не я маю бути вдячним, а ті, хто зі мною був довгий час, мають себе запитати, чому від їхніх послуг відмовляються.
Коли мені не хотілось працювати на пана - започаткував власний бізнес і завжди був вдячний тим, хто мені допомагав, хоча доводилось розлучатись з тими, хто мене не розумів.
Спробуйте і зробіть Ви щось для того, щоб дати роботу принаймні членам своєї сім'ї.
– Увесь «Південний» знає,шо пан Роман Була був вашим зятем та недавно розлучився і відтак вже не зять Писарчука. Подеякують, що Писарчук забрав бізнес Були, а саме автосалон "Рік авто". Ви можете спростувати інформацію, що ви не забрали бізнес у людини, яка сама його зробила з нуля тільке за те, що він не зійшовся характером з дочкою?
– У мене абсолютно немає потреби втручатись в особисте життя своїх дітей, тому що вважаю їх вихованими і самодостатніми. Я не радив своїй доньці, за кого виходити заміж, а тим більше, мав би великий гріх, якби спонукав її жити з людиною, яку вона не вважає своїм другом. Це є зерно. Полова – все решта. Тому що Роман Була виріс на моїх очах. Я знав його покійного батька і знав, ким він був, коли прийшов на «Південний». Те, що сьогодні він успішний підприємець – це не тільки його особисті таланти Але, я абсолютно переконаний, що й добре ставлення, сприяння, наука тих, з ким він був поряд. Ні раніше, ні тим більше сьогодні, я не втручаюся в його бізнесові справи. Він працює, як і працював, на тих умовах, які є на «Південному». Якщо він їх буде дотримуватись, то йому нічого не загрожує.
«Хамству і мажорству у рамках чинного законодавства давав і даватиму відсіч»
– Сьогодні на Львівщині відкривають пам’ятник князю Святославу. Є інформація, що саме Ви фінансово долучились до будівництва цього пам’ятника. Називають суму в 20 тис. доларів. Чому саме зараз його відкривають, адже будівництво розпочалось ще більше 10 років тому. Можливо, й кошторис будівництва зріс?
– Тішуся, що мав можливість підтримати ідею Євгена Миколайовича Безніска, заслуженого художника України і дуже поважного чоловіка у Львові. Він багато років тому мав ідею, щоб на місці загибелі, як стверджують історики, київського князя Святослава встановити пам’ятник. Пам’ятник був встановлений. Потім були різні політичні речі, ми займалися політикою, роботою і момент відкриття пам’ятника був відтягнутий. Не пам’ятаю вже й на скільки років… Десь на 10 років. Тому що там потрібно було зробити благоустрій, це у компетенції місцевої влади. Влада змінювалась, голови райадміністрацій змінювались, починали та не могли ніяк завершити, але вже все завершено. І я тішуся, що сьогодні пам’ятник буде відкритий і освячений.
– Звертаються до Вас колишні працівники газети "Інформатор". Хочеться дізнатись, коли Ви плануєте покрити заборгованість по заробітній платі за вересень-листопад 2011 року.
– Петро Іванович Писарчук жодного відношення до газети «Інформатор» не мав. Якщо існує така проблема, то працівники знають, куди звертатися.
– Чи має право народний депутат перебирати на себе функції міліції та чинити самосуд, як це вчинили Ви разом з своїми охоронцями 5.05.2004 у м. Львові?
– Не знаю про що мова йде, але хамству і мажорству у рамках чинного законодавства давав і даватиму відсіч. Це моє право як громадянина.
– У Львові мешкає велика громада, найбільша серед інших, – це росіяни та російськомовні. Колись у Львові існував руський театр ПрикВО.Актори відстояли його від закриття та інші просто захопили приміщення і заборонили всі вистави руської театральної школи. Звернення до Януковича багатьох громадських організацій не привело ні до чого. Події недавні показали, що не треба нищити щось, а треба єднати Україну. Колись ви простояли на мітингу пам’яті жертв німецької навали у Львові рівно годину на дуже сильному морозі без шапки. І після того дня я почав вас поважати. Потім послухав ваші тверезі думки. Ваш досвід, поранення... Ось як будете там, нагорі, скажіть, що у Львові був один заклад культури для інших громадян не титульної національності – єдиний на 15 областей України.Ось такий дисбаланс. Невже чекати допомоги росіян? Соромно.
– Хотів би, ясна річ, вибачитись перед росіянами, поляками, вірменами та багатьма іншими земляцтвами, які проживають сьогодні у Львові, за той дискомфорт, який нерідко чинять ті, хто сьогодні наділений повноваженнями для того, щоб зберегти ці глибокі традиції Львова, де комфортно себе почували протягом багатьох віків люди різної національності. Без сумніву, що у Львові, в тому числі на базі театру ПрикВО можна було створити культурний центр національних меншин, що проживають у Львові. Це б тільки додало позитиву до іміджу нашого міста.
Я абсолютно переконаний, що прийдешнє покоління зуміє навчитися цінувати той величезний вклад, який внесли в розвиток нашого міста люди різних національностей.
Не згідний з автором питання щодо звинувачень на адресу президента, тому що президент також не всевладний і в нього не так вже й багато важелів, щоб вплинути на місцеву владу. Тому що ці питання належать саме до компетенції Львівської міської ради.
– Колись Ви відновили автобус сполученням між Рясне-2 і центром. А в майбутньому не плануєте щось подібне зробити для городян (не обов’язково в транспортному відношенні).
– Що буде в моїх силах - буду робити.
- Хто Ваші мама й тато? Звідки вони родом?
– Їх вже давно немає, вони вже на Божому суді. Тато мій пережив операцію «Вісла», йому було 13 років, коли його переселили з Лемківщини в Кіровоградську область. Потім вони поверталися і поселилися в Чемеринцях. Мама народилася і померла в Чемеринцях. Увесь час батьки працювали в рідному селі, у колгоспі. Дуже мені прикро, що тато не бачив Незалежну Україну, мама трохи побачила. Шкода, що я так і не встиг хоч на старості років забезпечити їм гідне життя.
– Чи можете Ви створити у Львові такий парк розваг як Діснейленд? У Львові немає навіть куди повести дітей.
– Судячи з того, що навіть у Франції, Іспанії і в самій Америці такі заклади розважальні переживають не найкращі часи і перебувають на грані банкрутства, хочу бути відвертим з автором питання і сказати йому, що нескоро, напевно, знайдеться інвестор, який би зумів сотворити щось подібне. Для цього потрібні дуже великі кошти. В той же час кожен, хто сьогодні більш-менш успішний і вміє заробляти гроші, повинен, якщо він хоче, щоб його діти жили в комфортному середовищі, повинен виділяти гроші не на бізнесові, а на соціальні проекти, які би дали можливість нашим дітям формуватися вже в новому середовищі. Тішуся, що на «Південному» це розуміють – і сьогодні значна частина львів’ян має можливість займатися спортом у двох спорткомплексах, відвідувати садок, навчати дітей плаванню у басейні, розважатися у дитячому пізнавально-розважальному центрі «Веселка», який тепер також буде підкріплений дитячою телестудією «Кадрики». Це ті соціальні проекти, які частково вирішують те питання, про яке пише автор – щоб дітям було чим зайнятися і без Діснейленду.
– Вивчіть причини смороду у Львові. Відколи у львівську каналізацію почали скидати відходи з Городоцького «Яблуневого Дару», то і почався сморід. Свого часу, років 4-6 тому «ЯблуневийДар» майже знищив каналізацію Городка, після чого перейшов на львівську. Організуйте вивчення.
– Обов’язково займуся вивченням цього питання. Якщо маєте якісь додаткові відомості, надішліть їх на мою електронну адресу contact@pysarchuk.org, я розберусь у цій ситуації і дам Вам відповідь.
– Чи можна до Вас прийти на особистий прийом та як це зробити?
Дуже просто. Напишіть на електронну адресу contact@pysarchuk.org, коли будете у Львові – і ми Вам призначимо зустріч.