У цього юнака – колючий погляд та стиснуті губи. Мовчазний. На скроні витатуйований тризуб, який не одразу помічаєш під чубом. Сашкові 25 років, він родом з Очакова, з Миколаївської області. Зараз він – начальник ремонтної майстерні автомобільної техніки у комендатурі охорони та обслуговування в Повітряному командуванні «Захід». Але півроку тому Олександр Кравченко добровольцем пішов до зведеного загону Повітряних Сил «Дика Качка». Там, у Донецькій області, Сашко став снайпером-розвідником із позивним «Шаман».
Татуювання під козацьким чубом
«Я інколи кажу малоймовірні речі, які спали мені на думку, а вони мають властивість здійснюватись. Можна сказати, що в мене занадто загострена інтуїція», - розповідає снайпер-розвідник «Шаман» про історію свого позивного.
Війна дісталась Сашкові у спадок. Рід Кравченко походить з-під Білої Церкви, і один з його прадідів був кошовим отаманом Запорізької Січі. І хоч це було кількасот років тому, Сашко вірить, що генетика дає про себе знати.
«Було не страшно чомусь. В мене склалося таке відчуття, що все життя до цього воював, якась спадкова пам'ять», – говорить «Шаман».
Хлопець з дитинства захоплюється історією козацького мистецтва: займається ковкою та власноруч робить аналоги старовинної холодної зброї й різну козацьку символіку. У 2013 році Олександр склав присягу на вірність Україні та українському козацтву, вступивши до «Українського козацького полку «Галичина».
Козацькі обереги Сашка
Про страшні моменти війни Сашко розповідає напрочуд спокійно.
«Одним з найбільш важких був другий день нашого перебування під Донецьким аеропортом. Мій розрахунок стояв на спостережному пості, і бойовики з самого ранку почали гатити по наших позиціях з важкої артилерії, застосовували також 120 міліметрові міномети. То була вогняна злива», - згадує боєць свій найпекельніший день.
«Але навіть коли падали міни, свистіти кулі, та стояв страшний гуркіт, то я спостерігав з посту та їв кашу, бо був дуже голодний», - усміхається Сашко. Каже, що після місяця у розвідці вже мало що може вразити чи відбити апетит.
За словами командира хлопця на передовій, Сашко бував всюди, де важко; ходив у розвідку й не раз ризикував власним здоров’ям та життям заради спасіння життя товаришів.
«На війні ти знаходиш справжніх товаришів, до яких навіть не боязко обернутися спиною, бо ти знаєш, що тебе прикриють і навіть врятують. Для мене авторитетами на передовій стали офіцери нашого Повітряного командування: командир 6-ї ротації «Лев», «Колдун» та особливо «Штиль», - каже вояк.
Сашко згадує про дикий свист куль, постріли з важкої артилерії, звук боєприпасів, що вибухали навколо. І про телефонний дзвінок у розпалі бою.
«Зателефонував телефон – це була дружина Марійка. Я відповів, що все в мене все добре, але вона то чує...», - згадує Сашко.
Він вкрай рідко розказував родині про те, що з ним відбувалося. Вдома чекала дружина і двоє маленьких синів, тож він навіть дозволити собі не міг, подумати, що з ним щось трапиться. Під час бою та у парі вилазок Сашко декілька разів отримав контузію, але справ було стільки, що хлопець навіть не став фіксувати ті випадки. Розповідає, що як отямився, то просто відлежався і все.
«Нас постійно з копанирів, що біля промзони, «кошмарив» снайпер. Група розвідки вирішила виїхати на шахту «Бутівку», де стояли наші побратими з «Правого сектора», щоб роздивитись, звідки він працює та ліквідувати тварюку. З Опитного йшла машина Правого Сектору та підкинула нас до висоти. Звідти ми з напарником та розвідником з ДУК-у, який мав в тій вилазці свій інтерес, вийшли «зеленкою» в напрямку промзони. «Культпохід» удався, жодної втрати, чи навіть подряпини, хоча цю зону особливо поливають вогнем, не кажучи про розтяжки. Вичислили ми ту хатку, з даху якої полюбляв працювати снайпер. Через пару днів наш спец загасив ворожу точку», - тішиться розвідник, пригадуючи успішну вилазку.
Пригадує як хлопці на позиції підібрали поранену сову. Гордий птах спочатку не підпускав до себе, але згодом звідчув, що тут йому бажають добра. Виходили сову - їли разом. «Який Шаман без тотема? А тут і живий тотем з'явився», - жартує Сашко. Пізніше, коли настав час розлучатись, Сашко передав тваринку волонтерам.
Повернувшись додому, старшина Кравченко отримав погони прапорщика. А за бойові заслуги мер Львова Андрій Садовий особисто вручив хлопцю цінну нагороду - пам’ятну монету Андрія Шептицького.
Нині, попри уявне «затишшя», хлопець не стримує емоцій, і говорить, що скористався б будь-якою нагодою знову поїхати на передову захищати українську землю від проросійських найманців.