Любов до коней змінила його життя. Остап Лунь – львів'янин, який покинув місто і збудував власне ранчо в селі Лопушна неподалік від Львова. Тепер тут займається іпотерапією, організовує кінні походи та підтримує місцевих фермерів. Тож улюблена справа ще й стала родинним бізнесом.
«Мене найбільше захоплює в конях те, що така потужна і сильна тварина взагалі тебе на собі везе. Якщо вдуматися, то зрозуміло: якщо би кінь не хотів, не було би шансу вилізти йому на спину. Це — чудо», – розповідає Остап Лунь, власник ранчо «Скарбова гора».
Пан Остап називає себе чоловіком неговірким. Але як тільки заходить мова про коней, він може розмовляти годинами. І годинами можна його слухати. Адже ці тварини йому полюбилися ще з дитинства. А далі, в дорослому житті, коні відійшли на задній план. Чоловік став успішним бізнесменом.
«Я випадково знову сів на коня в 35 років. І з того все почалось. За якийсь час я зрозумів, що я себе дуже добре почуваю і фізично, й емоційно. І мені це дуже зайшло, я за місяць купив сідло, а за два місяці купив коня», – додає Остап.
А далі був пошук себе і далека подорож Америкою. Аби перезавантажитись.
«Я купив квиток в один бік. Певно, в кожного в житті бувають якісь такі етапи, коли ти впираєшся в якусь стіну і не знаєш, що ти маєш далі робити. І поїздка в Америку – це одна з найкращих штук, яку я в своєму житті зробив», – розповів власник ранчо.
Найкраща, бо там зрозумів, чого прагне насправді. Відтак продав швейний бізнес і збудував власне ранчо. Зараз у чоловіка шестеро коней. З ними і в походи ходить, також відбуваються заняття з реабілітації для дітей.
Його улюбленець – кінь Трістан.
«Трістан – мій перший кінь. Нема таких грошей, за які я би продав цього коня. Якби не він, то я не знаю, де би я був і що би робив», – додає Остап Лунь.
Кожен кінь на ранчо має своє сідло. А для ковбоя не менш важливий і капелюх.
«Він захищає від сонця, захищає від дощу, від гілляк, бо, коли ви їдете на коні, то голова вище, купа гіляк б'є голову, він захищає від кліщів, сюди можна назбирати ягід. І стильненько – це, власне, для туристів», – каже Остап.
Попри релакс поряд із кіньми, це ранчо ще й дає робочі місця тутешнім людям.
«Таке місце може акумулювати 5 робочих місць. Якщо такого було би більше навколо, це би зайняло місцевих і не було би потреби їхати до цієї ж Польщі, чи до міста», – вважає Остап Лунь.
Так тут почала працювати Оля – дівчина з сусіднього села. Її парафія – кухня. Але й тут не обійшлось без любові до коней.
«Я обожнюю коней, мене завжди тягнуло до коней, я їх всіх певно перецілую перш, ніж прийду на роботу. Мені таке до душі. Ти відпочиваєш тут душею, дуже класно», – розповіла Оля Ониськів, що працює кухаркою на ранчо.
А ще гостей тут годують продуктами місцевого виробництва. Так і підтримують локальний бізнес.
«Це є класно, коли ми співпрацюємо з кимось таким, як і ми самі. Бо що виноробня, що сироварня, що перепічка — це люди, які живуть своєю справою. Так само, як і ми. Ми ж їздимо у Францію і там ходимо від хати до хати, пробуємо їхні сири. Це саме можна робити і у нас, просто треба показати, що ці люди важливі, що вони роблять класні речі», – зазначає власник ранчо.
А ще на ранчо є де й заночувати. Тут облаштували гостьові кімнати. Меблі виготовляли самі. Подушки набиті гречаною лускою, а ще – ватні матраци. Все максимально екологічно, тож господарі кажуть, що в них добре спиться.
Отак Остап вже кілька років живе у своєму світі, де не бракне спілкування з кіньми. Та коли оптимізм підкачує, то його надихають дружина Наталя та маленький син-ковбой.
«У нас класний тандем. Нема запоруки, так просто зліпилося. Важливо підтримувати обов'язково один одного навіть у крейзанутих ідеях. Важливе навіть відчуття, що ти в цьому всьому не один, воно дуже багато чого дає. Коли це потрібно не тільки тобі, то воно надихає», – розповідає Остап разом із дружиною Наталею.
І цим своїм скарбом тут готові радо ділитися з усіма, хто завітає.
«Інколи гостям важко зрозуміти, вони думають, що це готель, ресторан, або щось таке. А я вважаю, що ми є класичною екосадибою і класичним осередком зеленого туризму. Коли всі, хто до нас приїжджає – наші гості, але разом із тим вони повинні розуміти, що це – наш дім. Нам тут добре, це наш світ», – додає Остап Лунь.
Світ, який лиш підтверджує: упершись навіть у найглухішу стіну, завжди потрібно прорубувати вікно до своєї мрії.