Після Сєвєродонецька. Хроніки кризи

08:34, 3 березня 2008

Кожен жест Януковича закінчувався створенням тієї чи іншої кризової ситуації. Кожен жест його оточення теж закінчувався цими самими кризами. Це як в тому одеському анекдоті: «Таки будет плохо».

 

 

Щоб зрозуміти причини та наслідки Сєвєродонецька, давайте спочатку зрозуміємо ситуацію кінця 90-х років минулого століття, коли тут, в Україні, патріоти з національними клейнодами виходили на майдани й говорили, говорили, говорили...

Вони забували, та й ми самі забули, що Україна справді об'єктивно та навіть зловісно федеративна. Вона складається з кількох фрагментів і при бажанні можна використати енергетику тих самих фрагментів на благо, а можна й на зло. Що, власне, і трапилося у Сєвєродонецьку.

Уявіть собі цей простір на південному сході України, який виник спочатку в системі імперської романовської економіки, а згодом був доволі інтенсивно і широко модернізований в радянські часи, попри світові війни та інші глобальні негаразди. Впродовж цілого століття цей регіон віддавав все те, що напрацьовував, так званому центру. Раптом, на схилі серпня 1991-го, виявилося, що цього вже не треба робити. В цей час тут виникає інститут екс-червоних баронів тамтешньої індустрії.

Звісно, було б непогано, якби енергія цих людей була спрямована на те, аби допомогти решті України. Так би воно належало бути. Але насправді ці люди і в царині політики, і в царині економіки, і в царині суто гуманітарних «колізій» почали працювати самі на себе, дуже інтенсивно використовуючи тамтешній так званий електорат, який, на жаль, виявився абсолютно безпорадним у цій ситуації. Швидкість, з якою південно-східний пролетаріат було навернено до сумнозвісної формули робітничої поведінки романовських часів, зокрема Олександра ІІІ - «чей хлеб едим», вражає. В результаті цей регіон відклався від загальнонаціональних інтересів, у цій ситуації йому потрібні були певні зовнішні зв'язки і він їх отримав - з'явився євразійський схід.

Той самий схід, який спочатку в часи Єльцина не дуже звертав увагу на Україну, але потім, коли в Росії почалася реставрація минулого, український південний схід блискавично був зав'язаний на російські інтереси.

Як наслідок, чи, як говорять росіяни - в остатку, ми маємо дуже серйозну силу, вибудувану на індустріальній традиції, яка з'явилася там не вчора і навіть не позавчора. Але ця сила зав'язана не тільки на своїх власних інтересах, вона повноцінно працює на інтереси сучасної Росії, одночасно дуже вправно використовуючи безпорадність тамтешнього, переважно робітничого електорату. Щоб не робили люди в системі цих координат, вони робитимуть однозначно щось на шкоду Україні.

Який вихід з цієї ситуації? Південному сходу слід зрозуміти, що необхідно працювати не лише на свої власні інтереси і мати надію, що «заграніца, тобто Росія, нам поможет», а спробувати використати всю грандіозну енергетику південно-східної України на благо країни. Інакше все буде на шкоду. І не лише решті України, але й цим людям. Мати справу лише з однією Росією - значить залишатися у глибокій провінційності сучасного індустріального світу. В результаті це може скінчитися якоюсь економічною катастрофою для південно-східного регіону. І матиме негативні наслідки для всієї України.

Ми ж бачимо, на що перетворилася політика цих самих «регіоналів», починаючи з появи добродія Януковича в українському політикумі. Не буду говорити про тогочасного президента, досить згадати про прем'єра Януковича. Кожен його жест закінчувався створенням тієї чи іншої кризової ситуації. Кожен жест його оточення теж закінчувався цими самими кризами. Загальні зусилля цієї групи українських політиків і господарників, а насправді - тамтешніх капіталістів, закінчуються тією чи іншою спазматикою загальнонаціонального характеру.

Це як в тому одеському анекдоті: «Таки будет плохо».