Форум видавців у Львові - це, безперечно, подія, яка притягує багатьох людей. Заради нього відвідувачі приїжджають з інших міст України. Тож для них, поціновувачів, форумних днів стало трохи більше - п’ять.
17 спеціальних гостей, 17-й Форум, 5-й літературний фестиваль, сотні видавництв, тисячі відвідувачів. Нове побажання - зробити Львів книжковою столицею, щирі вболівання, аби українська книга цікавила читача… Та знову випливло питання книжкового експоцентру.
Ходять чутки про можливість створення виставкового центру на околиці Львова. Але, якщо хоч на хвильку уявити, що Форум видавців не у центрі, то відразу виникає побоювання (та й видавці це неодноразово підтверджували), що суттєво зменшиться кількість відвідувачів. А з іншого боку – у центрі міста немає більше такого приміщення, яке б так само добре підходило до потреб книжкового ярмарку Форуму видавців.
Але цього року я, відвідувачка чотирьох днів ярмарку у Палаці мистецтв, була здивована тим, що могла підійти до кожного видавництва, аби поглянути на книжки. Я була готова до неорганізованого натовпу, але організаторам вдалося, розвівши події в різних місцях, організувати роботу ярмарку дуже вдало: можна було (аби час) оглянути «крам» усіх представлених видавництв. Або книжковим ярмарком стало цікавитися менше людей. Маю надію, що це не так, але якщо так, то й цьому є пояснення…
Уже не перший рік відвідувачі книжкового ярмарку у Львові говорять, що книги на стендах видавництва на Форумі нічим не відрізняються за ціною від книг у крамницях. Звісно, мова йде не про всі видавництва. Я стала свідком того, як обурювалися студенти: напряму говорили продавцю «Фоліо», що у п’ятницю книги у тонкій палітурці коштували 18 грн, а вже в суботу 20 грн…
Приємністю стала ціла компанія видавництв з дитячою літературою. Якщо раніше говорили про те, що мало дитячої літератури, то цьогорічний Форум представив велику кількість видавництв і книг. Гості форуму не шкодували грошей на дитячу літературу: купувалися кольорові, ілюстровані книги та підручники, різного роду замальовки та енциклопедичну дитячу літературу.
Щоразу насичена програма не давала ні письменникам, ні відвідувачам Форуму отримати повноцінну насолоду чи інформацію: часто на дискусіях не могли бути присутні половина із зазначених доповідачів, ще хтось міг добігати, а інший хтось мусив йти раніше… То що ж це за дискусія? Часто виникало запитання: може, краще провести менше заходів, але повноцінних? Щоб дискусія мала і початок, і кінець, щоби був час на запитання від аудиторії, щоб письменники не відходили від теми дискусій, і щоб знали тему обговорення; щоб на авторській зустрічі могло бути більше людей, аніж на автограф-сесії.
Цьогоріч «богом» 17-го Форуму був Андрухович, здавалося, що його інтерв’ю і одне речення про Крим та Донбас стали інформаційним приводом для створення багатьох різних дискусій під час Форуму. Бо на цих дискусіях, був там Андрухович, чи ні, говорили про нього і оте речення. І я розумію Андруховича: навіщо йому ходити на різні дискусії, якщо на кожній з них йому доведеться виправдовуватися за те речення тими самими словами, які вже були озвученні. Вже до цього ні додати ні відняти. Треба йти далі.
Хотілось би ще раз сказати за ці різні круглі столи та дискусії. Вони потрібні. Але не як переливання з пустого в порожнє, а щоб народжувати якісь думки, або щоб тему дискусії оглянули з різних можливих сторін.
Дискусії зривалися на владні та політичні теми (говорили і про Азарова, і про Табачника, і про багатьох інших). Якщо політики почали писати книги, то письменники – говорити про політику. Видно було, що письменникам болить, і говорити вони хочуть із своїми читачами («електоратом»).
Зокрема, поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович вважає, що суспільство мусить дати сигнал спротиву антиукраїнській політиці. «Що б не робилось у нашій державі, я знав: у школі вчать нормальну історію, нормальну літературу, діти отримають освіту, все буде нормально. Я не боявся, а тепер я боюся за наших дітей… Маючи такого міністра, де прийшов до влади національний негідник, суспільство мусить давати якийсь відчутний сигнал до спротиву», — сказав він.
Андрій Кокотюха на іншій дискусії також зазначив, що міністр Табачник «намагається змінити дітей» так, щоб ті не знали, хто вони насправді, яка була історія, мова і традиції. Та й Юрко Іздрик закинув історикам та й владі те, що за 20 років незалежності не змогли видати такого підручника з історії, який би влаштовував всіх – і Крим, і Донбас, і Львів. А ще Андрухович тимчасово припинив співпрацю з видавництвом, у якому видають Табачника, до якого він критично ставиться.
І на цьому тлі та на фоні поглинання української книжкової мережі російською (найбільші книготоргівельні мережі України і Росії оголосили про об’єднання) цьогоріч російська програма під час Форуму видавців у Львові була представлена дуже широко, хоч промотувати російську книжку в Україні особливої потреби немає. На мій погляд це було якось невчасно.
Що таке Форум? Це клубок з різними нитками – закордонними письменниками, видавцями, перекладачами, письменниками вітчизняними, літературним фестивалем, дискусіями та круглими столами, бажаннями, щоб українська книга розвивалася, щоб мала більше читачів і так далі.
З новими іноземними авторами у Львові тільки (особисто) знайомляться, і поки що дуже мало видавництв беруться їх перекладати. Винятком є хіба сербські, хорватські та польські письменники. У Львові їх радо вітають завдяки українським перекладам. До інших майже не ходять, бо ці автори нам невідомі, почасти через досвід поганого перекладу, почасти через невміння презентувати «новеньке».
Форум видавців не відкриває нових талановитих імен, не творить нових літературних зірок. Популярні автори збирають багато людей, нерозкручені імена - мало.
Можливо, тому таке й за кордоном із українською літературою відбувається. Форум не займається популяризацією української літератури за кордоном, як і іноземною тут. За кордоном є відповідні інституції, наприклад, Польський інститут книжки, Французький культурний центр, Ґете-інститут, швейцарський культурний фонд «ПроГельвеція», Шведський інститут (список можна продовжувати). В Україні інституційно популяризацією літератури (чи культури) ніхто не займається. Ні видавці, ні поодинокі літагенти дива не створять.
І саме тому, що для популяризації української книжки у державі практично нічого реального не роблять, що в рік виходить менше однієї книжки на людину, українці читають щораз рідше (на цьому постійно наголошують), - Форум потрібен! Тут, в одному місці, збираються всі зацікавлені книгою. «Форум - важливий момент популяризації своєї творчості, одна з найкращих, певно, можливостей в Україні. На Форумі збираються всі: на вулиці можеш зустріти класика, перекладача, сучасника і поспілкуватися. Адже перш за все, Форум – це спілкування», - зазначив поет, журналіст Лесь Белей.
«Зазвичай вражень після Форуму вистачає на півроку точно: хтось придбав книги, і читає їх, журналісти набирають інтерв’ю, відтак, до нового року мова про книжку, письменництво, про видавництво не затихає», - зазначила директор видавництва «Нора-Друк» Елеонора Сімонова.
І хоч заводять мову про те, щоб подати заявку в ЮНЕСКО на звання Львова книжковою столицею світу, над цим нам треба працювати. Усім разом. І владі, і письменникам-видавництвам-перекладачам, і читачам…
У нас звикли порівнювати вік країни з віком людини. Для прикладу, Україні уже 19 років, до неї ставлять завдання як до повнолітньої, але вона ще не вміє повністю відповідати за свої вчинки. Натомість Форуму видавців - 17, йому ще рік до повноліття, але книжкового позитиву важко не помітити: біля його керма ті, хто справді хоче, аби «книжкова країна» розквітла.