Помаранчевий Майдан ми відтанцювали і отримали омріяного «месію», який обіцяв нам усім зробити щастя.
Революція Гідності закінчилася жорстко – жертвоприношенням сотні чудових людей на олтар Свободи, Правди та європейської України. Однак ця жертва не допомогла отримати швидкий якісний результат.
Україна повернулася у «помаранчевий» формат брехні, корупції та влади олігархів.
Вже зрозуміло, що хто би не став президентом чи прем’єром – він не буде здатним змінити цю систему влади. Годі чекати реформ та системних змін з ініціативи Київської «еліти».
Запровадити системні зміни здатні лише дві сили, і то при їхній злагодженій співпраці та взаємодії – громадянське суспільство і «західний» цивілізований світ. Всім іншим гравцям не потрібні якісні зміни в Україні та цивілізований європейський шлях її розвитку, навіть більше – вони для них є загрозливими та шкідливими.
Західний світ вже навчився жорстко розмовляти з українською владою, але розвиток України не є його найбільшим пріоритетом. Західна допомога і тиск на українську владу дуже залежать від того, наскільки активну і конструктивну позицію займатиме наше громадянське суспільство.
І чи українці зможуть на практиці здійснити позитивні зміни на рівні місцевого самоврядування. Тобто там, де ситуація найбільше залежить від самих громадян.
Власне тому варто концентрувати свої зусилля на Галичині – регіоні із найкращим історичним досвідом, найбільш громадсько-активним населенням та найкращими економічними передумовами для очищення і оздоровлення місцевих органів влади.
Місцеві вибори дали надію, але ще доволі слабку. «Адмінресурс» та локальні князьки зуміли провести у владу багатьох своїх ставлеників, окремі з яких навіть були майданними активістами. Це чисто український феномен, не зрозумілий логіці цивілізованого світу – як людина, котра ризикувала на Майдані, може повернутися до статусу корумпованого місцевого депутата? Але для нас це зрозуміло і буденно: воював за ідеали, ідеали «злили», життя триває далі, хочеться жити добре - тому використовую традиційні можливості.
Тому не участь у Майдані чи АТО має бути універсальним критерієм для оцінки депутата, а лише його реальні дії у раді та здобута завдяки їм репутація.
Зараз є критично важливо об’єднати тих депутатів та представників місцевої влади, котрі не погоджуються із звичним станом справ. Котрі здатні своєю моральною позицією і волею опиратися владно-бізнесовому «договорняку». Котрі здатні показати приклади тривалого успіху в протистоянні корумпованій системі «закритого доступу». Щоб суспільство щораз більше могло повірити у можливість реальних змін, щоб люди знову повірили у власні сили, розбуджені Майданом.
Це була «Революція Гідності». Поняття людської гідності включає також національну та регіональну компоненти ( https://zbruc.eu/node/39891).
Щоб продемонструвати здатність українців до змін і відродити віру у власні сили, достатньо здійснити декілька успішних локальних проектів на Галичині, підтвердивши на практиці здавна декларовані тутешні цінності та навики.
Нашим найкращим внеском у вшанування Героїв Майдану на даний час має бути руйнування споконвічної української традиції плакати і споминати загиблих у безнадії.
Не свічками, плачами та палко-тупими промовами варто відзначати пам'ять Героїв. А конкретними справами, спрямованими на пере-форматування і очищення принаймні місцевих органів влади.
Використовуючи всі ті можливості, які Герої Майдану нам відкрили і уможливили своїм подвигом.
І молитися за їхні душі із відчуттям добре виконаної на їхню честь роботи.