Книжку Романа Коваля «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею» висунули на здобуття Шевченківської премії. З цієї нагоди сьогодні, 5 лютого, у Львові відбулася прес-конференція, а увечері у Львівській опері пройде творчий вечір письменника.
Під час прес-конференції Роман Коваль наголосив, що ім’я українського митця і учасника визвольних змагань початку ХХ ст. Михайла Гаврилка на сьогодні маловідоме, і часто його не знають ані історики, ані художники, ані мистецтвознавці. «Чотири роки я веду боротьбу за повернення цього імені», – зазначив письменник, висловивши переконання, що на сьогодні ця боротьба виявилася успішною.
Водночас Роман Коваль наголосив, що минулого року минуло 130 років з дня народження Михайла Гаврилка, але держава нічого не зробила для увічнення його пам’яті.
Також письменник запевнив, що в разі здобуття ним Шевченківської премії 200 тис. грн він віддасть на встановлення пам’ятника Михайлу Гаврилку в м. Болехів (Івано-Франківська область).
Один із учасників зустрічі, письменник Василь Шкляр, розповів, що книга «Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею», попри дороге видання (книга коштує від 110 до 125 грн), має наклад близько 5 тис. примірників, що є успішним тиражем.
На прес-конференції також були присутні творці фільму про Михайла Гаврилка, поставленого разом із Романом Ковалем. Зокрема, присутніми були співавтор сценарію фільму Валерій Тетерятник, режисер Володимир Бондаренко і виконавець головної ролі Володимир Пащенко.
Довідка ZAXID.NET (за Вікіпедією)
Гаврилко Михайло Омелянович (нар. 5 вересня 1882 р. у с. Гаврилки на Полтавщині — помер у 1920 році) — український художник, скульптор, поет, учасник українських визвольних змагань початку XX ст.
Навчався у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. В. Гоголя (1899–1904) в Опанаса Сластіона, Краківській Академії мистецтв (1907–1910) у професора К. Лящки. Удосконалював майстерність у Парижі у Антуана Бурделя.
Займався активною політичною діяльністю як член Революційної української партії, згодом — Української соціал-демократичної робітничої партії, з 1914 р. — Союзу визволення України. Працював серед українських військовополонених у Фрайштадтському та інших таборах. З початком Першої світової війни у 1915 р. вступив до Легіону Українських січових стрільців, 1916-18 рр. — хорунжий. З 1918 р. перебував у складі Сірої дивізії, командир саперної чоти. З 1920 р. — командував повстанським загоном Армії Української Народної Республіки на Чернігівщині, скінчив життя партизаном-повстанцем. На полях битв він вправно володів зброєю, а в мистецькому просторі його головним знаряддям був стек — дерев'яний інструмент скульпторів.