26 червня газета «Експрес» опублікувала результати власного журналістського розслідування діяльності керівника департаменту боротьби з економічною злочинністю МВС Василя Пісного. Зважаючи на резонансність цієї статті, ZAXID.NET вирішив передрукувати її у дещо скороченому вигляді. Повну версію цього тексту можна прочитати у паперовій версії «Експресу».
Антибіотик
Таке прізвисько має у вузьких колах генерал-майор міліції. Міністр Арсен Аваков покликав цю людину до нового уряду і призначив на дуже відповідальну посаду: боротися з економічною злочинністю.
Це був доволі дивний вибір, адже пан Пісний — фігура одіозна, свого часу він кілька місяців провів за гратами, хоча на той час уже був працівником міліції.
Чорна смуга у житті молодого міліціонера розпочалася 10 липня 1995 року. Василя Пісного затримали через підозру у злочині, передбаченому ст. 144 ч. 3 КК України (рекет). За версією слідства, він вимагав спершу $5 тисяч, потім $6 тисяч, а далі $7 тисяч вiд такої собі Марини Берези. У матеріалах кримінальної справи фігурував власноруч написаний Пісним список боржників і стан розрахунків з ними за контрабандну торгівлю спиртом.
Але за кілька місяців доля усміхнулась Василевi Пісному. Справу раптом закрили, він вийшов на волю. І почав стрімко робити кар’єру, займаючи нові й нові висоти у міліцейському відомстві.
На брамі вілли родини міліціонера — ініціали “ВО”. “Василь та Оля, — пояснюють місцеві. — Офіційно вони розлучені, але на неї записано весь бізнес родини Пісних” (фото Ярослава Станчака)
Лютнева революція 2014 року в країні особисто для Василя Пісного закiнчилася вдало — він зайняв кабінет керівника Департаменту боротьби з організованою злочинністю і вже незабаром у виданнях олігарха Курченка розлого почав розповідати про те, як зламає хребет тіньовій економіці.
Ми вирішили поцікавитись, як живе сьогодні той, хто має стежити за тим, аби інші жили чесно.
Для початку надіслали запит у міністерство Авакова, попросили надати копію декларації про доходи головного борця з корупцією. Погодьтесь, це абсолютно нормально, коли людина, що покликана боротися з чиїмись махінаціями, сама звітує про свої доходи і витрати. У департаменті кадрового забезпечення нас запевнили, що відповідь підготують швидко.
Але офіційна відповідь і здивувала, і засмутила: начальник департаменту пан В. Слівінський написав, що надати декларацію... не може. І зазначив підставу — стаття 14 закону. Якщо коротко, то у ній ідеться про те, що поширення персональних даних можливе “за згодою суб’єкта персональних даних”. А в перекладі на загальнозрозумілу мову — чиновник і міліціонер пан Пісний категорично відмовився поділитись інформацією про свої доходи і витрати.
Ось вам і життя по-новому: публічна особа, яка обiймає одну з найбільш відповідальних посад у правоохоронному відомстві, здається, чогось боїться. Бо пояснити по-іншому, чому не може прозвітувати перед громадою, — доволі важко. Хоча цiлком можливо, що пан Пісний просто заплутався у тому, що йому належить, адже про його статки у місті, де він жив донедавна, ходять легенди. Йому приписують володіння і готелями, і заводами, і ресторанами, і елітною нерухомістю. Але сам пан Пісний, як правило, усе акуратно намагається спростувати. Таку його лінію оборони пояснити просто: він усе життя працює у міліції, одержуючи невисоку зарплату, і, власне кажучи, мав би бути бідним як церковна миша. Але така логіка — хіба для тих, хто не розуміє, як фукціонує корупційна система в Україні.
Наше маленьке розслідування одного епізоду із життя Василя Пісного багато що пояснює.
Міліцейський рай
Ви коли-небудь чули про таке собі міліцейське містечко? Саме міліцейське містечко... із високими парканами, приватною охороною, ще й на березі величезного водосховища.
...Їдемо у село Щеплоти, жителi якого попросили нас написати про чиновників в погонах, які так унадилися до них на риболовлю, що врештi приватизували собі берег величезного озера.
Щеплоти лежать за 70 кілометрів від Львова. Село бідне. Хатки трапляються переважно старенькі. Асфальтованої дороги нема. Але природа тут напрочуд гарна. Біля села розкинулося Грушівське водосховище. Cюди люблять приїздити на риболовлю люди навіть із сусідніх регіонів.
Проте кілька років тому на березі водосховища “виросли” котеджні будиночки, доступ до яких дозволений лише обраним. Обрані, як кажуть місцеві, люди непрості — очільники правоохоронних органів, міліції та ДАІ.
Міліцейський рай: хатинки для себе і своїх друзів. У старій декларації Пісного цей будинок, звісно, не зазначений
Зустрічаємо робітників, які будують невеличкий магазин. “Кажуть, у вас десь тут посадовці з міліції люблять на рибу їздити?” — питаємо чоловіків. “Міліція? То вам треба до міліцейського містечка їхати. Поверніть направо і як побачите асфальт, то ви уже зовсім близько”, — пояснюють нам місцеві.
Міліцейське містечко. Чули про таке? А Щеплоти чули. Тут кожен, кого не спитаєш, покаже вам, де стоїть “будинок Василя Пісного” (нині начальника Департаменту боротьби з економічною злочинністю МВС). До цієї елітної території часто, кажуть, навідується і Степан Харабара (тепер уже екс-очільник ДАІ) та інші чиновнички у погонах.
Наша автівка нарешті із безконечних ям виїздить на асфальтовану дорогу. Веде ця дорога до шести невеликих будиночків котеджного типу. Кожен з них має півтора поверхи, деякі оздоблені деревом. До слова, невеликі вони як для правоохоронців, а як на пересічного українця — цілком пристойна площа для проживання з родиною.
У дворі кожного будиночка — акуратний газон, кована карусель та лазня, щоб попаритися після риболовлі. Від кожного двору — місточок до озера. Поряд — власна маленька станцiя з електрогенератором. Усе обгороджене парканом. Прохід до берега простим смертним закрили. Навколо традиційно уже бачимо відеокамери та навіть... колючий дріт. Від кого? А навколо — жодної тобі сторонньої будови.
У міліцейському містечку є охорона. Тут також постійно працюють покоївки. Хоча господарі, як ми з’ясували, бувають вкрай рідко. Охоронець одного із будиночків розповідає: “То все приватна територія. Господарі бувають рідко. Ось у цьому крайньому будинку відпочиває Щур. В іншому — Пісний”. Коли можна застати господарів, не кажуть.
Більше дізнаємося від селян. “То панство хіба влітку приїздить. Риби половлять. Попаряться. А так нечасто бувають. Приїздять переважно компаніями”, — кажуть у селі.
Чи може чесний працівник міліції, який живе тiльки на зарплату, будувати собі такі хороми для риболовлі й утримувати покоївок та охорону, читач зробить висновок сам. А нас зацікавило інше: чому цих будинків немає у деклараціях міліцейських посадовців? З цим питанням ми їдемо у Завадівську сільську раду, до якої належить і село Щеплоти.
Та сільський голова Завадова Юрій Лойко, (теж колишній працівник ДАІ) розбиває на друзки усі наші припущення.
“Ні-і-і-і! Ви що? Та там немає нікого з тих прізвищ, які ви називаєте, — каже Юрій Лойко. — Немає. Ні Пісного я там не бачив, ні Щура! Ні! То звичайні люди, які написали заяви, сесія проголосувала — і ми виділили їм землю. Це люди не з Щеплотiв. У тому місті з наших місцевих людей ніхто не хотів брати земельні ділянки. Бо там шалені треба гроші, щоб щось зробити”.
Юрій Іванович переконує, що люди, які побудували будиночки в кварталі “Біля озера” (так його називають офіційно), торгують технікою. Вони дають гроші на церкву, допомагають йому сміття біля озера збирати. Де б то Василь Пісний (наприклад) мав на це час?
“А наші місцеві люди дуже задоволені з будівництва того містечка. Бо ще й роботу мають. Там у кожному будинку прибиральниця і охоронець”, — каже Юрій Лойко. Як доказ цього, показує нам, кому виділяли землю на мальовничому березі Грушівського водосховища.
Якщо вірити декларації Василя Пісного за попередні роки, будинок, де він живе, має 450 квадратних метрів (фото Ярослава Станчака)
Проте... беремо у сільського голови список людей, яким сільрада Завадова виділила земельку на березі озера. За дивним збігом обставин, усі шестеро отримувачів мешкають у Львові або біля Львова. І ми йдемо до них у гості, щоб спитати, чому на їхнiй землі людям ввижаються такі зайняті нині особи, як очільники міліції, ДАІ чи департаменту боротьби з економічними злочинами?
І тут нас чекає низка дивних збігів, що можна було б назвати “куди не прийди, усюди міліція”.
Одним у списку тих, кому 06.08.2008 року сільрада Завадова своїм рішенням №614 виділила 10 соток землі в так званому кварталі “Біля озера”, є Богдан Гурський, колишній... підполковник ДАІ.
Того ж дня у 2008 році рішенням Завадівської сільради №613 земельну ділянку видiлили Оксанi Гайовiй, дружинi Володимира Гайового, екс-заступника начальника Управління ДАІ ГУ МВСУ у Львівській області з питань організації діяльності автотехнічної інспекції та ревізійно-екзаменаційної роботи. Його, до слова, уже відомий нам Богдан Щур покликав на роботу у Волинську область.
І якось так сталося, що саме того ж 06.08.2008 року рішенням сесії №612 земельну ділянку в тому ж таки кварталі надали Кирич Марії Володимирівнi. І ви не повірите: знову збіг! Ця жінка працює бухгалтером у ресторанно-готельному комплексі “Колиба”, який належить екс-дружині Василя Пісного Ользі Костик.
Злі язики подейкують, що цей готель “Наталя-18” пан Пісний подарував своїй дочці Наталі на день народження. Пан Пісний, звісно, це категорично заперечує
Можливо, Олександр Успаленко, який єдиний з усього списку дiстав земельну ділянку на рік пізніше (у 2009-му), ніяк не пов’язаний із правоохоронними органами? Ні! Якщо вже планети стали в один ряд, то таки стали: знову дивний, неймовірний збіг — пан Олександр також є працівником міліції.
Олександр Успаленко каже, що написав заяву на видiлення землі, щоб збудувати будинок. “Але потім зрозумів, що це дорого, та й далеко від Львова... тому ділянку продав. Кому продав? Ой не знаю. Я через маклера продавав. Прізвища не пригадаю вже”, — заявив Олександр Успаленко в розмові з нами. І додав: “Там все були працівники міліції й ДАІ. Якось нам так порадили і підказали тоді заяви написати”. Хто підказав? Хто порадив? Не пам’ятає чоловік.
А ми хочемо запитати: чи не забагато збігів, щоб не закралися припущення, що правоохоронці, які мали б викривати корупційні схеми, насправдi вибудовують їх і самі ними користуються?
Звісно, дача на березі водосховища — лише мізерна часточка майна, яке пов’язують із головним борцем з оргзлочинністю. Але розповісти про нього він чомусь не поспішає. Мабуть, поки що ретельно обмірковує, як буде пояснювати, що все це він придбав на зарплату 50 тисяч гривень, які зазначив як свій офіційний дохід у декларації 2011 року.
А прописка, між іншим, фіктивна
Пан Пісний недолюблює журналістів. Навіть війна не остудила в ньому бажання судитися з ними, якщо вони насмiлюються цікавитися його життям. Ось недавно він подав до суду на колег із видання “Наші гроші” — на сто тисяч гривень. Суд триває, тому не будемо його коментувати. Але достеменно відомо, що у позовній заяві пан Пісний зазначив таку адресу свого проживання: Львів, вул. Наукова, 12-а.
Дивна річ, але в цьому будинку його ніхто не знає і ніколи не бачив.
— Василь Пісний у цьому будинку живе? — питаю жінку, яка вийшла з під’їзду.
— Хто? Ні. Я такого не знаю.
— А у 9-й квартирі хіба не Пісний живе?
— Ні.
Набираємо на домофоні квартиру, що її Василь Пісний вказав як місце свого проживання. Відповідає чоловічий голос.
— Василь Пісний удома?
— Ні. Він тут не живе, — відповідає чоловік.
— А сказали, що він тут прописаний.
— Він був колись тут прописаний, але ніколи не жив і не живе.
— Де його можна знайти?
— Не знаю. Якщо побачу, то можу переказати, що його шукають. А що ви хотіли? — цікавиться чоловік, який, як бачимо, добре знається з паном Пісним.
Напрошується запитання: для чого панові Пісному фіктивна прописка?