- Я просто щасливий робити свою справу, і якщо для вас моя музика – позитив, то добре. Для когось іншого моя музика може видаватися меланхолійною. Усі по-різному слухають, сприймають музику. А як митець ти маєш залишати її, і йти далі, як тільки запис завершено.
Всесвітньо відомий гурт De Phazz гастролює по світу з новим альбомом La-La 2.0. У межах туру відбувся концерт у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С.Крушельницької. Це другий виступ De Phazz у Львові. Пропонуємо увазі читачів ZAXID.NET екслюзивне інтерв’ю із Пітом Баумґартнером, талановитим музикантом та продюсером De Phazz, якого часто називають просто майстром.
- Які ваші враження від виступу у Львівському оперному театрі? Чи сподобалася вам реакція львівської публіки?
- Звичайно, не просто у таких аудиторіях як ця, тому що ти не можеш наблизитися до публіки. Звук огортає, але публіка досить далеко, тому маєш грати дещо інший концерт, порівняно із клубним концертом. Але я думаю, що нам це вдалося якнайкраще, бо публіка була задоволена.
Це важливо, бо я граю не для себе, я граю для аудиторії. Важливо, що всі, хто прийшов нас послухати, виглядають щасливими. Мені подобається подія, мені подобається реакція публіки.
Але я для себе не виділяю, як публіка реагувала в тому чи тому місті, в тій чи тій країні. Я відчуваю себе провідником. Як митець я не маю надзвичайно великого его. Я щасливий робити свою музику. І я не намагаюся оцінювати, чи любить мене аудиторія і чи ця любов справжня. Я не є статусною особою, яка, перш за все, турбується про оплески. Моя робота більше присвячена студії. Тому на сцені я намагаюся бути сконцентрованим, але я не перформер.
- Звідки черпаєте позитив для творення вашої музики? Як Вам вдається досягнути того, що музика De Phazz несе багато позитиву?
- Навіть меланхолійні, сумні люди можуть писати і солодко кохати. Якщо ти сумний, то пишеш любовні пісні, а коли ти стаєш щасливим, ти більше не сідаєш і не пишеш. Тож більшість сумних людей таки пишуть.
Моя музика позитивна, ви так гадаєте? Це цікаво. Я думаю, що інші люди, що слухають її, можуть чути навіть більше, ніж я, бо я надто близький до проекту, близький до моєї музики.
Я лише передавач. Знаєте, як певні ідеї витають, хтось їх вловлює і передає іншим.
Але я не думаю, що музика винятково позитивна. Іноді – так. Але ви, слухачі, можете припускати це. Залежить від того, як ви слухаєте музику: нічого не робите і слухаєте музику, чи прибираєте ванну і слухаєте музику, чи займається під цю музику коханням. Усе в руках слухачів. Я просто щасливий робити свою справу, і якщо для вас це позитив, то добре. Для когось іншого моя музика може видаватися меланхолійною. Усі по-різному слухають, сприймають музику. А як митець ти маєш залишати її, і йти далі, як тільки запис завершено.
- Що змінилося у житті De Phazz за час існування проекту?
- Ми здобули привілей заробляти своїм мистецтвом на життя. Думаю, кожен скаже те саме. Я знаю дуже багатьох митців – музикантів, письменників, художників – і знаю, як важко заробляти своїм мистецтвом. Мистецтво не є з речей першої потреби. Людям треба пити, їсти, спати, але лірика не є першочерговою потребою. Я пишаюся, що ми можемо забезпечувати себе, а також давати роботу дуже багатьом людям. Дизайнери, менеджери - всі вони мають сім'ї, і треба їх забезпечувати. Вони працюють з нами багато років. Для мене це важливий аспект.
- Що змінилося у підходах до творення у De Phazz за час існування проекту? Яким вам бачиться майбутнє проекту?
- Звісно, щось змінилося. Надіємося, що все змінюється: міста змінюються, люди змінюються, слухання музики змінилося, і ми, звичайно, теж. Але в будь-якому разі у нас і колись, і тепер немає наперед готових концепцій. Для нас, я б сказав, De Phazz – це процес, який іде як колесо.
- De Phazz часто визначають як музику, легку для слухання? Ви з цим погоджуєтеся?
- Я не думаю, що це можна класифікувати як «музику, легку для слухання», чи поп, чи джаз. Я лише роблю те, що приходить мені в голову або іншим членам команди. Всі ми відчуваємо те саме.
- За простотою стоїть досконалість?
- Досконалість – це те, чого ти, можливо, намагаєшся досягнути, але я не думаю, що досконалість є кінцевим пунктом. Є речі набагато цікавіші, хоч і не досконалі. Взяти хоча б людське обличчя, права і ліва частини обличчя не є абсолютно однаковими, а відтак обличчя не є досконалим, але є привабливим, милим, кумедним. І - недосконалим. Можна зробити лице досконалим, але воно більше не буде таким симпатичним. Або взяти телебачення. Телебачення – нудне, бо телевізійники намагаються усе робити досконалим. Візьміть, приміром, людей на вулиці і на телебаченні. Я думаю, мені потрібна така недосконалість.
- З чого починалася робота над останнім альбомом La-La 2.0?
- Це потішно, бо одна або дві пісні, які є в альбомі, мають 12 років, вони кожного разу відкладалися від альбому до альбому. А інші пісні створювалися дуже швидко, за день. І знову таки, не було концепції.
Коли я прихожу в мою студію зранку, я не можу вгадати, що граю. Це найкращий спосіб створювати музику, коли ти, як дитина. Іноді маєш писати правильно, точно, як у математиці. Це один аспект справи. Але найкраще для музики, коли забуваєш все, що довкола, і просто награєш. Іноді пісні або голоси починають промовляти тобі: «Мені потрібні барабани!», «Мені потрібно більше ліричності». Це така комунікація з піснею. І я вирішую дати їй те, що потрібно. Це мій найкращий досвід. Так відбувається не постійно, але часто.
- Ви часто запрошуєте до запису багатьох музикантів з різних міст, країн. Що це дає проекту?
- Це спосіб об’єднати людей у нову хвилю, нове звучання. І це дуже надихає. Знову ж таки, це завжди робиться для пісні. Часом люди, з якими я знайомлюся під час виступів, висилають мені файли для прослуховування. Маю такі записи з Москви, з Канади. Інша історія, що є люди, з якими ми збираємося разом, бо маємо однакове почуття гумору, однаково любимо записувати дурнуваті речі – жонглювати словами. І ми це пишемо. В альбомах з’являються навіть голоси з минулого. Мене може зацікавити запис, зроблений багато років тому. Усе це міксується разом. І виходить пісня, яку вже можна оцінювати в дії.
- Можливо, й українські голоси потраплять у De Phazz?
- Можливо, не виключаю. Я уже маю диски для прослуховування.
Довідка ZAXID.NET
Назву гурту De Phazz його учасники розшифровують як DEstination PHuture of jAZZ — «призначення - майбутнє джазу». Ідея створення гурту належить Піту Баумґартнеру — композитору і сценаристу, який до цього працював у рекламній індустрії, створював різноманітні арт-проекти.
На початку 90-х років ХХ століття Баумґартнер відкрив власну студію. У 1994 році він познайомився із співачкою Барбарою Лар. Піта вразив її багатогранний і глибокий голос. Через рік Баумґартнер долучив до роботи у проекті американця Карла Фріерсона, альбом якого тоді продюсував. У 1997 році вийшов дебютний альбом De Phazz – Detunized Gravity.
Дискографія De-Phazz налічує дев’ять альбомів.