У 2012 р. майор Мельниченко подав на мене в суд. За те, що я сказав, що його заява про фінансування Ю.Тимошенко вбивства Є. Щербаня є політтехнологією. В той час, коли Тимошенко і без того цькували у в’язниці, слова Мельниченка для мене виглядали, певно, таким самим абсурдом, як і для нього самого виглядають нинішні звинувачення прокуратури в участі в якомусь-там держзаколоті. Хоча досі Мельниченко не раз дивував світ не меншими сенсаціями – і про те, що замовником вбивства Гонгадзе є Кучма, а потім Литвин, а потім знову Кучма, який нібито особисто пропонував майору 2 мільйони за оригінали його записів, і про те, що на нього самого нібито скоєно кілька замахів. А ще були невдалі спроби походу в політику, дивні поїздки до Москви, і, навіть, демонстративне падіння з хапанням за серце (у стилі «яйця Януковича») у залі суду, коли на виборах мера Василькова не хотіли реєструвати кандидата, якого майор підтримував.
Це я не до того, що Прокуратура має якісь там неспростовні докази проти майора. Це до того, що у суспільства справді багато питань до Мельниченка. Відповіді на них – важливі не для політики, - бо слова його давно не є зразком доброчесності, - важливі хоча би для історії, частиною якого йому таки пощастило стати.