Уже кілька днів у Криму панує пітьма і скрегіт зубів. 20-22 листопада активісти вивели з ладу мережі, що забезпечували півострів електроенергією. Власні потужності Криму покривають лише третину потреб півострова, тому автономія опинилася у скрутній ситуації. Населення перебуває на межі паніки, а окупаційна влада гарячково шукає вихід. Кремль обіцяє ось-ось перекинути енергоміст з Росії, а Аксьонов – перевести котельні на дизельні генератори.
Однак є всі підстави вважати, що енергоміст спіткає така ж доля, що й Керченський міст, який так і не було споруджено. Заморожено навіть реконструкцію автошляхів, які мали б з’єднати півострів з новою «дорогою життя». В українському суспільстві все це породжує надії на повернення Криму. Логіка цілком зрозуміла: якщо окупанти не зможуть впоратися з півостровом, вони будуть змушені його залишити.
Якщо в лютому 2014-го Україна виявила абсолютну неспроможність якось вплинути на ситуацію в Криму, то тепер ми задіяли свій головний козир – енергетичну залежність півострова від материка. При цьому Київ б’є Кремль його ж зброєю, використовуючи гібридну стратегію. Президент висловлює глибоку стурбованість порушенням прав людини в Криму, енергетики роблять вигляд, що ремонтують ЛЕП, а міліція – що бореться з підривниками.
Здається, Україна нарешті знайшла спосіб спротиву окупантам і поступово бере ініціативу в свої руки. Принаймні, саме на цьому наполягають активісти, які блокують півострів. Не дивно, що в суспільстві знову народжується опитимізм щодо Криму. Однак є підстави для сумнівів, що енергетична блокада сприяє поверненню півострова. Не виключено, що вона лише поглиблює відчуження Криму і дає козир в руки окупаційній владі.
Основний аргумент прибічників блокади – створення додаткових труднощів окупаційній владі. Мовляв, знеструмлений Крим стане непосильним тягарем для підсанкційної економіки РФ. Що буде далі, думки різняться: Росія чи то розвалиться, чи то відмовиться від Криму, чи то буде змушена йти на політичні поступки Україні в обмін на забезпечення півострова світлом, водою і продовольством.
Однак є підстави сумніватися, що проблеми кримського населення аж настільки турбують Кремль. Прагнення захистити «співвітчизників» від «бандерівської хунти» – це лише декларації, які не мають нічого спільного з реальними намірами Кремля. Принаймні Росія без жодних вагань занурила «братній» Донбас у каламуть війни. І вся її «гуманітарна допомога» потерпаючому населенню полягає в тому, аби не дати війні закінчитися.
Ще один приклад – Південна Осетія, яку Росія з боєм відібрала у Грузії, а потім покинула напризволяще. Невизнана «республіка» досі живе у злиднях – не відбудовано навіть поруйнований артилерією Цхінвалі. Та й варто подивитись, як живе населення самої Росії – близько 40 регіонів РФ визнано депресивними. Тому шантажувати Кремль, створюючи труднощі для населення Криму чи Донбасу, навряд чи вийде.
Ще більш примарна перспектива антиросійських заворушень у Криму – через неспроможність окупаційної влади налагодити нормальне життя. По-перше, окремі епізоди навряд чи переростуть у серйозне протистояння з владою. По-друге, навряд чи в Криму, напханому під зав’язку «зеленими чоловічками», можливе щось подібне на Майдан. І ще менше шансів, що ці протести будуть проукраїнськими. Навпаки, Кремль радо скористається нагодою показати мешканцям Криму «звірячий вишкір київської хунти», яка мститься їм за «повернення» в Росію.
Також це зручний привід переключити суспільне невдоволення на кримських татар, звинувативши їх у саботажі. Тим більше, що ініціаторами енергетичної та товарної блокади півострова справді є кримські татари, а Чубаров та Джемілєв відкрито називають блокаду засобом своєї боротьби з окупаційною владою. Перебуваючи у меншості, кримські татари ризикують стати об’єктом переслідувань не лише влади, але й нетатарського населення півострова.
Що довше Крим перебуватиме знеструмленим, то легше буде розгорнути антиукраїнську і антитатарську кампанію. На відміну від міфічних бойовиків Правого сектору, які взимку 2014-го нібито збиралися вдертися до Криму, енергетична блокада завдає цілком реальних збитків, які зачіпають кожного мешканця Криму, зокрема старих, дітей, інвалідів. Руйнування ЛЕП не може бути вибірковим: без електроенергії можуть залишитись не лише військові бази РФ, але і школи, лікарні, дитсадки.
Зараз склалися ідеальні умови, аби плекати в Криму синдром обложеної фортеці. Ззовні – «київська хунта», яка залляла кров’ю Донбас (і неодмінно залляла б Крим, якби не «ввічливі люди»). Всередині – підступні татари, які вже вдруге зраджують матінку-Росію, працюючи на «фашистів». А далеко за морем – ворожа Туреччина, член НАТО. Тому вся надія мандрівного півострова – на Росію, від якої Крим залежить і політично, й економічно.
Зрозуміло, що рано чи пізно електропостачання до Криму буде відновлене. Немає жодних сумнівів, що це стане грандіозною піар-акцією Путіна. Питання в тому, як все це узгоджується з українськими інтересами на півострові. Якщо знеструмлення Криму – просто спосіб «зробити нерви» окупантам, то стратегічні збитки України набагато перевищують здобутки. А от який зиск з ситуації зможе отримати Кремль – залежить від його власної креативності.