В історії із закриттям Европейського університету у Санкт-Петербурзі виявилася ще одна цікава річ. Маю на увазі реакцію львів’ян на цю подію. А властиво її брак. Це свідчать хоча б коментарі під текстом Ярослава Грицака на цю тему (знову, майже цілковитий їх брак...), а ще – листи деяких адресатів з моєї скриньки, яким я переслала лінк до петиції на підтримку цього університету. У тих листах (зрештою, всього лише кількох) недвозначно заявляється: це – не наша, а російська проблема, тому нам перейматися нема чого.
Мушу визнати, що це мене неабияк здивувало. Прецінь пишуть такі речі навіть люди, які самі становлять частину академічної структури... Навіть якщо припустити, що у мені «зіграло» особисте заанґажування - бо прохання підтримати петицію отримала від своєї московської приятельки-україністки (яка зараз саме дописує дисертацію на матеріялі лемківських діялектів...) - все одно годі збагнути цю байдужість.
Звісно, Москва і Санкт-Петербурґ далеко від Львова. Значно далі, ніж Краків, Варшава, Відень, Будапешт і т.д. І я, і більша частина моїх знайомих і друзів мандруємо радше у тому «ближчому», західному напрямку (попри усі складнощі з візами...). Для багатьох із нас Росія - надто далеко. Її не існує у наших професійних зацікавленнях, ми не їздимо туди на стажування, до неї не ведуть маршрути наших туристичних мандрівок. Це зрозуміло: ми хочемо ототожнювати себе з «европейським вибором України», з ліберально-демократичними цінностями, з культурними фундаціями та інституціями, які ті цінності підтримують, надаючи нам розмаїті ґранти і стипендії для того, аби ми ті цінності засвоювали та якомога повніше репрезентували у своїй країні. Потвердженням того, що ми недарма «від'їздили» на ті програми, нераз стає цілковите відвернення від Росії путінської - імперської, ксенофобної, авторитарної. Та водночас ми перестаємо помічати іншу Росію, паростки якої якраз і громадилися в осередках на взір Европейського університету у Санкт-Петербурзі.
Обходячи закриття цього університету байдужим мовчанням, ми тим самим ставимо хрест на перспективі інших стосунків з Росією у майбутньому. Бо саме у таких осередках формувався - в тім числі - інший образ України...
Отож ще раз пропоную замислитися над тим, що кожен із нас втрачає із закриттям одного з останніх таких осередків у Росії...
Ось ще лінки:
https://opus-incertum.livejournal.com/25695.html
(інформація про події, пов'язані із закриттям Університету)
https://www.gopetition.com/online/17080.html
(он-лайн петиція, яку можна підтримати своїм підписом)