Уже цілковито зрозуміло здається для всіх, що цьогорічні червоні прапори – насамперед чергова пропагандистська акція влади з метою відвернення уваги людей від провальних наслідків Харківських угод і катастрофічного, небаченого погіршення життя народу. Бо жодної ідеології у неідеологічної кланово-олігархічної влади в принципі бути не може: головне для них – бабло, і аби нажити побільше бабла, вони радо вітатимуть і червоний прапор, і червоно-чорний, і Леніна зі Сталіним, і Бандеру з Шухевичем, і Кім Чен Іра з Обамою, і будь-кого, і будь-що.
Що ж до ідеології, то сумнозвісне рішення Верховної Ради є примітивним актом реваншизму не до кінця переможеної російської комуністичної утопії. Звісно, до реваншизму вдаються тільки переможені, тому головне питання стоїть так: наскільки та Перемога є сьогодні справді перемогою. Перемога в історії не дається раз і назавжди, її треба зміцнювати і відстоювати, інакше вона матиме лише значення ностальгічних і радше малоприємних історичних спогадів на тлі нинішньої поразки. Бо де тепер та переможна, найпотужніша світова держава – «Советский Союза – страна, сокрушившая фашизм, поднявшаяся в космос, создававшая новую цивилизацию на основе социальной и национальной справедливости»? Ця країна, як цілком слушно стверджують її віддані шанувальники, «проиграла галичанским нацистам по-крупному, и сегодняшний шабаш ведьм связанный с ДНЕМ ПОБЕДЫ, тому подтверждение, несмотря на разумное решение Рады. Главное поражение в том, что на Украине государственными символами стали символы ОУН-УПА. 15-17 летние головорезы (у каждого за плечами по 5-9 убийств священников, писателей. государственных мужей, просто детишек) с трезубами на головных уборах наводили страх на окружающих, убивали командиров и бойцов Советской армии, боровшихся с фашистами. Теперь ПОБЕДИТЕЛЕЙ вынуждают праздновать ДЕНЬ ПОБЕДЫ под символами убийц. Циничнее не придумать.!!!» Ну що тут заперечиш? Усе правильно. Навіть пригадується дитяча народна творчість радянського періоду, віршик, який знали усі піонери і жовтенята:
Победа осталась без обеда.
Настала - беда, пропала - еда.
Ты украл? Да!
1991 рік став карколомною поразкою Росії-СРСР, тим самим, чим для нацистської Німеччини стали Сталінград, Курська дуга з Берліном укупі, та навіть більше, бо Росія-СРСР втратила території і населення утричі більше, аніж переможена гітлерівська Німеччина. То чого варта була та Перемога? Наслідки Другої світової війни навіть і не треба переглядати, бо від них і так практично нічого не залишилося. Повоєнний ялтинсько-потсдамський світовий порядок давно наказав довго жити, Німеччина об’єднана і сильна, як ніколи, бундесвер – одна з найпередовіших армій світу на відміну від російського ядерного металобрухту. І як може почуватися в день Перемоги 9 травня ветеран Великої Вітчизняної війни, Переможець, який одержує пенсію у вісім-десять разів меншу, аніж переможений ветеран вермахту? Переможець, якого пограбувала його рідна злочинна радянська влада, забравши в нього кровні заощадження, перетворені на ніщо? Може червоний прапор хоч трохи морально втішить серця колишніх переможців?
Та здається цьогорічні червоні прапори задовольнять направду дуже багатьох: чинній владі вони вигідні тим, що хоч трохи відвернуть увагу людей від картоплі по вісім гривень, капусти по п’ятнадцять і гречки по дев’ятнадцять, ветерани НКВД відведуть свою грішну душу милими серцю спогадами, а для національно-патріотичних сил це буде черговою нагодою для консолідації проти реваншизму комуно-фашистської червоної гідри, яка гордо підносить свою недорубану голову.