Ви чули радісний спів снігурів узимку? Якщо не чули, то можете мені повірити: цей спів може здатися радісним лише естетам. Снігур голосно ф'юкає, тріскотить і нікого до себе не приваблює.
Взагалі-то, до графоманії я ставлюся цілком стримано, ба навіть толерантно. І справді, це не найгірша з людських маній. Наприклад, раптово бізнесмену середньої руки починає нервово смикатись брова й виринають рими. І вже здається бізнесмену, що якщо не висловить він усе це на папері, то помре. А коли напише, то починає йому здаватись, що як не оприлюднить він усе це 10-тисячним накладом під глянцевою обкладинкою на крейдованому папері, то світ втратить у його особі як не Пушкіна, то Тютчева вже точно. Однак добре вже те, що «впарити» читачеві графоманію у добровільному порядку дуже складно. Читач наш зазвичай не читає навіть поезії. Куди ще йому графоманію?
І знову-таки, повторюю, це не найгірша манія. Гірше - це, приміром, затримувати зарплатню найманим працівникам або влаштовувати сафарі на невинних людей у лісах Кіровоградщини. Чимало існує небезпечних занять у цьому світі.
Втім, живуть у нашій країні люди, які йдуть в обхід. Я про графоманів, які пишуть вірші для найменших читачів. І тут настає край будь-якій стриманості, ба навіть толерантності.
Є в Україні заслужений чоловік - академік, астроном світової слави і директор Київського планетарію Клим Чурюмов. Його ім'ям названо навіть дві зірки і комету. І цілком заслужено, адже він їх сам відкрив на нічному небі. Але невідь-чому цей гідний чоловік заповзявся писати вірші для дітей українською мовою. Тобто ступив на територію незбагненну, де зірки його геть зрадили і звели на манівці.
Я вже кілька днів читаю його книжку-абетку віршиків «Малятам про тварин». (Ой, це не єдина дитяча книжка Чурюмова, а одна з багатьох.) І роблю я це тому, що наосліп читати своїй доньці абищо вважаю справою небезпечною і, сказати б, токсичною. Читаю своїми очима і намагаюсь поглянути на них поглядом дитячим. Ось, наприклад,
Снігур прилетів із північних країв,
Приваблює всіх його радісний спів.
Зима ще лютує і сніг на дворі.
Але вже прикрасили ліс снігурі.
Ви чули радісний спів снігурів узимку? Якщо не чули, то можете мені повірити: цей спів може здатися радісним лише вибраним естетам. Снігур голосно ф'юкає, тріскотить і нікого до себе не приваблює. І чим прикрасили ліс снігурі? Але я не прискіпуюсь до фактів. Чесно. Я навіть вважаю, що цей віршик - один із найвдаліших.
Акула побачила в морі предмет,
Відразу ж зробила крутий пірует.
Не гаючи часу, предмет проковтнула -
А то був стілець та старих два баули. -
Пише академік і навіть якось не замислюється, що предмет у першому рядку був один, а на виході опинилося три. І як пояснити дитинці, яка щойно починає вивчати букви, що таке «предмет», «пірует» і особливо «баул»?
І, звісно ж, куди подітись від засилля банальних дієслівних рим «будувать-здобувать», «гуляють-мають», рим неточних і неоковирних «три-води», «це А-навчання», «зміг-рік», збігів трьох і більше приголосних, ламання наголосу й інших класично-графоманських атрибутів? Для Чурюмова це не просто добрий тон, а стала особливість поетики.
Однак вдається також наш автор і до речей, м'яко кажучи, радикальних. Він заходиться змінювати десятиріччями усталені ціннісні орієнтири наших діточок. Ось вам равлик - створіння миле й беззахисне, яке носить у себе на спині хатку. У моєму дитинстві був віршик, у якому равлика просили виставити ріжки, а потім ділилися з ним у різних версіях то маслом, то сиром, то картоплею. У Чурюмова равлик - шкідник виноградних садів.
Листя виноградне любить їсти Равлик,
І завжди гуляти йде на виноградник.
Знає, як знайти там найсмачніший лист!
І садкам велику шкоду завдає цей гість.
Віршик про хруща взагалі варто було б заборонити окремим рішенням морального НЕК! Там за бажання, якщо відкинути всі поетичні умовності, можна вичитати пропаганду гомосексуалізму і навіть інцесту:
Прилетів раз Хрущ на свято,
Завітав в хатину свата.
Каже: «Ось вам подарунок -
Мій гарячий поцілунок!»
Є у книзі «Малятам про тварин» і речі з претензією. Приміром, на якусь розважливу філософічність, де внутрішня напруга досягається мінімальними зображальними засобами.
Цап з Козою йшли додому
Та відчули легку втому.
Вони сіли, відпочили,
Відновили свої сили.
У віршику про зозулю - цілий космос, у якому в гармонійному вузлі сплелися прийдешнє й вічне, життя і смерть, журба і радість, сміх і гріх:
«Зозуле, скажи нам», - так бавляться діти, -
«Залишилось скільки нам жити на світі?»
Зозуля кує: «Мої любі малята,
Вам жити і жити ще дуже багато!»
Є речі, що геть ламають усі стереотипи про світ живої природи. Від них стає по-особливому моторошно і лячно за дитину та її психологію:
Граються Свинка і Пес у дворі,
Щука спокійно лежить у відрі.
Гавкає Пес, посміхається Свинка.
Щука їх просить: «Почухайте спинку!»
Що робить щука у відрі? Щука задихається і стоїчно готується прийняти смерть. Тому й лежить спокійна. А перед смертю ще бажає отримати дещицю риб'ячого задоволення. Здається, я правильно зрозумів?
Багато у Чурюмова суто абсурдистських знахідок і ненавмисних прозрінь, де, наприклад, віслюк погоджується пити лише чисту воду, бо «теж, як і люди, не хоче хворіти!». Звіряткам приділяються то властиві їм ролі, то вони стають геть антропоморфними і проводять у лісі трибунал, де ведмідь висловлює вовкові догану. Дуже часто автор приписує тваринам якусь кондову совєтську правильність і колективізм:
Пінгвіни на збори крокують по льоду.
Зібралось, здається, чимало «народу».
Вирішують дуже важливе питання,
Де взимку Пінгвінам шукать харчування!
Однак вінцем є віршик на літеру «я», що підводить під усім цим недитячим кошмаром жирну риску:
Побачила Ягня Лисиця з-за паркану
І каже: «Підійди, тобі дам два банани».
Розсудливе Ягня ніяк не реагує,
Лисицю хитру це нервує і дратує».
Чому не реагує Ягня? - думаю я. - Тому що розсудливе чи тому що тупеньке? А лисиця чому нервується? Чи не тому, що їй просто страшенно незручно в цьому віршику?
Цитувати й іронізувати з цього текстового терору можна безкінечно довго. Можна навіть приділити йому більше часу й оцінити ширший масив творчості поета-астронома. Наприклад, книгу «Малятам про фахи», де є такий-от віршик:
Єпископ проповідь читає,
Молитись Богу закликає!
Але чи насправді це потрібно? Ні, це зовсім нікому не потрібно. Особливо дітям. Їм усе це не потрібно передусім.