На цьому тижні наш інститут відзначає своє 20 річчя. Оскільки ми – інституція мала, майже мікроскопічна, то й святкування у нас просте, робоче: наукова конференція та презентація наших нових видань, включно з новим номером «України модерної».
Несподівано для нас ми дістали, однак, великий подарок: нам знову присвятив свою увагу «2000» .
Статтю написав Ігор Слісаренко. Про нього «2000» пише як про «давно известного нам журналиста, некогда работавшего на «1+1», а саму статтю називає «взвешенным взглядом человека профессионала, со взвешенной критикой происходящего».Ось те, про що пише цей професіонал:
…в 1992 г. во Львовском госуниверситете организовывается Институт исторических исследований — видимо, мало было одного лишь исторического факультета, наверное, не справлялся. Или фонд «Возрождение» (Сороса) (а позже подтянулись и другие) пожелал давать деньги отдельной структуре, кто знает... Возглавляет его еще свежий кандидат наук Ярослав Грицак спустя пару лет пишет свои «Очерки истории Украины», благо на помощь автору пришло бюро образовательных и культурных программ госдепартамента США.
Пресса мигом взялась лепить из него светоча украинской историографии — надо признать, сегодня он уже признанный метр. О том, насколько по Сеньке шапка, достаточно судить лишь по одному пассажу из «Очерков...»: «можно сказать, что абсолютное большинство украинцев занимали пассивную позицию, и их главной заботой было ежедневное выживание. Но опять же, это не было особой национальной заслугой или позором, а просто отражало общую схему поведения центрально- и восточноевропейских народов на оккупированной немцами территории».Невежество, извините за категоричность, просто дремучее. Начнем с обозначенных «центрально- и восточноевропейских народов» и их «пассивности». Румыния и Венгрия относятся к этой группе? Без сомнения. И что — их участие в войне против СССР (кстати сказать, с целью завладения обещанными Гитлером территориями Украины) в виде сотен тысяч солдат — это «пассивная схема поведения»? Поменьше — 45 тыс. — отправила на Восточный фронт другая союзница — Словакия...
Наконец, о «пассивности абсолютного большинства украинцев». Тут, наверное, Грицака надо силой заставить читать открытые источники, указывающие, что количество украинцев, прошедших войну в составе Красной армии, не менее 7 млн. чел. На оккупированной украинской территории в составе партизанских отрядов и групп было около полумиллиона человек. Более того, в начале войны из республики были эвакуированы на восток около 2 млн. рабочих и специалистов вместе с 550 вывезенными крупными предприятиями. Наконец, демографические потери Украины в период с 1 января 1941 г. по 1 января 1945 г. составили 13 млн. 584 тыс. чел. И это — «пассивная позиция»? Да чума на оба ваши дома — «институт исторических исследований» с фондом-благодетелем!
Видно пана по халявам, а - професіонала за цитуванням. Той, хто читав мої «Нариси історії України» (Київ: Генеза, 1996; 2000), легко побачить: моя цитата вирвана з контексту. Вона походить з того розділу, який стосується поведінки українців під німецькою окупацією: «Підсумовуючи, можна сказати, що абсолютна більшість українців під німецькою окупацією займала пасивну позицію і її головною турботою було щоденне виживання» (с.237) - а дані про число українців у Червоній (не менше 6 млн.) та інших арміях (40 тис. у канадській, 11 тис. у чехословацькій бригаді, 250 тис. на стороні вермахту), як і про втрати українців у другій світовій війні («у сумній статистиці кількості воєнних жертв Україна займає перше місце --… 5.5 млн.») можна прочитати в іншому прикінцевому воєнному розділі «Баланс втрат і здобутків» (с.262-3).З цього роблю висновок: професіоналізм Слісаренка полягає в тому, щоб а) вирвати цитату з контексту, б) попередньо її скаструвавши ( т. пропустивши слова «під німецькою окупацією») і в) полінувавшись перегорнути які 20-25 сторінок, щоб побачити, що всі ті замовчування, у яких мене звинувачує професіонал, стоять у моїй книжці великі як коні.
В історичній науці – та й взагалі у будь-якій науці – такий професіоналізм називається маніпуляціями. І якщо так є, то зрозуміло, від чого Слісаренко є професіоналом.
Особисто я на нього не серджуся. Навпаки, навіть йому вдячний. Бо кожен раз, коли мене й моїх колег атакують, з одного боку, «2000», комуністи або Ґжеґож Россолінський- Лібе*, а Аскольд Лозинський та «Свобода» – з іншого, то я сприймаю це як особистий комплімент: значить, ми таки йдемо доброю дорогою!
*Про Россолінського-Лібе – окрема пісня: недавно він процитував мене, Ігора Балиньского і Таріка Амара за такою ж самою технологією, що й Ігор Слісаренко. Але про це напишу згодом при нагоді.