Подарунок регіоналам

16:04, 26 травня 2012

Відгримів і відшумів парламентський бій. Герої і антигерої вдягнули на себе ордени і подалися на чергові ток-шоу. В прямому ефірі вони картинно і постановочно зображали, хто непримиримого борця за українську мову, а хто зберігаючи стоїчний вираз обличчя, демонстрував своєму електорату незламність своєї позиції.

Здавалося б, східноукраїнський електорат Партії регіонів мав би вже давно зрозуміти, що мовна тема є надуманою і виринає з минулого лише напередодні виборів, як і те, що правляча партія вже давно могла б вирішити цю проблему, оскільки має у своїх руках усі важелі для цього. Та й ні для кого не є таємницею, що дворічне правління регіоналів, із їхньою політикою «покращення вже сьогодні», зазнає цілковитого краху навіть у найтвердішій їхній фортеці – на Донбасі. Не до мови і не до «язика» тепер звичайним людям, всі сили повернуті на банальне виживання. То чому ж знову спрацювала ця вічна політтехнологія?

Внесений у Верховну Раду законопроект Колісниченка/Ківалова насправді нічого не змінив би в українській мовній ситуації. Там, де люди послуговувалися російською, там би вони й далі продовжували це робити, навіть не відчувши змін. В традиційно україномовних регіонах та столиці також все залишилося б без змін. Політика заборон або недопущення ще ніколи не була ефективною. От українську мову і забороняли, і не допускали, і обмежували, а вона жива і навіть виросла до рівня державної.

Але найцікавіше не в цьому. Найцікавіше в тому, що, вносячи на розгляд ВР цей законопроект, регіонали прекрасно розуміли, що їм: по-перше: не вистачить голосів для прийняття цього закону, оскільки фракція «Реформи заради майбутнього» категорично відмовилася за нього голосувати. По-друге: їм не можна було втрачати останнього і найважливішого козиря в передвиборчих маніпуляціях. Якби сталося так, що ВР прийняла б цей закон, то тим самим Партія регіонів позбавила б себе найважливішого мобілізуючого гасла на виборах. В цій ситуації, що їм ще залишалося робити? Правильно, потрібно було не допустити прийняття закону і влаштувати грімкий скандал, бажано криваву бійку. І вона сталася.

Депутат Андрій Парубій кинувся не у бій, він просто проник у ворожий табір і викликав вогонь на себе. І понеслося… Закривавлена, розсічена голова бютівця, розірваний до непристойності одяг Колісниченка, стусани й удари… Все що й треба було доказати, чи то пак – показати. Партії регіонів потрібно було, не втративши останнього шулерського козиря, показати звіриний оскал «бендеровцев» та… опозиції. Вдалося.

Люди на Сході побачили, як наполегливо борються регіонали за їхні мовні права, як не шкодують ні сил ні здоров’я, а ні дорогого одягу у цій боротьбі, і що опозиція за своєю суттю нічим не відрізняється від брутальної правлячої кліки. Знову технологія спрацювала блискуче. Закон не прийнято, а отже цю політтехнологію застосують ще не раз. Електорат на сході та південному-сході заведений і мобілізований, він знову забув, у якому соціальному багні він заходиться, і кому має цим завдячувати. Щоб не спасувати перед «бандерівцями», вони знову оберуть у Верховну Раду ківалових, колісниченків, болдирєвих… І ще один холостий хід терміном на п’ять років державі Україна гарантований. Таким чином, остання бійка у Верховній Раді виявилася найбільш дорогоцінним подарунком регіоналам за останні кілька років.

З протилежного ж боку єдиним, хто виграв від цієї бійки, є депутат Парубій. Тепер він може бути певним, що виборці в одному із округів Львівської області виберуть його депутатом. Вони також оберуть на мажоритарних округах кандидатів від ВО Свобода, бо ж комусь треба буде таки боротися за «українську Україну», навіть за допомогою кулаків. А як тут обійтися без боротьби за рідну мову?

PS. Мого знайомого, котрий довго перебував на заробітках у Великій Британії, один англієць якось запитав:

- Чи є в Україні демократія і вибори?

- Так, - відповів  той.

- То чому ви собі обираєте погану владу? – здивувався англієць.

За двадцять років незалежності українці так і не навчилися жити в умовах демократії. Українські громадяни, на жаль, і надалі залишаються легкою здобиччю новітніх політтехнологій.