Податок на прибуток підприємств останнім часом нерідко перебуває у центрі уваги українського уряду та бізнесу. Будучи за своєю природою потужним фіскальним інструментом для стимулювання інвестицій та економічного розвитку, у наших реаліях він перетворився на поле для маніпуляції громадською думкою.
Суттєве зниження ставок податку на прибуток юридичних осіб стало одним з головних (і чи не єдиних) козирів Податкового кодексу. Однак більш уважний аналіз показує, що відсотки вирішують далеко не все. І формальне скорочення податкового навантаження на підприємства ще не означає появу серйозних інвестиційних стимулів.
Спокусливі відсотки
Базова ставка податку на прибуток розміром 25%, яка діяла в Україні до 1 квітня 2011 року, робила відчутне податкове навантаження. І все ж, такий показник не можна кваліфікувати як один з найвищих у світі. Навпаки, у більшості країн світу податок на прибуток корпорацій коливається в межах 20–30%. Щоправда, останнім часом чітко спостерігається тенденція до зниження базової ставки. Так, на початку 2000-х років у ЄС середній розмір податку на прибуток становив у середньому 30-40%. А вже наприкінці 2000-х років впав до 25%. Особливо активну роль у зменшенні оподаткування прибутку підприємств відіграли ініціативи країн Центральної та Східної Європи. Така політика пояснювалась бажанням зацікавити великі корпорації світу вкладати свої інвестиції в держави колишнього «соціалістичного табору».
Українська влада вирішила йти у фарватері світових фіскальних тенденцій. Було обрано шлях поступового зменшення ставки податку на прибуток. Зокрема з 1 квітня 2011 р. ставка податку на прибуток становить 23%, з 1 січня 2012 р. - 21%, з 1 січня 2013 р. - 19%, з січня 2014 р. - 16%.
Крім того, деякі підприємства цього року отримали першоквітневий подарунок у вигляді нульової ставки податку на прибуток. Нульова ставка вводиться майже на п’ять років – з 1 квітня 2011 р. по 1 січня 2016 р. Вона поширюватиметься на підприємства, створені після 1 квітня 2011 р. за винятком тих, які виникнуть шляхом реорганізації, приватизації, корпоратизації. Діючі підприємства, щорічний обсяг доходів яких за останні три роки не перевищував 3 млн грн, а кількість працівників – 20 осіб, теж можуть скористатись нульовою ставкою оподаткування. Ця ж умова поширюватиметься на колишніх платників єдиного податку, якщо обсяг їхньої виручки останнього року був не більшим 1 млн грн, а кількість співробітників – менше 50 осіб. Цікаво, що офіційна зарплата працівників на таких підприємствах має бути не меншою за дві мінімальні зарплати.
Водночас уряд склав великий перелік винятків з 16 пунктів для застосування нульової ставки з податку на прибуток, чим значно обмежив коло щасливчиків.
Крім того, було вирішено тимчасово звільнити від оподаткування деякі види економічної діяльності. Зокрема це стосується виробників біопалива на період до 1 січня 2015 р., газовидобувних підприємств - до 1 січня 2020 р., готельного бізнесу (для готелів, введених в експлуатацію до 1 вересня 2012 р.), підприємств легкої промисловості, електроенергетики, суднобудування, літакобудування, машинобудування для агропромислового комплексу - з 1 січня 2011 р. до 2020 р., видавничої діяльності – до 1 січня 2015 р.
У Податковому кодексі для таких підприємств поставлена умова: кошти, вивільнені від оподаткування, потрібно спрямовувати на збільшення обсягів виробництва (надання послуг), переоснащення матеріально-технічної бази, запровадження новітніх технологій.
Певна логіка у зменшенні податкового навантаження на прибуток підприємств присутня. І за оптимальних умов господарювання та наявності чітких правил гри, необтяжених корупційною складовою, такі заходи могли б принести вагомий ефект. Податкові ставки зовні ніби виглядають привабливо. А з 2014 року в Україні податкове навантаження на підприємства буде взагалі на 1% меншим, ніж в Сінгапурі – одному з епіцентрів економічного розвитку сучасності. Однак картину псує неприваблива українська дійсність.
Деформована реальність
Диспропорції в податковій системі України мають довгу історію. По суті, вона ніколи не виконувала функції інвестиційного стимулювання, а радше слугувала механізмом для створення розгалуженої тіньової економіки, непрозорих правил гри, надмірного податкового тиску для більшості і незрозумілих преференцій для меншості. Не поодинокими є й випадки використання податківців для політичної та економічної розправи над неугодними владі опонентами. За таких умов виникають значні сумніви у можливості спрямувати сучасну недосконалу машину в особі Державної податкової адміністрації для реалізації завдань прискореного економічного зростання.
Однією із головних ознак недосконалого оподаткування є надто велика частка податку на прибуток підприємств у структурі ВВП та Зведеного бюджету країни. Як свідчить статистика останнього десятиліття, його загальні обсяги, акумульовані в бюджет України, фактично дорівнюють податку з доходів фізичних осіб. А після введення пропорційного оподаткування доходів з 2004 р. податок на прибуток юридичних осіб навіть кілька років перевищував подохідний.
Зовсім не такі тенденції спостерігаються у провідних країнах світу. У США за період з 1960 по 2003 рік обсяг надходжень податку на прибуток підприємств зріс у 10,3 раза (з 22,8 по 234,9 млрд дол.). А ось податок з доходів фізичних осіб продемонстрував приріст у 21,7 раза (з 46 до 1001,9 млрд дол.). Якщо в Україні частка податку з юридичних осіб в структурі податкових надходжень до Зведеного бюджету коливається в межах 17,8 – 25,6%, то в США аналогічний показник менший фактично утричі. В 2010 році він становив 9% на фоні 42%, які припадають на податок з доходів фізичних осіб. У бюджеті Великобританії за 2008/09 фіскальний рік обсяг податку з прибутку корпорацій становив лише 8,2% (44,9 млрд ф. ст.) у частці загального обсягу податкових надходжень.
Проблемою української податкової системи є не тільки диспропорції у структурі податкових коштів, акумульованих в бюджет. Ще більш негативний вплив на розвиток економіки справляє незрозуміла і закулісна практика з надання податкових пільг окремим підприємствам. Як свідчать цифри, політика влади мало пов’язана зі стимулюванням інвестиційно-інноваційної моделі розвитку. Лідером в отриманні пільг при сплаті податку на прибуток упродовж останніх років стала сфера фінансової діяльності. У ній питома вага пільг взагалі перевищувала загальну суму сплаченого податку (у 2008 р. було сплачено 4846,5 млн грн, а пільг нараховано на суму 8244,6 млн грн). Готелі і ресторани також отримували серйозні пільгові преференції, а виробництво машин і устаткування разом з транспортом і зв’язком опинились в категорії аутсайдерів. Тобто основний акцент при наданні пільг було зроблено на сферу споживання. При чому, велику частку з них (67%) становили пільги неприбутковим підприємствам та банківським установам.
Ще однією проблемою податку на прибуток в Україні є те, що ефективна ставка оподаткування нерідко суттєво перевищує базову номінальну ставку. В підсумку ми маємо факти, коли чимало видів економічної діяльності несуть більше податкове навантаження, ніж закріплено законодавством. Ефективна ставка залежить від визначення обсягу валових витрат бізнесу. Що більші витрати, то менший податок сплачують підприємства. Проблема у тому, що чіткий перелік витрат, які можна зараховувати до валових є невизначений. Це створює простір для маневру між податківцями та бізнесом. У результаті ефективна ставка податку на прибуток підприємств дуже часто перевищує номінальну, оскільки останнє слово залишається за податківцями.
Сучасні секрети економічного стимулювання
Світовий досвід свідчить, що податок на прибуток можна використати як потужний механізм для інвестиційної діяльності та прискорення економічного розвитку. Фіскальна функція цього виду податку вже давно поступилась місцем регуляторній та стимуляційній. Але саме по собі зменшення ставки оподаткування ще не означає гарантії пожвавлення у бізнес-середовищі. Тому основний акцент в Україні варто було б зробити не лише на номінальне зменшення податкового навантаження, а й на інші моменти.
Економісти поділяють сучасні методи податкового стимулювання економіки на пасивні та активні. І зниження ставок оподаткування якраз належить до пасивних методів. Формально виникає ситуація, коли держава за власної ініціативи дозволяє суб’єктам господарювання залишати собі більшу частку отриманих прибутків. Такі кроки роблять із метою майбутнього пожвавлення інвестиційного клімату в країні. Але зовсім не факт, що платники податків використають зекономлені кошти на інвестиційні проекти. У кращому випадку, лише третина таких додаткових прибутків піде на економіку, а решта осяде в кишенях власників. Лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року Джозеф Стігліц у цьому контексті висловився так: «Просте зниження податків призначене не для стимулювання економіки, а для передання грошей тим, у кого їх і так багато».
Значно доцільніше було б використати для економічного зростання політику цільового стимулювання економіки з допомогою податків. До них належать: прискорена амортизація; відрахування з прибутку, що оподатковується; витрати на інвестиції (що пріоритетніші проекти для розвитку економіки, то вищий відсоток відрахувань); надання податкового інвестиційного кредиту; відрахування з оподатковуваного прибутку всіх витрат, спрямованих на науково-дослідницьку діяльність; цільові податкові пільги для підприємств, які здійснюють діяльність у депресивних районах та інші.
Унікальність таких методів полягає у тому, що держава свідомо надає підприємцю додаткові кошти з отриманого ж ним прибутку, якщо зекономлені на оподаткуванні ресурси підуть у сферу інвестиційної діяльності. Таке опосередковане фінансування з державного бюджету для бізнесу більш вигідне, ніж залучені під аналогічні цілі дорогі кредитні кошти. При використанні активних методів податкового стимулювання працює правило: держава надає пільги підприємствам тільки після здійснення ними інвестиційної діяльності. Немає факту інвестицій – немає і податкових пільг. Якщо ж бізнес воліє витрачати отриманий прибуток не на інвестиційні цілі, то з нього прийдеться сплачувати податок у повному обсязі.
Як доказ успішності такої моделі можна навести податкову практику США. Там за останні півстоліття спостерігалось випереджальне зростання обсягів амортизаційних відрахувань. За 1950 – 2003 рр. вони зросли у 90,2 раза, а податок на прибуток – лише в 13,1 раза. У 2003 р. амортизаційні відрахування становили 1135,9 млрд дол., що на 114,8 млрд дол. перевищувало загальну суму оподатковуваного прибутку підприємств і аж на 901 млрд дол. – суму сплаченого податку на прибуток.
Ще у середині XX ст. у розвинутих країнах світу частка амортизаційних відрахувань в структурі інвестицій становила 25–30%. Тепер же на них припадає близько 70–80%. Частка ж прибутку, який витрачається на інвестиції, скоротилась від 50% до 5–10%. Позикові кошти сьогодні теж не є базою для розвитку економіки. Їх частка у загальному обсязі інвестицій не перевищує 15% (раніше досягала 30%). Для порівняння, в Україні частка амортизації в структурі інвестицій становить тільки 15–20%.
Використання чинника прискореної амортизації як основи для економічного стимулювання пояснюється його внутрішніми властивостями. По суті, прискорена амортизація є субсидією на інвестиційну діяльність за рахунок державного бюджету. Амортизаційні відрахування за своєю природою є найстабільнішим джерелом коштів для підприємства, які не залежать від зміни зовнішньої ситуації. Крім того, вони є власними коштами бізнесмена, що дозволяє йому не залучати позики у вигляді недешевих кредитів для інвестування. Контроль державних органів за цільовим призначенням амортизаційного фонду і штрафи у вигляді додаткового податкового навантаження є найкращою запорукою для того, щоб витрачати його на модернізацію і розширення виробництва. Прискорена амортизація дозволяє отримати гроші вже сьогодні, тобто у перші роки після введення основних фондів, і спрямувати їх на подальший розвиток.
На основі цього можна стверджувати, що саме по собі зменшення ставки податку на прибуток та сумнівна практика пільг, які мають місце в Україні, не є гарантіями економічного зростання. Для реального стимулювання інвестиційного клімату потрібно провести значно глибші реформи та використати напрацьований світовий досвід.