Конфлікт між патріярхом-пенсіонером Філаретом і діючим керівником ПЦУ Епіфанієм далеко не єдина сутичка предстоятелів однієї Церкви на сьогодні. Набагато поважніший конфлікт розгорівся на найвищих поверхах Католицької Церкви. Бо, на відміну від Філарета, якого в протистоянні з Епіфанієм, фактично, не підтримав жоден із єпископів України чи якась суттєва кількість прихожан, за папою Бенедиктом стоять і впливові кардинали з єпископами, і велика частина вірних, які опонують діючому понтифікові Францискові.
Але як завжди, коли йдеться про скандал у Ватикані, католицькі ЗМІ в Україні його просто не помічають. Можливо, бояться прокоментувати щось невідповідно до «лінії партії», яка, як відомо, коливається. Так і тепер: конфлікт між двома папами досяг свого апогею, а в нашому інформаційному просторі «на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує». Справді: піди збагни тут, яка з ліній партії офіційна, коли на кожній зі сторін конфлікту по понтифіку.
Безпосередньо скандал спричинила книга «De profondeurs de nos cœurs» («З глибин наших сердець»), що її папа-емерит Бенедикт написав разом із кардиналом Робертом Сара, який не лише очолює Конгрегацію у справах богослужінь, але також є лідером консервативного крила у найвищих ешелонах Католицької Церкви та затятим критиком папи Франциска і його реформ. Однією з таких запланованих папою Франциском реформ мало бути пом’якшення целібату, зокрема допуск до священства в Амазонії, де сильний брак священиків, одружених «випробуваних чоловіків» (т. зв. «viri probati»).
Тобто йшлося не про скасування обов’язкового целібату для всієї Католицької Церкви, а лише про його пом’якшення для одного регіону. Відповіддю на цей крок, який намітився після проведення т. зв. «Амазонського синоду» в Римі наприкінці жовтня 2019 р., і стала написана папою Бенедиктом і кардиналом Сара книга. У ній наполягається на обов’язковому целібаті для всіх і всіляко таврується намагання його відмінити й запровадити одружене священство.
Оскільки більшість наших співвітчизників належить до Православної та Греко-Католицької Церков, де обов’язкового целібату немає і всі священики, за поодинокими винятками, одружені, то зрозуміти, чому ця тема викликала таку нервову реакцію в консервативних римо-католиків пересічному українцеві не так просто. Проблема в тому, що протягом останніх десятиліть питання целібату стало свого роду маркером правовірности для консервативного крила, а будь-яка його критика (яка стала звичним явищем після хвилі педофільських скандалів навколо католицького духовенства в багатьох країнах світу) сприймалася як нападки на саму Католицьку Церкву. Тож намагання папи Франциска та ліберальних кіл пом’якшити целібат трактується як удар у спину та зрада у власних лавах. Звідси й така реакція з боку найвищих представників консерваторів – папи Бенедикта й кардинала Сара – на це посягання на їхню священну корову.
Довести скандал до кипіння допомогла «вміла» реакція на нього з боку Церкви: префект Папського дому єпископ Ґеорґ Ґенсвайн, який також є секретарем папи Бенедикта, заявив, що все це непорозуміння і понтифік-емерит насправді не є співавтором книги, а мав лише дорадчу функцію, тому його ім’я слід прибрати з обкладинки, передмови і т. д. На що відреагував уже кардинал Сара, оприлюднивши уривки переписки з папою Бенедиктом, з якої стає очевидним співавторство понтифіка.
Не дали себе кинути на гроші й видавництва: американське «Ignatius Press» послалося на своїх французьких колег із «Fayard», від яких вони перейняли текст книги для перекладу з усіма вихідними даними. Що-що, а всі питання, пов’язані авторським правом, на Заході прояснюють аж до дрібниць заздалегідь, перш ніж підписувати відповідні договори. Тому можна бути певним, що співавторство Бенедикта XVI теж було належно задокументоване.
По-суті скандал сладається з кількох складових: 1) питання целібату стало безпосереднім каталізатором відкритого протистояння між консервативним і ліберальним крилом, яке непомітно для зовнішнього спостерігача точилося вже давно. 2) Власне найбільше олії до вогню налила критика папою на пенсії дій папи на престолі, що напряму зачіпає питання догматики: адже в Католицькій Церкві діє догма про непомильність папи у справах віри та моралі, коли він говорить офіційно. Тому тепер постає питання, хто з обох пап непомильніший: пенсіонер чи правлячий?
Пікантність ситуації додає наша постмодерна доба з притаманним їй суб’єктивізмом – сьогодні кожен католик схильний вибирати, якого папу слухати, залежно від того, до якої течії належить сам і чия думка найбільше подобається (мені самому неодноразово доводилося чути висловлювання на кшталт «Франциск – не мій папа!», «Мій папа – Бенедикт!» і т. п.). 3) Врешті, намагання відбрехатися (ай-яй-яй, а брехня ж – гріх!), мовляв, папа Бенедикт жодного відношення до книги не має, стало ласою вишенькою на торті.
Розмах скандалу та рівень втягнутих у нього осіб засвідчує, що перед нами не просто типове для Церкви протистояння між консерваторами та лібералами. Наявність двох пап і напруга між ними викликає неприємні асоціації з епохою Великої папської схизми (1378-1417 рр.), коли одночасно діяли два, а іноді й три папи, які один одного взаємно анафемствували.
І хоча зараз до такого сценарію далеко, проте протистояння між двома візіями розвитку Католицької Церкви та двома таборами в ній уже настільки сильне, що стає не просто очевидним, а просто-таки вибухонебезпечним.
Чи дійде до вибуху, чи станеться новий розкол у Католицькій Церкві та як перекроїть він конфесійну мапу світу – ось питання, які вимальовуються після скандалу навколо спільної книги папи Бенедикта й кардинала Сара.
Серед усіх цих тривожних очікувань і негативних тенденцій можна відмітити один позитивний аспект: книги й сьогодні здатні рухати мільйонами, вони й досі мають доленосне значення.