Нещодавно Інтернет облетів текст відомої російської дисидентки Валерії Новодворської – «Федералізм. Сепаратизм». У багатьох коментарях до цієї статті проскакувала думка, мовляв, якщо замінити у ній слово «Росія» на «Україна», вона зовсім не втратить своєї злободенності та переконливості. «Нас згубить унітаризм. Він нікому і ніколи не був корисним. Окрім маленьких держав, які насправді є мононаціон
«Нас згубить унітаризм. Він нікому і ніколи не був корисним. Окрім маленьких держав, які насправді є мононаціональними», - застерігає Валерія Іллівна.
Наприкінці листопада, незадовго до публікації статті російської дисидентки, у Чернівцях відбувся круглий стіл на тему: «Федералізм як альтернатива галицькому сепаратизмові». Захід проходив у межах проекту «Українська федерація», що є одним зі складників громадської ініціативи «Український вибір», на чолі якої стоїть впливовий колись політик, керівник адміністрації президента Кучми – Віктор Медведчук.
Показово, що саме наприкінці 2012-го відбувся круглий стіл у Чернівцях, який стосувався імовірного майбутнього України, і з’явилася стаття Новодворської, яка України не стосувалася, але набула поширення в українському Інтернеті. Тобто під кінець року, який продемонстрував, що навіть багатомільярдні європейські проекти, як-то футбольне Євро, не можуть забезпечити зростання добробуту громадянам нашої країни. Року, який довів, що вже жодні парламентські чи інші вибори не спроможні гарантувати українським громадянам хоч якогось суттєвого впливу на систему олігархічного плюралізму, який поступово перетворюється у систему новітнього феодалізму. Року, після якого вже нічого не залишається, як ставити питання руба!
Одним із таких питань є федералізм. А те, що незалежно один від одного говорять на цю тему і шанована українськими демократами Новодворская, і демонізований українськими патріотами Медведчук, може свідчити, що 2013 рік буде, як мінімум, роком всеукраїнських дискусій на тему української федерації. Це не так складно спрогнозувати, взявши до уваги той факт, що вони вже якийсь час тривають – і в межах проекту «Українська федерація», й у дискусіях «Митуси», і ще у низці непов’язаних між собою ініціатив; і з кожним днем набирають більшої динаміки.
Довкола чого відбуваються ці розмови – круглі столи, дискусії тощо? Передусім формується середовище прихильників цієї ідеї, чи принаймні тих людей, які до неї із зацікавленням приглядаються. По-друге, фахівці з різних галузей суспільного життя намагаються прорахувати ризики і можливості, які регіонам і державі дало б переформатування з унітарної моделі на федеративну. При цій нагоді проговорюється сам актуальний стан регіону за різними параметрами, що допомагає чіткіше побачити можливості його покращення. І по-третє, йде визначення імовірних меж регіону, в яких він міг би стати суб’єктом федерації. А це, знову ж, пов’язане з питаннями ідентичності, традиції, культури etc.
Такі розмови для нас, галичан, мешканців особливо регіону, є не тільки корисними, але й вкрай потрібними, незалежно від того, яка доля чекає українську державу. Якщо федералізації України у найближчому майбутньому не відбудеться – не біда, з’ясування питань, пов’язаних з нашою нинішньою ідентичністю, допоможе чіткіше формулювати спільне майбутнє. А реальна оцінка стану екології, системи самоврядування, соціального забезпечення, освіти й культури допоможе побачити шляхи вирішення проблем у цих сферах та уникнути затрати непотрібних зусиль і ресурсів.
Якщо ж українській федерації бути, то ми повинні самі визначати свої майбутні межі, щоб за нас цього не робили інші; ми маємо усвідомити, за яких обставин зможемо бути самодостатніми, щоб інші нам не нав’язували умов функціонування. Найгірше – якби федерація звалилась нам на голови так само несподівано, як незалежність. Плоди тодішньої неготовності до життя в умовах незалежності ми пожинаємо досі. І, як бачимо, час не лікує таких хвороб. Потрібна серйозна терапія, і то за активної участі самого пацієнта.
Зрештою, проект федералізації України варто розглядати не як «міну під український суверенітет», а як інтелектуальний виклик. Прихильники федералізації скрізь, принаймні офіційно, підкреслюють, що ні суверенітет, ні територіальна цілісність не мають при цьому постраждати. І в цьому полягає ключова відмінність між федералістами і сепаратистами. Проект федералізації передбачає, зокрема, зміну місцевих еліт. Існуючі ж регіональні еліти мало переймаються територіальною цілісністю держави, їх турбує тільки власна позиція у регіоні, навіть якщо для її збереження потрібно «проголосити незалежність».
Думаю, що навіть прихильники ідеї незалежної Галичини не бажали б собі незалежності на чолі з нинішніми лідерами – формальними чи неформальними – трьох галицьких областей. У статті Новодворської є вдалий образ – якщо жменю горіхів стискати в кулаку, то кілька з них неодмінно вислизнуть. Щоб цього не сталося, потрібно обмежувати тиск центральної влади на регіони, а з іншого боку – посилювати розвиток громадянського суспільства у самих регіонах. А це насправді і є шляхом до зміцнення місцевого самоврядування, гарантією функціональності якого є федеративний устрій.