Наприкінці серпня президентка Естонії Керсті Кальюлайд дала інтерв’ю «Економічній правді», яке набуло неймовірного резонансу. А все через різку критичність, з якою очільниця Естонії – нашої держави-союзниці – висловлювалася про Україну. Причому тоді Кальюлайд перебувала в Києві у рамках міжнародного форуму «Кримська платформа», на який приїхали топ-політики з пів сотні держав.
Усі вони хвалили Україну, намагалися підтримати її у протистоянні з російським агресором. А от висловлювання Керсті Кальюлайд, навпаки, виявилися доволі неприємними для нашої держави, і деякі українські ура-патріоти звинуватили естонську гостю ледь не в зраді. Наприклад, пані Кальюлайд без жодних евфемізмів розповіла про туманні перспективи вступу України до Європейської Унії та НАТО. Однак у контексті цієї статті нас більше цікавлять її слова про інвестиційну привабливість України, точніше про її непривабливість.
«Я як президентка Естонії багато опікуюся економічною дипломатією. Тож я раджу своїм громадянам: торгуйте з Україною, але не інвестуйте туди. Бо ви можете втратити інвестиції. І у нас вже були такі випадки, коли наші люди втрачали тут власність. І навіть отримавши рішення арбітражу на свою користь, так і не змогли повернути своє майно. І тому я не можу порадити естонцям інвестувати в Україну», – зазначила президентка Естонії в інтерв'ю.
А от уже в розмові з журналістами «Радіо Свобода» Керсті Кальюлайд уточнила, що передовсім мала на увазі казус естонського бізнесмена Гіллара Тедера. «…Я знаю про торгівельні центри, які були вкрадені у Гіллара Тедера тут, у Києві», – чітко вказала вона. І йдеться про київський торгово-розважальний центр SkyMall на лівому березі Дніпра, який перебуває в центрі корпоративного конфлікту між Гілларом Тедером та київським бізнесменом Андрієм Адамовським.
Можна багато говорити про те, хто такий Тедер, про його бізнеси в окупованому Криму. Але факт є фактом: у нього виникли серйозні проблеми з інвестиціями в Україну. Причому ці проблеми ніяк не пов’язані з кримською діяльністю, бо вони почалися ще 2010 року й досі не розв’язані.
Чому я пригадав це інтерв’ю? Бо історія зі SkyMall отримала несподіване й скандальне продовження 4 жовтня під час інциденту в «Укрексімбанку», чий керівник Євген Мецгер розпорядився вжити брутальної сили до журналістів – учасників знімальної групи «Схем» («Радіо Свобода»), затримати їх, а потім відібрати в них відзнятий матеріал та знищити його.
Випадок кричущий, який чітко підпадає під статтю 171 Кримінального кодексу України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». Причому наявна низка обтяжувальних обставин. Це, зокрема, застосування брутальної сили до журналістів, а головне – вчинення злочину «службовою особою з використанням свого службового становища». А при цьому Мецгер ще й вперто спілкувався з журналістами по-російськи, нахабно ігноруючи закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
А втім, дуже хотілося би, щоб компетентні органи, розслідуючи справу Мецгера, не обмежилися інцидентом зі журналістами, а звернули увагу на вкрай сумнівні оборудки банку, які випливли в процесі розвитку скандалу.
Власне через ці оборудки, тобто питання щодо них, і виник конфлікт Мецгера з представниками ЗМІ. Голову правління банку вивело зі стану рівноваги запитання журналіста-розслідувача «Схем» Кирила Овсяного про один м'яко кажучи «цікавий» кредит на 60 млн доларів. Його «Укрексімбанк» видав у квітні 2021 року фірмам ще «цікавішого» бізнесмена Сергія Брюховецького. І в розпорядженні «Схем» є кредитний договір, укладений між банком та позичальником. Ну, здавалося б, у чому проблема? Видали то й видали. Так, сума вражаюча, але чому б і ні, якщо бізнесмен надійний і гроші бере під надійну заставу. Але саме з цими надійностями й виникають проблеми.
Передовсім, що за особа той Брюховецький? Відомо, що народився він в Горлівці, яка нині перебуває під фактично російською окупацією. Свого часу він був депутатом Горлівської міської ради від Партії регіонів. А ще він – тесть Федора Христенка – народного депутата від ОПЗЖ. Що ж, факти біографії прикрі, але жодного криміналу в них ніби нема.
Кримінал заховався в актуальній бізнесовій діяльності Брюховецького. Річ у тому, що в тій самій Горлівці, тобто на окупованій території, функціонує компанія «Спец-реммаш», власником якої і є Брюховецький. Фірма живе, процвітає і платить податки до бюджету самопроголошеної «ДНР».
Пам’ятаю, як сам брав кредит у банку, незрівнянно скромніший і у гривнях. Тоді довелося пройти безліч перевірок і в місцевому відділенні, і в розмові з київським офісом. І це при тому, що я вже кілька років був слухняним клієнтом банку. А тут – кредит на 60 млн доларів дають бізнесменові, компанія якого працює на окупованій території, котрий в разі чого сам може легко заховатися там, де його не дістануть ні українські фіскальні органи, ні навіть правоохоронні.
Але й це ще не вся проблема з кредитом. І тут ми повертаємося до інтерв’ю естонської президентки Керсті Кальюлайд. Як з’ясувалося, кредит Брюховецькому виданий під заставу ТРК SkyMall. Того самого, щодо якого ведеться судова тяганина. Тож він аж ніяк не може вважатися гарантією повернення грошей. Відтак кредит на 60 млн доларів виявився не просто токсичним, а надтоксичним.
Це або в момент підписання кредитних документів у керівництва банку сталося тимчасове запаморочення, або воно нехлюйськи поставилося до своїх службових обов’язків, або маємо справу зі злісною корупцією. І йдеться, нагадаю, про державний банк, який, окрім усього, залучений до багатомільярдного проєкту «Великого будівництва», яким так пишається президент Володимир Зеленський. «Укрексімбанк» також кредитував цьогоріч державне підприємство «Антонов». Причому на будівництво нових літаків Ан-178 для Збройних сил України флагману українського авіабудівництва дісталася вдвічі менша сума, аніж панові Брюховецькому.
До речі, глава української держави тримає постійний зв’язок з тим самим головою правління «Укрексімбанку». Перепрошую, тепер уже доцільно казати «тримав», принаймні поки що. У червені 2020 року в етер навіть потрапила телефонна розмова Зеленського з Мецгером. Це відбулося в момент, коли президент проводив у Хмельницьку нараду з місцевими бізнесменами. Володимир Зеленський так запросто зателефонував до Мецгера, який за кілька місяців до цього став головою правління «Укрексімбанку», і переказав прохання підприємців – відтермінувати погашення кредитів на рік.
Сам Євген Мецгер називає свої стосунки з президентом «робочими». Утім можна припустити, що зв’язки між ними дещо тісніші. Передовсім Мецгер – земляк Зеленського з Кривого Рогу. А ще журналісти встановили зв'язок між ними через дружину Мецгера Юлію. Вона своєю чергою є близькою подругою «кварталівки» Олени Кравець. Можна припустити, що саме такі зв’язки дозволили Юлії Мецгер стати за президентською квотою членкинею наглядової ради «ПриватБанку», а її чоловікові – керівником «Укрексімбанку».
Два роки тому велося багато розмов про «електоральну революцію», яку здійснив Володимир Зеленський. Багато було надій, що він як позасистемна людина залишить в минулому шкідливі практики своїх попередників. Одна з них була – непотизм. Попередні очільники держави вперто призначали на ключові посади своїх людей. Фаховість стала вторинною. Пріоритет був за відданістю.
На президентських виборах 2014 року я голосував за Петра Порошенка, бо плекав наївну надію, що заможна людина послуговуватиметься у своїй подальшій діяльності політичними амбіціями. Що новий президент має марнославну мету вписати тепер своє ім’я золотими літерами в аннали історії. А отже йому будуть чужі корупція, непотизм, зловживання владою тощо. Те, що жорстоко помилився, я зрозумів, коли п’ятий президент вдався до проштовхування у Верховну Раду свого сина. Таке ж свого часу робив Віктор Янукович, Віктор Ющенко пропхав у політику свого брата Петра. Кучма забезпечив «зелений коридор» для бізнесу зятя…
А що ж Зеленський. Пам’ятаєте цю знамениту фразу з його телефонної розмови з Дональдом Трампом: «Генпрокурор – на 100% моя людина». А ще працевлаштовані кварталівці: на найвідповідальніших посадах – «свої люди». А тут ще й керівник «Укрексімбанку».
Мені, звичайно, дуже шкода хлопців зі знімальної групи «Схем», котрі провели в банку кілька неприємних годин, зазнали насильства і знущань. Утім надзвичайно корисно для суспільства, що ця історія набула розголосу, що запис вдалося відновити. Інакше весь це інцидент так і зійшов би на пси, а з ним й історія зловживань в «Укрексімбанку», які мають корупційні ознаки.
Намагання Євгена Мецгера перешкодити діяльності журналістів спричинило ефект Стрейзанд. Це коли спроба приховати компрометуючу інформацію призводить до лавиноподібного її поширення. І це вже не вперше таке відбувається в українському політикумі.
І саме тому існує досить велика надія, що негідна поведінка голови правління «Укрексімбанку» буде належно оцінена і наглядовою радою банку, і президентом, і громадськістю, а головне – правоохоронними органами. А ще більше хотілося б, щоб компетентні органи ретельно придивилися до діяльності банку. Щоб з’ясували: чи не через такі токсичні кредити ця фінансова установа стала чи не найзбитковішою компанією, яка ще досі належить державі? А уряд замислився: чи потрібно, щоб банки досі перебували в державному підпорядкуванні? Адже в цивілізованих країнах всі вони у приватній власності, а держава має у своїх руках лише фінансовий регулятор на кшталт Національного банку.
Для президента ж Зеленського ця історія має стати «китайським попередженням», що потрібно негайно відмовлятися від практики непотизму. За два роки перебування на Банковій він уже мав би зрозуміти, до чого вона призводить. А ще глава держави має всі свої зусилля спрямувати на доведення до кінця судової реформи, яку нині заблокувала «суддівська мафія». Бо лише так виникне гарантія не тільки того, що такі прикрі інциденти, як зі журналістами «Схем», більше не траплятимуться. А й що зникне ще один велетенський бар’єр надходження інвестицій до нашої країни. І до слів естонської президентки варто ставитися як до спонукання до дій, а не як до очорнення держави.