Поет, музикант та екоактивіст Павло Вишебаба зараз воює на Донбасі – він зв’язківець. Вишебаба розказав про свою роль у війську, про творчість, а також прочитав журналістам один зі своїх недавніх віршів.
Герой нового відеосюжету від «Українського Свідка» – Павло Вишебаба, письменник, музикант, екоактивіст, учасник Революції Гідності. Зараз він воює у складі 68 ОЄБр (Окрема єгерська бригада ім. Олекси Довбуша). Він зв’язківець: працює у виїзній групі, яка перепрошиває ретранслятори, підсилюючи сигнал — аби бійці на різних позиціях могли спілкуватися одне з одним. Такі «рейди» Павло та його група проводять кожні 2-3 дні.
Для Павла війна почалася з окупації його рідного Краматорська. Чоловік почав спілкуватись українською. «Росіяни заходили у Краматорськ з гаслами про «одну мову – один народ». Я зрозумів, що треба забрати цей аргумент у ворога та перейшов на українську».
У військкомат пішов одразу після початку повномасштабного вторгнення – раніше не міг через обмежену придатність: у вуличних боях Революції Гідності Павло осліп на одне око.
Під час своїх концертів Вишебаба збирає гроші на ЗСУ. Останній тур приніс його бригаді 4 мільйони гривень донатів — на антидронові рушниці, «Мавіки», автомобільні рації тощо.
«Як тільки я призвався, то налаштувався на довге протистояння, – розповідає Павло. – Це війна ресурсів, і чим краще ми будемо забезпечені, тим більше життів збережемо. А що може бути приємніше за монетизацію своєї творчості у збереження життів?»
Один з найвідоміших віршів поета – «Доньці» – починається зі слів: «Тільки не пиши мені про війну». Павло розповів історію його створення. «Коли моя п’ятирічна дочка навчилась писати, я попросив її написати мені листа від руки. На перший лист в її житті я відповів віршем, написав його хвилин за двадцять. Так він і з’явився».
Павлу часто пишуть в коментарях: визначся, нарешті, ти поет чи військовий! «Тут не треба визначатись, – каже він. – Я не хочу, аби піксель та мультикам вростали в нашу шкіру. Я хочу, аби під формою кожного з нас залишалась особистість».
Також поет прочитав журналістам проекту один зі своїх недавніх віршів, який він написав у річницю повномасштабного вторгнення – 24 лютого 2023 року:
«Пташка»
Тільки гуркіт тікатиме по степах.
Струменіє крізь пил променева стяжка,
і на спину до кожного, хто упав,
прилітає пташка.
Її пісня то наскрізний крик «Вставай!»,
то симфонія люті, то свист снодійний.
І мені, моя пташко, співай, співай
про луну надії.
Огортай своїм голосом кожен шрам
на утомленім тілі. Напийся гнівом.
Якщо вічна душа, я їй жити дам
у твоєму співі.
Моя пташко, ти геть не як сталь тривка,
і крило перебите, і пір‘я здерте,
та якщо ми не встанемо, не змовкай,
здобувай безсмертя.
Ці степи будуть спалені ще не раз
і бетон розлетиться над ними пилом.
Від усього лишаться пісні про нас,
дай їм, пташко, крила.
Звідси гуркіт тікатиме, та не ми,
хай лунає багатоголоса кода.
Моя пташко, лети, нехай слухає світ німий,
як звучить свобода.