Українська наука конає чи, можливо, вже сконала. Саме «конає» або «сконала», а не «вмирає» чи«гине». Вмирають у «комфорті», «уві сні» або в оточенні дбайливих родичів. І не гине, оскільки гинуть, борючись. А українська наука саме конає від голоду, як «доходяга» на злиденному пайку, на чолі з уже померлими для науки 70–90-річними академіками і 100-річним президентом наук. Можливо, українська наука почала конати вже задовго до 1991 року. Якби радянська наука була ефективною, то хіба її радянські керівники, які зберегли владу в Академії наук України до 2019 року, могли б терпіти той стан живого трупа, в якому Академія перебуває зараз? Вина Академії, вина влади України, вина українських вчених, вина всіх українців і моя теж, що за 27 років української незалежності ми не виправили ситуації і тепер наша українська наука – це не «світле майбутнє» України, а науковий труп, який розкладається. Можливо, він ще живий, а може, вже мертвий. І тільки від нас залежить, чи зможемо ми виправити ситуацію.
Якщо залишити Академію наук України такою, яка вона є зараз, то це, однозначно, рішення, що Україна і громадяни України ховають свою Академію наук. Щоб виправити ситуацію, необхідно змінити управління Академією, зробити її відкритою для українських вчених і зробити так, щоб вона стала головним постачальником в Україні світової наукової думки і наукового прогресу. Рівень науки в Україні за невеликими винятками настільки убогий, що якщо Україна спиратиметься насамперед на досягнення своїх вчених, а не досягнення світової науки, це буде нашим цивілізаційним провалом на десятиліття і століття наперед.
Більшість українців не знає, що зробила для них Національна академія наук України за 27 років незалежності. Причина проста: попри мільярди доларів, які Україна витратила майже за 30 років, в Академії немає реалізованих наукових досягнень, про які варто було б знати. Нечисленна наукова молодь в основному тільки рахується в Академії. Інакше у молодих науковців не буде шансів отримувати західні гранти, вимогою яких є робота викладачем у виші чи в будь-якому науковому інституті. Керівництво Академії перетворилося на 70–90-річних зомбі від науки на чолі з незмінним столітнім президентом Патоном. Якби не кілька наукових бібліотек у складі Академії наук, її існування взагалі було б безглуздим. Але ті ж бібліотека Вернадського в Києві чи Стефаника у Львові, і навіть парк Софіївка в Умані можуть спокійно обійтися і без Академії, якщо отримуватимуть пряме фінансування від держави. Без витрат на Академію у вигляді посередника вони навіть можуть отримувати більше грошей від держави і зможуть поліпшити свою роботу.
Вмираючий і мертвий стан Академії наук України, можливо, влаштовує політиків і владу України, але навряд чи влаштовує більшість українців. Українські політики, парламент, міністри і президенти останні 27 років отримують від Академії те, що їм потрібно, – політичні ескорт-послуги. Навіть в умовах війни у 2018 році бюджет Академії наук становив понад 150 млн доларів на рік, окрім доходів від оренди об'єктів Академії. І 2018 року, як і в минулі роки, «почесні старці» з Академії відпрацювали свої бонуси або послуги «заможного хоспісу» як масовка в політичних шоу і телевізійних картинках. Ось праворуч від замовника «священики», «рабін» і «мулли» в дивовижних казкових шатах як образ «віри України», ось «діти у вишиванках» як образ «майбутнього України», ось «дівчата і хлопці» в бутафорських народних строях від Вірського як «народна культура України», ось секретарки-моделі як... а ось зліва академіки як нібито «науковий розум» народу України або «розум української нації». «Розум нації», який підтримує будь-яку владу за будь-якої ситуації і за будь-якого режиму. Для якісного надання таких ескортних послуг жива наука й ефективна спільнота вчених – тільки загроза. Адже «живі» вчені можуть порушувати й вирішувати питання, а для такого виду послуг – це зайве.
Вчені з ЄС, США чи Канади шоковані, коли чують від українських колег, скільки років чинному президентові Національної академії наук, хто здійснює керівництво Академією, у якому стані українська наука і що українські вчені можуть отримувати менше, ніж навіть кондуктори у трамваях і прибиральниці в самій Україні. Напевно, вони б менше дивувалися, якби на чолі Національної академії наук України поставили замість столітнього Патона мумію знаменитого вченого-лікаря Миколи Пирогова з Вінниці і приносили б цю мумію на урочисті заходи за участі президента України. Вони також, напевно, менше дивувалися б, якби до президії Академії вибрали великих мертвих вчених минулого – Грушевського, Вернадського, Кримського тощо. Вони б вважали це якимось дивним, але логічним релігійним культом поклоніння науці позитивних українських дикунів, котрі в такий спосіб демонструють свою любов до науки. І це було б набагато ліпше, ніж їхнє враження про той стан маразму, в якому зараз перебувають Академія наук, українська наука і наукова політика влади України.
Ситуація в українській науці настільки гнила і настільки прогнила, що виправити ситуацію може тільки створення нової Академії наук на нових підставах за допомогою людських і матеріальних ресурсів, які зараз просто розбазарюються в Академії. Так, саме розбазарюються, оскільки завданням будь-якої академії наук є наукові прориви, а їх просто немає.
І не треба плекати ілюзій, що Україна щось втратить від реформи академії. З погляду науки, втрачати вже нічого. Академія навіть зараз існує в тому вигляді, в якому вона була створена для виконання завдань керівництва СРСР. Центральні наукові структури розташовувалися в Москві, а в Києві, в Україні функціонували регіональні інститути, які обслуговують провінційні завдання місцевих регіональних влад і промисловості. Окрім української мови і заідеологізованої історії УРСР, Академія наук Радянської України здебільшого не займалася фундаментальною наукою. Навіть сам список діючих інститутів і наукових структур Академії наук України говорить про те, що вони були покликані вирішувати конкретні завдання радянської промисловості в Україні. Зараз значної частини цієї промисловості уже немає, а та, яка залишилася, перебуває в приватних руках. Українському бізнесу просто не потрібні послуги Української академії наук. Щоб Академія стала конкурентною всередині України і на світовому науковому ринку, вона повинна змінитися і почати надавати послуги українцям.
Реформи і відродження Академії наук неможливі без радикальної зміни принципу управління Академією. Академія має стати справжньою республікою вчених. Президент і президія Академії повинні обиратися всіма штатними співробітниками Академії і всіма вченими України, котрі не входять до оплачуваного штату Академії, котрі працюють у промисловості, IT або у вишах України чи за кордоном. У всіх виборців повинен бути рівний голос, і вони повинні мати можливість віддаленого голосування. Кандидатом на посаду може бути висунутий будь-який науковець, який може зібрати бодай 50 підписів на свою підтримку. Термін повноважень президента і членів президії не повинен перевищувати два терміни по 4-5 років. Після закінчення своїх повноважень президент і члени президії Академії незалежно від своїх справжніх чи уявних заслуг відходять й отримують статус «почесних президентів і«почесних членів президії» без права виконавчої влади. Верхній вік заняття виконавчих посад в Академії не повинен перевищувати 65-70 років. Але вік для заняття науковою діяльністю повинен бути необмеженим. Заняття наукою і робота у виконавчій владі – абсолютно різні речі.
В ідеалі було б краще, щоб першим президентом відроджуваної Академії наук України став пробивний науковий революціонер в IT і цифрових технологіях. IT – це єдина наукомістка галузь сучасних технологій, яка розвивається в Україні і конкурентна на світовому ринку. Всі інші наукоємні галузі науки в Україні на світовому ринку просто не котируються. Експортні продажі IT України – це кілька мільярдів легальних і нелегальних доларів в рік. Україні варто вкладати в те, що вже продається, і воно за допомогою наукової підтримки може принести ще більше. А грошей, щоб «підняти з нуля» інші наукоємні галузі в Україні, немає.
Однією з головних причин кризи науки й Академії наук України також є її замкнута непрозора структура, яка перешкоджає змінам і розвитку. Тому право на членство в Академії за своїм бажанням повинні мати всі вчені України, які публікують хоча б одну наукову роботу протягом року в онлайн-базі Академії наук. Прийом у члени Академії повинен відбуватися протягом місяця після заявки онлайн. Причиною відмови у членстві або відрахування з Академії повинен бути тільки плагіат, вчинений після дати реформування Академії. Я спеціально роблю цю обмовку про факт плагіату тільки після дати створення нової Академії. Плагіат так масово поширений у докторських і кандидатських роботах в Україні, що із цим протухлим плагіаторським свинарником, який ніколи не чистили від лайна, краще не розбиратися, а зробити дату відсікання. Інакше політики, академіки і чиновники, котрі мають наукові ступені, придушать ще в зародку будь-яку спробу оздоровлення української науки.
Усі журнали Академії повинні бути переведені з паперової версії в онлайн, зведені в єдину відкриту онлайн-базу, а час від подачі тексту до його публікації не повинен перевищувати одного місяця. Причиною відмови в публікації тексту може бути тільки плагіат і недотримання чітко прописаних наукових стандартів. Також бажано, щоб умовою «зарахування» наукової публікації була обов'язкова наявність тексту у двох варіантах: українською та англійською мовами. Плюс додаткова версія українською мовою в науково-популярній формі на рівні, зрозумілому навіть третьокласнику. Українські школярі і непов'язані з наукою дорослі в Україні повинні мати можливість ознайомитися з останніми науковими результатами у зрозумілій для себе формі. Наука в Україні повинна бути для народу, а не наука для науки.
Більшість українців цього не знає, але зараз вчені можуть витрачати роки на дослідження, відтак роками намагатися опублікувати свої праці в українських наукових і псевдонаукових журналах. А потім ці дрібнотиражні паперові журнали припадають пилюкою в бібліотеках, до яких мало хто ходить і де журналів майже ніхто не читає. Багато українців не проти їх читати, але в них немає до них легкого доступу. Багато журналів, на додаток до всього, вимагають з убогих українських вчених гроші за публікацію. І це незважаючи на те, що гроші на журнали виділяє держава. Це ганьба і злочинна неефективність. І саме таку систему створили й підтримують чинні президент та президія Академії наук.
Щоб не було опору змінам і перетворенню Академії, актуальному науковому штату Академії має бути гарантоване збереження зарплат і «почесних», але не виконавчих посад навіть за зміни посадових обов'язків, яка буде неминучою. Спроби провести чистку лав Академії призведуть тільки до звільнення залишків фахівців, які намагаються займатися науковою роботою. Вчені в Академії – меншість, і під час чистки «адміністратори від науки» відразу від них позбавляться як від загрози.
Нова Академія повинна використовувати для розвитку української науки не тільки державний бюджет, а й надходження від ендаунменту, до якого повинні увійти всі об'єкти нерухомості Академії і пожертвування. Зараз Академія утримує за державний кошт будівлі й об'єкти, які не використовуються для наукової діяльності. Це і приміщення керівництва, і президія Академії, і будівлі, які використовують тільки в урочисті дні, а насправді не використовують для наукової роботи. Охоплені ендаунментом об'єкти не повинні продаватися (за нормальні гроші в умовах війни все одно їх не продати), орендна плата повинна бути не меншою ніж середньоринкова в конкретній локації. При порушенні цих умов керівництво Академії автоматично має йти у відставку, а недоотримані кошти повинні бути вилучені з їхнього особистого майна. Нова Академія також матиме всі шанси на отримання грантів і пожертвувань на розвиток та наукові дослідження. Зараз будь-який розсудливий жертводавець і не думатиме, щоб давати гроші на неефективну непрозору організацію, яку очолюють «зомбі від науки».
Важливим елементом початку відродження Академії наук України має стати вільний онлайн-доступ до перекладених українською провідних світових наукових журналів і ділових газет для всіх громадян України. Рівень науки в Україні через постійні кризи протягом десятків років низький і навіть близько не стоїть з рівнем розвитку науки в ЄС і Північній Америці. Розміщена на сайті Академії відкрита національна передплата в українському перекладі хоча б на двісті провідних наукових і науково-популярних журналів у світі з економіки, хімії, фізики, медицини, IT, історії, філології тощо, а також хоча б на десяток ділових газет забезпечить негайний доступ до найсвіжішої наукової і ділової інформації в кожному місті, селі та хуторі України. Академія може домовитися з видавцями журналів і газет, де за плату, де безкоштовно, де за гранти або пожертвування. Провідні світові журнали і газети і так майже не мають передплатників в Україні. А розміщення в українському сегменті їхніх текстів українською мовою не несло б ризиків для заробітку на їхніх основних західних ринках. Навпаки, така національна передплата дозволяла б їм увійти на ринок країни з 40 млн населення. Вільний онлайн-доступ до провідної західної наукової та ділової періодики неминуче підвищить середній рівень знань українського суспільства, рівень викладання в українських вишах і школах, а також підвищить рівень досліджень і публікацій українських вчених.
В українців зараз є вибір: відродити Академію наук України та українську науку або поховати їх. Відродження Академії може дати позитивний результат кожному українцю, і цей результат в десятки і сотні разів перевищуватиме вартість витрачених на Академію грошей. Якщо ж не буде зроблено нічого і ситуація залишиться такою, як є, це буде рішення на користь похорону Академії. Але тоді Ви, Україна і українці, повинні поставити собі запитання: чи не краще буде замість витрат на неефективну Академію наук дати ці мільйони доларів щороку безпосередньо українським вишам і українським дітям, які в них навчаються? Це буде однозначно ліпше, ніж витрачати понад 150 млн доларів на рік податків бідних українських батьків на науковий труп, яким зараз є Національна академія наук України.