Нещодавно вщухли величаві урочистості з нагоди дивовижної дати – 550-річчя ветеринарної служби в Україні. Ми вже звикли до відзначення різних дат і ювілеїв, призвичаїлися до гучних салютів о першій ночі ледве не під вікнами лікарень і сиротинців. Проте «ветеринари» переплюнули всіх не тільки за масштабністю, але й за безглуздістю дійства. Напевно ювілеї відзначаються у всьому світі, але є принаймні одна умова - має бути ювіляр. До того ж є чіткі правила та вимоги до встановлення дати заснування - в даному випадку університету.
Історики знають, що дуже багато залежить від джерела та його наукової верифікації. Принаймні щодо університетів є усталена схема: якийсь церковний колегіум, який із часом отримав від Папи Римського грамоту, що підтверджує зведення його в ранг університету. Отже, всі справжні університети минулого вже відомі і на якісь нові відкриття тут годі сподіватися, але львівським ветеринарам «вдалося».
В нашій країні ми звикли закривати очі на «невеличку» історичну неправду в дрібницях, забуваючи, що з часом вона може повернутися до нас великою брехнею. Бажаючи мати в Україні найстаріший університет, ми свідомо прийняли сумнівну дату 1661 р., коли польський король Ян Казимир іменував Єзуїтський колегіум академією. При цьому сором'язливо «забуваючи», що цей заклад так і не дочекався папської грамоти на підтвердження його університетського статусу. Аж у 1759 р. Римський Папа Климент ХІІІ ніби підтвердив університетську гідність львівського закладу, але насправді реальною датою заснування університету у Львові має бути 1784 р. Саме тоді австрійський імператор Йосиф ІІ заснував у Львові університет. Здавалося б, незначні погрішності, які особливо не спотворюють історичний процес, та й львів'янам приємно. Але якщо можна один раз вийти за межі наукового канону, то чому не робити цього систематично? Навіть якийсь елемент творчості з'являється. Саме так «творчо» поставилися науковці Львівської академії ветеринарної медицини до встановлення дати заснування ветеринарної служби в Україні, а водночас і їхнього навчального закладу.
Із якогось непрямого джерела на очі комусь з «істориків» потрапила інформація, що майстер ковальського цеху полікував коня 550 років тому. Спритні люди відразу заходилися організовувати свято - химерне свято сумнівної дати. Постає закономірне питання: а чому тільки 550 років? Гадаю, що ще тисячу років тому був якийсь сердобольний чоловік, що витягнув скалку з копита коня - тоді, може, відсвяткуємо тисячоліття Академії ветеринарної медицини? Хоча, за такого наукового підходу, можна й у глибшу давнину просунутися. Думав, що період, коли «науковці» із завзяттям доводили, що Адам і Єва були українцями, а Ісус Христос походив із Галичини, давно минув, але помилявся. Подія, яку так гучно відзначали ветеринари - з тієї ж категорії.
Насторожує одне: брак реакції наукового світу на цю, без перебільшення, глупоту. Те, що подібне святкування стало можливим і навіть втягнуло у свою орбіту київських міністрів, депутатів Верховної Ради та, напевно, і церковних достойників, свідчить про відсутність у наших чиновників і науковців звичайного здорового глузду. Виходить так, що якщо комусь до голови прийде найабсурдніша думка, в нашій чудовій країні він може її успішно реалізувати, головне мати гроші і зв'язки. Виходить, що Україна - такий собі полігон, чи то пак - заповідник для людей, які ніби вийшли із славнозвісного трактату Еразма з Роттердаму «Похвала глупоті».
Науковці Львова можуть справді триматися осторонь від подібних афер, поблажливо посміхатися, відчувати свою інтелектуальну вищість над недовченими ділками. Але, шановні колеги, колективний образ Львова твориться не тільки на підставі ваших опублікованих у західних журналах статей. Він формується також із реального життя живих людей. Після цього «святкування» більшість наших сусідів напевно задумаються над нашою зрілістю, здатністю критично ставитися до свого минулого, і взагалі - чи адекватне ми суспільство.
Не хотілося б, щоб аж такими пророчими виявилися слова одного з персонажів Кулішевого «Мини Мазайла»: Ви це серйозно, чи по-українському?