У Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького триває виставка «Поміж нами», яка вперше презентує в Україні сучасне данське мистецтво. Авторами виставки є 26 митців з Данії, об’єднані у спілку «Данське Народне Мистецтво».
«Воно вірить, що все у світі взаємопов’язане, а також поширюється у часі та просторі, здатне надавати речам новий порядок і виражає співчуття». Про такі риси сучасного мистецтва Данії можемо прочитати у маніфесті спілки митців «Данське Народне Мистецтво». До неї входять художники, скульптори та фотографи із різних країн Європи, які свого часу закінчили Королівську академію і залишилися працювати у цій скандинавській країні.
Цього року Флеммінг Ярле, Андреас Фредді, Русудан Мелікішвілі, Сіне Далеруп, Міккель Ескільдсен, Ула Бек Брун та інші випускники мистецького закладу вперше привезли до України живопис, скульптуру та фотографію. Оглянути їх твори львів’яни мають шанс до неділі.
ZAXID.NET розпитав куратора виставки Ореста Андерсена про шанси данського модерного мистецтва прижитися у Львові зокрема та Україні загалом.
Оресте, знаємо, що митці Данії вперше демонструють свої напрацювання в Україні. Чому для презентації ви обрали саме Львів? Наскільки його атмосфера допомагає зблизитися мистецтвам обох країн?
Пріоритетом спілки митців є організація такого роду проектів у державних національних мистецьких закладах. А Львівська галерея імені Бориса Возницького – це найбільший художній музей України, кількість експонатів якого становить понад 62 тисячі. Приємно, що заклад виявив бажання експериментувати та прийняв нашу пропозицію розмістити у своїх залах наші роботи.
Та й Львів зі своїми культурними традиціями є привабливішим, ніж, приміром, Київ. А завдяки географічному розташуванню та історичним чинникам ваше місто, можливо, ближче до західноєвропейського мистецтва.
На чому зараз фокусується модерне мистецтво Данії?
Запитання, на яке можна відповідати довго та багато. Якщо узагальнювати, то скажу, що воно відбиває позицію індивіда у глобалізованому світі. Оглядаючи експозицію, кожен може задуматися про те, що нас поєднує чи, навпаки, розділяє.
Чи ми ставимося до «нас», як до «одного цілого», чи як «один до одного» та й взагалі чи можемо надалі говорити про «нас» та про «них».
Яким видам сучасного мистецтва надають перевагу данські митці?
Вже оглянувши виставку, можемо побачити, що свої здібності художники виражають як у традиційних видах мистецтва, таких, як живопис, скульптура та фотографія, а також презентують інтерактивні роботи, які залучають глядача до участі, відтак він чи вона стають частиною твору.
До таких, приміром, належать гра із 64 світлин «Пам’ять», яку підготувала Сіне Далеруп та протез «Порцеляновий захист», що його презентує Ула Бек Брун. Зокрема, останній, у формі левової лапи, дає відчуття владності та захисту, його функція – не компенсувати втрачену кінцівку, а надати тілу естетичного доповнення.
Коли ви вирішили привезти експозицію до Львова, не побоювались, що український, та й львівський, глядач її не сприйме?
Частиною проекту і є експеримент, відтак – бажання відчути реакцію глядача. Ми всі розуміємо, що показувати сучасне данське мистецтво в Україні – це крок у темряву, проте у хорошому розумінні. Головне, щоби рефлексія була, а негативна чи позитивна, побачимо з часом.
Відтак, як той, хто завітає на виставку, зможе сприйняти його?
Просто вийти зі своєї «зони комфорту» та бути готовим до нового та досі не відомого. Жаль, що експозиція триває небагато часу (за кордоном подібні виставки експонують щонайменше два місяці), тому важко передбачити, скільки відвідувачів матимуть змогу «поекспериментувати» зі своєю реакцією. Так само нелегко буде виформувати думку стосовно сприйняття сучасного данського мистецтва, зокрема у цьому проекті.
Знаємо, що минулого року ви демонстрували роботи в Угорщині. Якою реакція була там?
Проект «Трансфер», який ми там презентували, дещо відрізнявся за своєю ідеєю від виставки «Поміж нами». Ми не ставили акцент на тому, як нас сприйме угорський глядач. Натомість дали йому шанс долучитися до творів мистецтва, зробили ставку на інтерактивності.
Фото: Люкке Андерсен