Вони тікають з “регіонів” і видають це за героїзм.
20-го лютого.
Коли десятки вбитих.
Коли тисячі поранених.
Коли Україна у вогні.
Ах, ну так, це не вони ламали конституційні засади української державності, не вони блокували демократичний поступ країни, не вони знищували опозицію.
Це не вони мовчки — як бидло — йшли на короткому повідку своєї бандитської верхівки.
Це не вони вони здали Україну Путіну.
Вони мовчали, коли їхня структура гвалтувала УКРАЇНУ.
Вони почали тікати тільки тоді, коли зрозуміли, що треба рятувати ВЛАСНУ шкіру.
Пізно. Занадто пізно! Кров українців — і на їхніх руках.
Вони підарештні — як і ті, хто в “регіонах” залишились. І навіть більше — як дезертири. Як в час, коли десятки вбитих, коли тисячі поранених, коли Україна у вогні.
Як у військовий час.