До зони російської окупації потрапили не лише терени Луганської і Донецької областей, а й захоплена в перші дні війни частина Херсонської та частина Запорізької областей, які формують сухопутний коридор між Кримом і Донбасом. Особливо це болісно для української економіки. По-перше, вона втратила контроль над двома ключовими портами Азовського моря – Бердянськом і Маріуполем, через які до війни проходила чверть експорту українського зерна.
У Маріуполі працювали два металургійні велетні: «Азовсталь» та комбінат імені Ілліча, які виробляли третину української сталі, більша частину якої йшла на експорт, що у 2021 році принесло близько 5 млрд доларів доходу. Були також підприємства точної промисловості, зокрема установки продукування неону – інертного газу, від якого критично залежить виробництво мікропроцесорів. Одержувачами трьох чвертей такої продукції були компанії з Тайваню, Південної Кореї, США, Німеччини та Нідерландів.
Через закриття ще двох українських неонових компаній, розташованих у зоні ракетного обстрілу в Маріуполі й Одесі, світові ціни на цей компонент високоточної електроніки зросли вдесятеро. Це вже позначається не тільки на собівартості високотехнологічної індустрії, а й на цінах побутової техніки.
У зоні окупації також опинилися Каховська ГЕС і найбільша в Європі атомна електростанція в Енергодарі Запорізької області. Нині на її території перебувають російські атомники. «Їх цікавить технологія концерну Westinghouse. Всі наші станції в 2015 році перейшли на американське паливо, яке майже на чверть ефективніше за російські атомні стрижні», – розповів мені фахівець одного з українських ядерних НДІ, який побажав залишитися невідомим.
Проте найбільшої шкоди було завдано агропромисловому потенціалу України. У зоні окупації та бойових дій на межі Харківської, Луганської і Донецької областей розташовано майже 30% орних земель країни. Це знамениті чорноземи, а також величезний агрофонд Херсонщини, який традиційно забезпечував близько половини національного виробництва сезонних овочів і фруктів та 90% вирощування баштанних культур.
Навіть там, де землі залишаються під контролем України, сільськогосподарські роботи надзвичайно ускладнені через хаотичний обстріл касетними боєприпасами. Посівна в бронежилетах і кевларових касках стала фронтом боротьби українських аграріїв за хліб.
Воєнний комунізм у дії
За даними Міністерства соціальної політики України, майже мільйон осіб, зайнятих у сільському господарстві зони окупації, не мають можливості обробляти землю та відправляти врожай на переробні підприємства. Окрім втрат ринку, є й системне мародерство, яке здійснює окупаційна адміністрація.
У деяких селах російська адміністрація оголосила про відновлення колгоспів. Коли у квітні власник одного з господарств відмовився «вступати» до колгоспу, мотивуючи це тим, що техніка позичена і треба годувати родину, вночі до його обійстя під’їхав БТР й обстріляв будинок. Фермер вижив. На жаль, інші протести мали більш трагічні наслідки.
Місцеві блогери неодноразово знімали на відео колони зерновозів, які йшли з Херсонської області в напрямку Кримського перешийку. Потім зерно транспортували кораблями, як повідомляє сайт MarineTraffic, до Бейрута та сирійської Латакії. Понад півтора мільйона тонн зерна Росія вже вкрала з окупованих територій.
Торік Україна зібрала 106 млн тонн збіжжя, з яких країна споживає близько 18 млн тонн. Решту було призначено на експорт, але морське транспортування наразі неможливе.
У деяких країнах Азії довоєнні українські зернові становили до 90% імпорту цього продукту харчування. Наприклад, у Шрі-Ланці, яка вже оголосила про свою неплатоспроможність через критичне зростання цін на продукти харчування.
Саме пограбування призвело до гуманітарної катастрофи в деяких окупованих районах. Спочатку окупанти спустошили склади та продуктові магазини, а потім «взяли під контроль» систему постачання ліків і палива. «Відповідальність за це несуть представники різних силових структур, особливо ФСБ і Росгвардії», – розповів Сергій Данилов, керівник Центру близькосхідних досліджень, який займається моніторингом соціально-економічної ситуації в Херсоні.
Окупанти навіть не дбають про формальну легалізацію цього розкрадання. «Ми живемо за законами добра, правди і справедливості. (…) Немає більше ні українського законодавства, ні російського, тому ми працюємо чесно і щиро», – пояснив моральний імператив експропріації «заступник начальника УМВС області» Олексій Селіванов, якого цитує портал Ukraina.ru, що належить RT (колишня Russia Today). Згідно зі «законами справедливості» гауляйтер Херсонської області Володимир Сальдо «взяв під свій контроль» аптеки (зокрема, приватні).
На початку травня CNN випустив матеріал про те, що трактори, сівалки та інша моторизована техніка компанії «Агротех-Інвест» у Мелітополі Запорізької області раптово опинилися в Росії. Обладнання вартістю 5 млн доларів дистанційно заблоковано виробником, американською компанією John Deere, і не може бути введено в експлуатацію.
Вперед у світле минуле
Навіть на Херсонщині, де не було важких боїв, як на Донбасі чи під Києвом, місцеві мешканці наголошують на змінах. «Ці фактичні території повернулися до 1980-х років, коли роздрібна торгівля була переважно вуличною. Бізнесу практично немає. У малих і середніх магазинах переважає російська бакалія. Її якість та асортимент не задовольняє місцеве населення», – каже Дмитро Полупан, який до середини травня жив із сім’єю вмісті Гола Пристань.
«Багато людей не купують російські товари, які масово імпортуються з Криму. Російські правоохоронці конкурують за ці потоки, особливо в ніші алкоголю та сигарет. Потім місцеві мешканці шукають українські продукти з решток, для цього запустили кілька каналів у Telegram», – додає Данилов.
Деякі АЗС, ресторани і кафе продовжують свою господарську діяльність, оскільки окупанти виявляють непрацюючі підприємства, а потім привласнюють їхні виробничі ресурси і майно.
«Колапс фармації має ознаки гуманітарної катастрофи. Майже скрізь розграбовано аптечні склади. Громадяни самоорганізовуються, забезпечують найнеобхіднішими ліками особливо потребуючих», – розповідає Тетяна К., координаторка волонтерського штабу в Мелітополі Запорізької області. З міркувань безпеки вона не називає свого прізвища.
«Ліки продають на узбіччях доріг і базарах, з багажників під палючим сонцем або через групи в Telegram. Щоб підкреслити, що препарат якісний, продавці додають написи “Український” або “Не Крим”», – написала у своєму Facebook херсончанка Наталія Ведмедик.
Дерев'яні гроші
В окупованій зоні дедалі частіше вказують подвійні роздрібні ціни: великими цифрами – у рублях, меншими поруч – у гривнях. Тим часом на ринках і у сфері послуг курсує лише українська гривня, що змушує російських військовиків після виплати зарплати вишиковуватися в довжелезні черги в обмінниках.
При цьому гривня регулярно перераховується на банківські картки пенсіонерів і бюджетників через мережу найбільшого українського банку – ПриватБанку, який наприкінці 2000 року першим з фінансових установ запровадив сучасний електронний банкінг.
«Буду вдячна Привату завжди. Готівку можна отримати в офісах, хоча черги неймовірні. Коли ми роз’єдналися (зі стільниковими операторами, – ред.), служба підтримки банку знайшла варіант забезпечити автентифікацію транзакцій без СМС», – розповіла херсончанка, яку цитує Ведмедик.
«Критична фінансова ситуація склалася в Новій Каховці, де цифрові ключі від рахунків пенсіонерів та офісних працівників потрапили до рук колаборантів і використовуються окупаційною адміністрацією для шантажу громадян», – каже Сергій Данилов.
У тій же Новій Каховці гривня залишається практично безальтернативним платіжним засобом, окрім долара. Незважаючи на повідомлення російських ЗМІ про включення окупованих територій до рубльової зони з 1 травня, обіг російської валюти сьогодні не підтверджується навіть на рівні невеликих крамничок й АЗС, розташованих на адмінмежі з Кримом, який перебуває в рубльовій зоні уже вісім років.
Із цієї причини російські військовики інколи поводяться як жебраки, адже на Херсонщині вони не мають можливості розрахуватися безготівково: через санкції українські термінали не приймають карток російських банків. Для українців, однак, вони працюють у звичному режимі. Принаймні там, де працює український інтернет.
«Окупанти мають очевидні продовольчі проблеми, тому вони постійно збираються невеликими групами на базарах, де намагаються щось продати чи обміняти на продукти. Але ніхто в нас не бере рублів», – розповів Сергій Муха, який на початку червня втік до Польщі через Грузію.
Уродженка Херсона Катерина Засуха розповідала мені, що російські військовики часто наймаються до фермерів на баштан та на збирання полуниці, де їм платять гривнею.
Не вдасться втекти
Втекти зі зони окупації на півдні України можна трьома способами, і жоден із них не гарантує, що ви не потрапите у фільтраційний табір чи просто не зникнете на одному з блокпостів, які встановлені чи не на кожному кілометрі. Дорога до Миколаєва – найпопулярніший маршрут втечі в березні та квітні – наразі перекрита через активні контрнаступальні дії ЗСУ.
Автівкою можна їхати тільки до Запоріжжя, якщо вдасться підкупити російських вояків на блокпостах цигарками, алкоголем чи ковбасою. Іноді достатньо поповнити їхні prepaid-картки на телефоні. «Якщо не вийде, то доведеться кілька днів чекати у автах, допоки не відбудеться зміна залоги на більш схильну до перемовин», — розповів Сергій Муха.
Зазвичай люди створюють колони до 200 машин і координують усі дії через Telegram. Дорогою діляться пальним, запчастинами, ліками, піклуються про сусідів. Також є кримські перевізники, які доставляють людей до кордону з країнами Балтії чи Грузією за 600 доларів з особи. Зараз на окупованих територіях це непомірні гроші.
Прямих протестів, як у березні та на початку квітня, вже немає. «Людей просто ловлять і розстрілюють. Багато активістів зникли безвісти або стали інвалідами після тортур, яких вони зазнали від рук російських солдатів, наприклад, у Херсоні чи Новій Каховці. Про те, що відбувається в селах, можна тільки здогадуватися», – каже Данилов.
Запобіжно закрито навчальні заклади на окупованих територіях. За словами Данилова, жоден з ректорів університетів не погоджувався на співпрацю з окупаційною адміністрацією. Також із 60 директорів шкіл Херсона лише двоє зголосилися перевести учнів на російську систему освіти та запровадити російськомовні підручники, пише Наталія Ведмедик.
Навколо окупованого в перший день війни міста Генічеськ жодна школа не перейняла російську освітню програму, хоча в самому Генічеську вони є. «Але це лише директори, а не вчителі загалом. На тих, хто відмовляється, чиниться величезний тиск», — повідомив Данилов.
Російські ЗМІ навіть перестали анонсувати проведення референдуму в південних областях України в рамках сценарію 2014 року у Криму. «Вони не назбирали необхідної кількості зрадників, щоб провести референдум і транслювати його по телевізору. Вони не отримали підтримки бізнесу під час запровадження рубльової зони. Жодної підтримки у видачі паспортів. У них навіть не вистачає людей, щоб сфальсифікувати плебісцит», – запевняє заступник голови Херсонської облради Юрій Соболевський.
Після оголошення про спрощену видачу російських паспортів у Херсоні цією послугою скористалися лише 23 особи – майже винятково міські депутати проросійської ОПЗЖ, каже Катерина Засуча.
Яка перспектива?
Загальна площа окупованих після 24 лютого Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей на півдні і сході України становить понад 55 тис. км2. Разом із територіями, окупованими у 2014 році, вони мають територію, що дорівнює Чехії та Словаччині разом узятим або, більш-менш, Австрії та Швейцарії разом узятим.
Українська влада заявляє, що жоден клаптик цієї землі не залишиться під окупацією, якою б ціною це не обійшлось Збройним Силам і українському населенню.
На початку травня президент Зеленський під час виступу в Європарламенті заявив: «Український прапор повернеться туди, де йому належить бути. Повернеться разом з нормальним життям, яке Росія просто не здатна забезпечити навіть у своїй країні». Цей імператив залишається актуальним і донині.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Pobojowisko. Ukraińskie południe pod rosyjską okupacją