Офіційно виборча кампанія ще не стартувала, але партії й окремі кандидати вже не один тиждень, а хтось і кілька місяців, активно ведуть агітацію та переконують, що без них все буде тільки гірше.
У цей час для партій важливі два моменти: знайти потрібну кількість людей, котрі готові бути кандидатами та мають позитивний (хоча б не «зашкварений») імідж у громаді, та забезпечити баланс у списку, зокрема й гендерний.
Якщо загалом глянути на виборчий процес, то після закінчення однієї виборчої кампанії починається інша. Відповідно, сформовані на місцях команди, провівши до Верховної Ради своїх кандидатів, отримують підтримку і спікерів на національному рівні та починають працювати вже з прицілом на місцеві вибори. Але це в ідеалі. У нашому випадку, партії зробили велику, ну дуже велику перерву й активізувались тільки навесні, через сім місяців після попередніх виборів. За цей час багато політичних проєктів / партій змогли не тільки втратити окремих представників, а й цілі мережі. Зникли чи перейменувались і деякі проєкти.
Активність проявляють тільки лідери партій та ще кілька провідних членів, решту представників політичних сил ми не бачимо. І якщо на рівні списку до Верховної Ради виникають проблеми з його наповненням, то що говорити про місцеві вибори. Для прикладу, реєструючи список до Львівської міської ради, партії мають виставити мінімум 11 кандидатів у депутати. Така кількість закриває тільки два округи. А у Львові їх буде щонайменше шість. Проте жодна партія ще не сформувала такого списку та не опублікувала. І проблема не в тому, що ще офіційно виборча кампанія не розпочата. Партії просто не мають такої кількості людей. А є ще обласна рада та районна рада.
На місцевих виборах, особливо цьогорічних, буде дуже ризиковано ставити нерозкрученого кандидату на округ. Бо на кону – не одне місце в міській раді, а від двох до чотирьох. Бренд партії, як це було на останніх парламентських виборах, може не спрацювати і не витягнути свого представника «за вуха». Особливо гостро ця проблема стоїть зараз для партії «Слуга народу».
І саме тому партії розпочали «полювання» на активістів, бізнесменів, менеджерів, які мають хорошу репутацію та не брали зовсім, або брали тільки частково участь у політичній чи партійній діяльності. Ідеологія чи попередня діяльність не має значення – кожна партія говорить про себе як найкращу і найефективнішу, у майбутньому. Тому окремі кандидати мають пропозиції від кількох партій. Якщо ти не готовий брати участь у виборах, то все просто – відповів «ні» і працюєш далі. За наявності амбіцій, починається математика: де більше шансів пройти за списком, де можна обратись на округу і хто запропонує кращу посаду в майбутньому.
І весь цей торг та підрахунок відбувається без виборця. Того, хто має віддати свій голос. Про людей думають тільки тоді, коли підраховують шанси того чи іншого кандидата обратись на окрузі до ради або скільки голосів він / вона додадуть партії.
Партії не виходять до людей далі своїх бордів та агітаційних матеріалів. Вони не ведуть прямого діалогу з виборцем, а намагаються нав’язати відомого активіста чи менеджера або юриста, як того хто може «врятувати» громаду. Є й такі, хто намагається все-таки проводити обговорення чи дискусії, але вони обмежуються комфортним середовищем.
Також партіям потрібні такі кандидати, що вже мають результат, бо так потрібно менше коштів на рекламу. Ці вибори спокійно можна назвати «бідними», бо «партійні боси» не готові вкладати великих грошей у кампанії.
Тому однією з умов, яка цікавить партії щодо потенційних кандидатів, – щоб вони працювали на округу і були пізнаваними там. Бо дуже просто сказати: ми наберемо великий рейтинг і пройде багато людей за списками. Але передусім рахуватимуть виборчу квоту на округах, тож можна не одне і не два місця програти тільки через погані показники кандидатів на кількох округах. Звичайно, високий рейтинг потенційно дає змогу провести велику кількість своїх членів до ради громади. Проте якщо конкретний кандидат не вийде до людей, а в іншої партії буде хороша альтернатива, то результати можуть сильно відрізнятися від стартових. Якщо подивитись на рейтинги партій зараз і місяць тому, то ті сили, які піарили себе лише як бренд, тобто без облич, уже втрачають підтримку.
Навіть критикована опозицією норма, що рух кандидата по списку відбувається, якщо він набере 25% від виборчої квоти, може спрацювати. У Львові, для того щоб почати просуватись вгору по списку, треба набрати близько 1000 голосів (якщо виходити з результатів явки на попередніх виборах). Тому реальна робота на окрузі може допомогти залучити людей та вплинути на результат. Відповідно, виборець може провести до міської ради бажаного кандидата, навіть якщо партія поставила його на останнє місце у списку.
І не тільки партії шукають потрібних кандидатів. Кандидати також шукають партії, які готові надати потенційно прохідне місце у виборчому списку партії. І байдуже, що ти – десь у кінці сотні списку однієї політичної партії на виборах до Верховної Ради. Ти починаєш працювати з іншою партією на місцевих виборах, яка пропонує поставити тебе в першу п’ятірку.
Найскладнішим завданням для партій буде забезпечити співвідношення статей у списку. Стереотипна думка про те, що політика – це для чоловіків, розвіюється. І важливо, що цього разу партіям не вдасться розмістити всіх жінок за квотою в кінці списку. У кожній п’ятірці має бути принаймні по дві людини кожної (традиційної) статі. І тут для всіх є і ризики, і великі переваги. Така норма точно змінить українську політику і підходи до розвитку у громадах. Але завжди буде питання кваліфікації тих, кого залучить партія. Бо наразі черги з жінок, котрі бажають іти в політику, немає.
Коли ми говоримо про виборчу кампанію, то зазвичай акцентуємо тільки на роботі кандидатів і партій, але забуваємо про тих, котрі обирають. Виборцю теж важливо знайти свою партію та кандидата, які говорять про проблеми його громади, а не про абстрактні речі. Усі ці проблеми взаємопов’язані та впливають одна на одну.
Для виборця проблема полягає в тому, що тепер від депутатів місцевих рад реально багато залежить. І не вийде проголосувати тільки за ідеологію партії. Вартість комунальних послуг визначає ринок, війну з Росією не виграють в окремому місті, а протистояння із Зеленським має відбуватись у стінах Верховної Ради, а не місцевої.
Тому виборець передусім має знайти того кандидата чи кандидатів, які ефективно представлятимуть його та округ. Але наразі вибір невеликий, усе як в радянському магазині. Магазин є, торгівля ведеться, а купити нічого.