Кожного вечора більшість з нас приходять додому і вмикають те чи інше політичне шоу на одному з каналів. І тут нічого поганого, якби ключовим було слово «політичне», а не «шоу». Будь-який канал зацікавлений у рейтингах, щоб продати ефірний час якнайдорожче. Рейтинги – це нові глядачі, а вони люблять розважальний контент, а не той, який змушує думати. Тому і серйозні питання, що потребують фахової дискусії, у нас перетворили на шоу.
З часом наша політика почала асоціюватись не з дебатами, а з яскравими виступами, які перекочували зі студій каналу на трибуну Верховної Ради. З 2019 року партії перетворили весь політичний процес на шоу, думаючи, що це їм допоможе, бо переміг на виборах президента саме представник шоу-бізнесу. Проте щоб грати за якимось правилами, прочитати їх недостатньо, треба ще зрозуміти. Тому в багатьох виходить, м’яко кажучи, так собі, і замість політичних партій та нових ідеологій в українському політичному просторі ми отримуємо пародії на політиків (артистів).
ЗеКвартал
Коли ти продаєш нову програму чи черговий випуск якоїсь ліги, то маєш дати людям емоцію, «впізнавашку», щоб вони розуміли, що тримають, коли увімкнуть телевізор і переглянуть її. Але в політиці (нормальній політиці) все не так. Ти маєш дати розуміння й уникати емоцій. Це одне з ключових завдань, що вперто не хоче розуміти команда президента. Усю свою комунікацію вони будують на емоціях. Це «вийди звідси розбійник», це спілкування з аудиторією, яка підтримує і дивиться багатосерійне шоу, що дарує приємні враження («ми не помилились»). Такий підхід вилізе боком у майбутньому, бо давати шоу постійно неможливо. Першим наслідком є зменшення активності від різних груп прихильників у соцмережах, які були створені під час президентської кампанії. У них все пасивніша реакція, бо емоція одна й та сама, всі бачать «впізнавашку», і це не викликає бажання дати реакцію.
Друга проблема – це реальне зациклення всіх процесів на президентові, без законодавчих на це підстав. У цьому ключі відбувалась «відставка» прем’єр-міністра Гончарука і відкликання законопроекту про Бюро фінрозслідувань, щоб змінити підпорядкування президентові. Така поведінка президента продиктована його попереднім досвідом управління, коли всі рішення приймав він та за все відповідав. Але в системі державного управління демократичних країн це не працює. І всі негативи теж полетять у Зеленського, йому потрібно міняти свій підхід до управління.
Ще однією проблемою нових політиків від «Слуги народу» є бажання бути веселими і смішними для людей. Вони фактично використовують образ, який малювали Зеленському опоненти перед виборами (клоуна і дурника) для того, щоб подобатись виборцям. А це нівелює роль депутата і висміює цей інститут влади.
Надпозиція
«Голос» позиціонував і позиціонує себе далі як нова партія, де все най-най. Але дальше вони не просунулися, про що й свідчать їхні теперішні рейтинги. Якщо так піде далі, то на місцевих виборах їм нічого не світить. Проблема в тому, що вони як додаток до інших партій, а не самостійна політична сила. «Надпозиція», про яку говорять у партії, – це ніби й теж позиція. Але люди не розуміють, що таке партія «Голос». Можливо, емоційні пости в соцмережах, віршики лідера партії чи спроба організації ще кількох «майданів». «Підтримуємо все, що хороше» – так можна описати їхній принцип голосування. А для кого хороше? Хто визначив, що це добре, а інше погане? Можливо, «традиційні галицькі сім’ї», чи суб’єктивна думка керівника партії? Відсутність чіткої позиції і розуміння, що вони хочуть досягнути в майбутньому, дозволяє партіям ЄС та «Слузі народу» просто «поділити» їхній електорат однією тезою «вони такі самі, як ми, але не мають впливу». Партійцям треба розуміти, що плюсів не пам’ятатимуть, а мінуси завжди згадають. Відсутність же чіткої позиції – це не готовність брати відповідальність на себе і прийняті рішення.
Я президент
Гасло «Існує два Львови» вже давно стало мемом, але про це, напевно, не знають у партії ЄС. Бо складається враження, що ми маємо двох президентів. І не тільки тому, що Петро Порошенко робив своє новорічне привітання – має повне право, як політик і власник каналів (наближений до каналів). Навіть заява щодо зливу записів з прем’єр-міністром Олексієм Гончаруком звучала від нього, ніби від президента. Хоча таку мав би зробити сам Володимир Зеленський (привіт комунікатори ОПУ). Та все ж, замість діяльності партії ЄС маємо Порошенка і його апарат, що сфокусований на роботі керівника і його захисті, а не роботі з виборцями. Ставлячи собі за мету зберегти свій електорат, не роблячи для цього нічого, крім голосних заяв, що все пропаде, вони можуть швидко його втратити після великого успіху уряду чи президента. Для прикладу, якщо ринок землі запрацює так, як каже уряд, або в бюджеті з’являться мільярди від легалізації азартних ігор.
Вічна опозиціонерка
Юлія Тимошенко вже 15 років перша на заміну, якщо не буде нікого кращого. І такою вона була б і далі. Але минулорічна переписка у фейсбуці з президентом, де вони змагались у красномовстві, – це не просто дурні вчинки обох. Це рівень української політики, рівень політиків і рівень того, що сприймають і хочуть люди. Її відповідь дуже резонує із заявою під час президентської кампанії, коли вона просила Порошенка і Зеленського поважати посаду, за яку вони борються. І те, що вона опустилась до тролінгу в соцмережах, свідчить і про рівень політики, і безсилля наших політиків у нових умовах.
Люди, в яких десятки років політичного досвіду, не вміють, не можуть і не знають як працювати в нових умовах. Поява молодшого виборця застала їх зненацька, вони не були до цього готові, а «бабусь», які й бережуть батьківську землю, дедалі менше. І замість працювати над новими інструментами комунікації і виділятись на тлі боротьби Зеленського і Порошенка, Тимошенко зникла. І цього разу точно не для того, щоб вчасно вступити у гру, з кожним роком виборець міняється, і той, для якого вона рятівниця, постійно зникає.
Бабло найважливіше
Гроші завжди задавали тон в українській політиці. З 2014 року для представників «Партії регіонів» (ОПЗЖ та «Опозиційний блок») є одне завдання – зберегти свої активи. Немає значення як, головне – нічого не втратити. Тому вони час від часу голосували так, як треба Порошенку, і голосують так, як треба Зеленському. Але з літа 2019 року в них виникла нова проблема – вони почали не просто захищатись від когось, а й боротись між собою. Розпад Опозиційного блоку на дві окремі партії призвів до того, що колись єдина партія почала конкурувати зі своїми колишніми колегами на одному електоральному полі. З одного боку, вони виглядають, як змії в тераріумі, а з іншого – в областях Східної та Південної України остаточно забули про політику. Якщо раніше там можна було простежити хоч якусь ідеологію, то зараз головне – «урвати» свій кусок і щоб тебе не зловили.
Перетворення політики на шоу вже раз спричинило, що українці поміняли 2/3 складу парламенту. В разі продовження таких тенденцій ситуація повторюватиметься. Але подальші радикальні зміни вже можуть не призвести до позитивних змін, а створять проблему для законодавчої гілки влади і не тільки. У жовтні на нас чекають місцеві вибори, що можуть принести не один сюрприз. І партією Шарія все може не закінчитись, якщо депутати й партії і далі будуть з політики робити шоу і не творитимуть нових політик. Люди дедалі більше реагують емоціями, а не раціональним мисленням. І вибори виграватимуть маркетологи, а не політичні партії.