Основний стратегічний інтерес для Західної цивілізації – це безпека. Головними загрозами є Китай через свою економічну вагу й прихильність до авторитарного режиму правління та агресивна Росія, що знаходиться безпосередньо в Європі, перетворилася на фашистську державу і вважає Західний світ своїм основним ворогом. Зовнішня політика Росії ґрунтується на створенні та підтриманні конфліктів у світі заради їх «врегулювання» на своїх умовах, що призводить до появи у Росії нових важелів міжнародного впливу та шантажу.
Зі стратегічної точки зору, поки існує Росія у своєму сучасному вигляді, доти Західний світ буде знаходитись під загрозою ініційованих та/або підтримуваних Росією локальних конфліктів, гібридної чи конвенційної війни.
Під «сучасним виглядом» Росії мається на увазі:
- Фашизм як ідеологія політичних еліт Росії та складова ментальності більшості населення Росії. Нагадаємо, що ідеологія фашизму характеризується такими основними ознаками: сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм, ідея постійної війни і панування, мобілізації нації й держави проти ворогів, тенденція нав’язування своєї «вищої» волі іншим народам.
- Економічна потуга, що створює спроможність Росії реалізовувати ідеали фашизму – зокрема вести загарбницьку війну.
На теперішній час відбувається наймасштабніший військовий конфлікт в Європі з часів Другої світової війни – неспровокована війна Росії проти України за абсолютно фіктивним приводом «захисту російськомовного населення» від «влади неонацистів», яка за деякими оцінками вважається початком Третьої світової війни, тобто може призвести до втягування інших європейських держав та застосування ядерної зброї. Розв’язавши цю війну, Росія остаточно утвердилася як фашистська держава.
Пророчий вираз – «фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами», який приписують Вінстону Черчиллю, знайшов тепер своє втілення в реальності.
Шлях ескалації російської агресії розпочався з війни у Грузії 2008 року. Недостатня протидія цій війні зі сторони Заходу стала поштовхом до нового та посиленого витка російської агресії на Сході України та окупації Криму в 2014 році. Щодо кривавої війни Росії проти України у 2022 році висловився Президент Туреччини Ердоган: "Якби весь Захід і весь світ підняли голос проти вторгнення в Крим у 2014 році, чи зіткнулися б ми з сьогоднішньою картиною?". Це підтверджує одну із основних тез даної статті – недостатність сили протидії агресору призводить до посилення агресії.
Після трьох тижнів війни Росії в Україні, перед Заходом стоїть неочевидний але доленосний вибір – надалі провадити «політику стримування» агресора або переорієнтуватися на «політику зламу» агресора.
Під «зламом» мається на увазі створення настільки критичних економічних та воєнних збитків для Росії, щоб вона під натиском української армії вивела залишки російських військ з території України та під натиском санкцій, які повинні бути посилені і розширені, втратила економічну спроможність відновлювати військовий потенціал і здійснювати будь-які спроби воєнної інтервенції. Цей стан речей повинен зберігатися до зміни політичного режиму в Росії.
Поки такого «зламу» не відбулося.
Україна дала відсіч – російські війська загрузли в Україні і не досягли своїх цілей. Загарбницькі дії Путіна засудив весь світ, введені «руйнівні» для економіки Росії санкції. Але результату, який би ми хотіли побачити, зокрема виведення російських військ з України – немає.
Про те, що «зламу» не відбулося, яскраво свідчить активний пошук Путіним шляхів поповнення своїх воєнних ресурсів і безумовне продовження курсу на військове захоплення України. Російська пропаганда переорієнтовується на те, що для Росії це «священна» війна – або вона переможе, або розвалиться. Це означає, що Росія має намір задіяти максимум ресурсів і військових сил, максимум руйнувань, вбивств і звірств, щоб підкорити Україну.
Зазначене свідчить про те, що зараз час грає також і на стороні Путіна. Він використовує його щоб адаптуватися, стабілізувати внутрішню ситуацію в Росії, перебудувати подальшу стратегію дій, одним словом – краще підготовитись до захисту і подальшого наступу на Україну та не виключено що і на територію інших держав Східної Європи. Не варто недооцінювати претензії Путіна на «демілітаризацію» держав Східної Європи до зразку НАТО 1997 року, які були чітко викладені у так званих «гарантіях безпеки» опублікованих на сайті МЗС РФ у грудні 2021 року.
Політика «зламу» агресора означає не дати йому оговтатися – погасити агресора рішуче і швидко, максимальними економічними санкціями та військовим спротивом саме в той час, коли Путін та його оточення знаходиться на піку своєї слабкості. Керівництво Росії наразі значно дискредитоване всередині Росії, через невдалий початок війни з Україною, та майже повністю – на міжнародній арені. Ми не маємо гарантій, що ця тенденція буде продовжуватися далі, особливо всередині Росії, суспільство якої страждає «імперським синдромом» і є податливим до пропаганди (60-80% населення Росії по різним соціологічним опитуванням станом на березень 2022 року підтримують військові інтервенції Росії за кордоном, зокрема і в Україні).
Захід значно підтримує Україну, але все ж для нашої спільної перемоги потрібно більше. НАТО має надати весь спектр зброї, який можливо застосувати і який НАТО застосовував би в цих умовах. Так ніби НАТО веде війну з Росією. Ми повинні отримати достатньо систем ППО для прикриття найбільших міст та стратегічних об’єктів, винищувачі та великий перелік іншої необхідної техніки та ресурсів, без будь-яких обмежень, включаючи інструкторів та навчених добровольців із США, яким буде надано громадянство України. Це може бути публічно або краще таємно, головне щоб це було.
Щодо контраргументів про те, що США та НАТО надають допомоги так багато як можуть, що ці обсяги величезні і ми повинні дякувати, не вимагаючи більше, то для кращого розуміння можливостей допомоги варто розглянути суму оборонних витрат всіх членів-держав НАТО, що склала у 2021 році $1 трлн. із яких $800 млрд. частина США. Попри високу загрозу російського вторгнення в Україну і загалом загрозу Росії, що є чи не найбільшою для Західного світу, військова допомога Україні у 2021 році склала $450 млн., а за 8 років війни з 2014 по 2021 роки – $2,5 млрд., що складає лише 0,3% однорічного військово бюджету США. Висновок очевидний, у наших Західних партнерів є ресурси щоб нам допомогти більше і ми потребуємо цієї допомоги.
Цілком можливо, що так звана «обережність» США, НАТО та деяких країн ЄС щодо достатньої підтримки України може стати фатальною помилкою – записаною у світову історію як прояв слабкості та нерішучості Західної цивілізації.
Висновки:
- Тільки перемога Західного світу над Росією може забезпечити стабільну безпеку в Європі;
- Перемога Західного світу над Росією може відбутися тільки через політику «зламу» Росії, а не її «стримування»;
- Західний світ, попри безпрецедентну підтримку України, робить недостатньо щоб здобути перемогу у цій війні.
Західний світ має унікальну можливість здобути епохальну перемогу над «світовим злом» уособленим Росією без прямого військового зіткнення, руками України. Чи скористається він нею?