Зважаючи на нещодавні недавніх події зі стріляниною поліції в Києві, я б хотів трохи прояснити, в чому полягає робота поліції, оскільки багато хто, не сказати б усі, у своїй реакції на цю подію, незалежно від оцінки, показали, що погано розуміють ситуацію з охороною громадського порядку.
Насамперед слід зазначити, що поліцейський не є фахівцем у застосуванні та інтерпретації закону. Для цього існують адвокати і судді. Завдання поліцейського – підтримувати спокій і порядок в суспільстві. Як це робити – йому пояснюють інструкції, створені відповідно до законів.
Як і будь-яка інша робота, пов'язана з оцінкою стану іншої людини (наприклад, лікаря), робота поліцейського передбачає, що йому або їй доводиться приймати рішення на місці, ґрунтуючись на особистій оцінці того, що відбувається. Безсумнівно, що трапляються помилки, і для їх виправлення існують вищі інстанції і суди. Простіше кажучи, поліцейський вирішує – було чи не було порушення, а суд або інша відповідна інстанція підтверджує чи спростовує таке рішення.
Поліцейський має можливість вдаватися до насильницьких дій, аж до застосування сили і зброї стосовно інших громадян. При виконанні обов'язків поліцейський має більше прав, ніж всі решта, інакше сенсу в такій службі просто не буде. У давніх Афінах, місці, де рівноправ’я громадян було найвищим ідеалом, в міську поліцію наймали іноземців-скіфів, щоб уникнути громадянських зіткнень. А скіфи могли дубасити афінян скільки душі завгодно.
Варто пам'ятати, що дорогою поступаються не лише поліції, але і швидкій допомозі та пожежникам, а подекуди і шкільним автобусам, якраз виходячи з того, що надзвичайні ситуації вимагають надзвичайної реакції.
Тому, коли поліцейський вимагає від тебе зупинитися, ти зобов'язаний підкоритися. Ти не знаєш, чого він до тебе причепився. Може по справі, може хабар вимагає. Але поки він до тебе не підійде і не скаже – зупинись і чекай. Потім ти можеш сперечатися, давати на лапу, що завгодно.
Тепер, коли ти замість цього тиснеш на газ і мчиш зі швидкістю світла вулицями, де їздять, ходять і живуть люди – у поліції є два варіанти: вирішити, що твоє поведінка не становить негайної небезпеки нікому, включаючи тебе самого, і, записавши за можливості номер, розбиратися з тобою пізніше або й навіть просто махнути рукою – або зупинити потенційну небезпеку.
Зазвичай поліцейські будуть намагатися встановити контакт з втікачем, щоб переконатися, що їх вимога була ним зрозуміла. Чи не добившись успіху, їм доведеться або просити переслідування, або знайти спосіб зупинити порушника. Тепер це зовсім не автомобільне порушення, це непокора поліції, організації, якій дано право вимагати його, і створення аварійної ситуації, а, можливо, і ненавмисне, якщо не навмисне, вбивство.
Ставки зростають, і поліцейський починає ґрунтуватись на іншому наборі даних для прийняття наступного рішення. Він має справу з потенційним убивцею.
Втікач якимось чином зупинений. У нього є шанс здатися і покластися на яке-не-яке, але правосуддя. Суддя потім може вирішити і так, і сяк. Для поліцейського в даний момент він потенційна небезпека і відсутність кооперації вказує на серйозність ситуації.
Тепер, чергова спроба втечі чи, не приведи Господи, спроба конфронтації з поліцією зобов'язує поліцейських діяти рішуче. Контакт з порушником не встановлено, що у нього на умі ніхто не знає. Знають тільки, що його поведінка вказує на його небезпеку для всіх, включаючи самих поліцейських.
Дозволити втекти – вже не варіант, це буде посадовим злочином для поліцейського.
Наступний рух, що не вказує на готовність здатися, буде розцінений будь-яким поліцейським у світі як привід відкрити вогонь на ураження. І в цьому випадку поліцейський буде вирішувати на місці як і куди стріляти, але саме право і навіть обов'язок у нього на це є.
Все інше неважливі деталі, хто, чому і як. Непокора поліції створює нову ситуацію, що б там до того не відбувалося.
Аналогії з Майданом проводити не варто, там відбувалася акція громадянської непокори, де наміри і засоби сторін були зрозумілі і конкретні, і був насамперед контакт сторін.