Заангажованість сучасної Польщі на Схід, а саме підтримка ліберально-демократичних середовищ, проєвропейських політиків, а також фінансове сприяння різним гуманітарним проектам для української молоді має тривалу традицію.
Після Другої світової війни польські інтелектуали, котрі гуртувалися довкола паризького часопису «Культура» Єжи Ґедройця і Юліуша Мєрошевського, пропагували ідею недоторканості кордонів країн, частини яких колись належали до Другої Республіки: України, Литви й Білорусі. Вони теж підтримували народи цих країн у їхньому прагненні до незалежності. На думку українського історика Андрія Портнова, після розпаду Радянського Союзу й інтеграції Литви до Європейської Унії її місце у цій трійці посіла Молдова, тобто простір УЛБ перетворився в УМБ. Так видається, що традицію Ґедройця польська дипломатія (за підтримки країни зі «старої Європи» – Швеції) намагалась трансформувати у «Eastern Partnership». А до простору УМБ додалися ще й країни Кавказу. Саме у межах «Східного партнерства» Україна мала можливість підписати Договір про асоціацію…
Проте традиція Ґедройця не єдина у Польщі. Іншу перспективу бачення Сходу і його місця у польській політиці представляє один із батьків Другої Республіки, співзасновник Націонал-демократичної партії Роман Дмовський. Кумир сучасних польських правих радикалів стояв на позиціях, що кордони Польщі мають пролягати через території, де поляки становлять більшість. Або ж польська меншість становить головну політичну, господарчу й культурну силу. На противагу своєму головному конкуренту Юзефу Пілсудському, Роман Дмовський не вважав за потрібне створювати незалежні буферні держави між Польщею та Росією. На його думку, це не давало б гарантій безпеки, а тому було непотрібним.
У міжвоєнний період Роман Дмовський, підводячи підсумки Першої світової війни, писав: «Програма незалежної України не може розраховувати на те, щоб Польща її підтримала, а тим більше – проливала за неї кров». Як стверджує американський історик Тімоті Снайдер: «Ендеки вважали, що східні території можна віддати Росії в обмін на прихильність російської еліти».
У сучасних подіях польські парламентські політики, президент Броніслав Коморовський, прем`єр-міністр Дональд Туск активно підтримують Євромайдан і проєвропейські прагнення частини українського суспільства. Можна почути велику кількість заяв про те, що польський уряд готовий надати стипендії для студентів, які зазнають політичних репресій, виділити три мільйони злотих для громадського сектора в Україні. Також уряд заявляв про готовність вислати урядовий літак в Україну, щоб забрати на лікування постраждалих українців. У Європейському парламенті депутати від Польщі Павел Коваль і Павел Залевські активно лобіюють українське питання.
Послідовники Дмовського йдуть у Європарламент
Проте існує й інша політична сцена у польському суспільстві, яка активно росте, а останніми роками стала доволі поширеною в медіа, і це Націоналістичний Рух (Ruch Narodowy, далі – РН). Націоналісти не поділяють політики сучасної польської влади через низку причин. На думку правих радикалів польський істеблішмент перебуває під «унійним ковпаком» і не може проводити незалежну внутрішню й зовнішню політику.
Перший свій з`їзд РН провів 8 червня 2013 року, проте за короткий час, використовуючи ресурс щорічного «Маршу незалежності», у якому традиційно беруть участь націоналісти з усієї Польщі, вирішив поборотися за місця у Європейському парламенті. Прикладом наслідування для РН стала угорська праворадикальна партія «Йоббік», яку у вищому законодавчому органі ЄС презентують три депутати. А сама вона, наприклад, активно пропагує союз із Росією. Польські й угорські націоналісти мають досвід тривалої співпраці. Її найважливішим досягненням є перспектива обміну кандидатами – щоб поляки могли балотуватися в Угорщині і навпаки. Тобто громадяни Польщі, які знають угорську мову і живуть в Угорщині, зможуть там балотуватися від РН. Як стверджує один з лідерів РН Артур Завіша, це питання вже узгоджували в Державній виборчій комісії, а отже, обмін кандидатами – можливий. На його думку: «Націоналістичні рухи в усій Європі мають досить брюссельського централізму, і тому співпрацюють на міжнародному рівні, щоб разом боротися за Європу вільних націй проти Унійної федерації».
Парламентські політики негативно оцінюють і поведінку націоналістів, і їхні наміри балотуватись до Європейського парламенту. Особливо їм докоряють за щорічний безлад й розруху, яку залишають після себе учасники «Маршу незалежності». Найактивніше критикують позицію РН представники правоконсервативної партії «Право і Справедливість» ( Prawo i Sprawiedliwość, далі – ПіС), оскільки націоналісти намагатимуться відібрати максимальну кількість голосів у партії Ярослава Качинського. Проте консерватори не вважають РН конкурентами, а посол Маріуш Блащак (ПіС) вважає, що «націоналістичний рух» перебуває на маргінесі політичного життя і не має підтримки громадськості». Депутати з парламентської лівиці завжди займали принципову позицію щодо націоналістів. Коментуючи наміри правих радикалів боротись за місце у Європейському парламенті, посол від Союзу Демократичної Лівиці ( Sojusz Lewicy Demokratycznej) Єжи Вендерліх заявив: «Не розумію людей, які виступають проти Європейської Унії і бажають бути в Європарламенті, не бачу тут жодної логіки».
Польські націоналісти про Україну
Тема України вже тривалий час залишається однією із центральних у польських медіа. Не говорити про Україну, тобто не висловлювати власних припущень, прогнозів, є радше поганим тоном, хоча це не може застрахувати від величезної хвилі «експертів», які часто банально не розуміють ситуації. З цієї причини на рупорі польських націоналістів, сайті «Narodowcy.net», опубліковано кілька текстів, які стосувались України. Доволі часто – це передруки статей із ще одного правого сайту «Kresy.pl», як-от «Російська преса: Румунія й Угорщина готуються до розділу України», що мало б відсилати до думки, а що робити зі Львовом. Потрібно також розуміти, що в націоналістичному середовищі міцно засів міф "кресів", але не з перспективи можливої експансії в Україну (хоча звучать і такі абсурдні заклики), офіційно представники РН не ставлять під сумнів недоторканість кордонів. Польські сучасні "ендеки" вважають, що оскільки вони самі так часто пишуть і говорять про "креси", то це означає, що й українці теж тільки те і роблять, що ведуть мову про поляків. Чи, як писав російський письменник Віктор Єрофєєв: «Будь я поляком, я бы думaл, что русские только и делaют, что думaют о Польше».
Коментарі керівництва РН щодо України коливаються від нейтральних до різко негативних. Звісно, це залежить від вістей зі Сходу. Так, один із лідерів РН Роберт Вінніцкий після інформації про поляків, автобус яких зупинили українські пікетувальники на кордоні із Польщею і ніби змушували викрикувати гасло «Слава Україні!», написав на своїй сторінці у Facebook, що через це підтримує президента Януковича, який відібрав у Степана Бандери звання Героя України. Проте, як видається, після негативних відгуків своїх же послідовників Вінніцкий був змушений видалити такий коментар. Без сумніву, схожа поведінка українських пікетувальників є обурливою, хоча зважаючи на націоналістичну пропаганду і ту легкість, з якою на неї піддаються люди, «пам'ятай, чужинець, тут господар українець», не викликає здивування.
Варто додати, що польські націоналісти дуже негативно відреагували на коментар Андрія Тарасенка, представника «Правого Сектора» для газети «Rzeczpospolita», в якому український націоналіст стверджував, що геноцид на Волині це – брехня, й варто у майбутньому повернути Перемишль та ще кілька польських повітів до України. І хоча речник «Правого сектора» і звинуватив журналістів газети «Rzeczpospolita» у провокаціях та вириванні слів з контексту, залишається відкритим питання, як саме журналісти мають розуміти висловлене. І головне, а хіба не є провокацією такий вислів пана Тарасенка: «Після війни операція "Вісла" спричинила до того, що українці зі своїх етнічних земель були викинуті, і заради справедливості ці землі повинні повернутися до України»?
Такі твердження окремих українських спікерів викликали вкрай необережні заяви одного з лідерів польських націоналістів, претендента на мандат євродепутата Вітольда Тумановіча. Цей представник РН наголосив, що побоюється ситуації, коли б до влади в Україні прийшли шовіністичні середовища, ворожі до українських етнічних поляків. І додав: «Погоджуюсь, що зараз немає можливості для будь-якої ревізії кордонів… Але в майбутньому треба бути готовими до цього, бо кордони не були дані раз і назавжди».
Варто пам`ятати, що будь-які антипольські дії і заяви, що лунають з України, дають поживу польським націоналістам і певною мірою додають їм рейтингу. Якщо РН таки пройде до Європейського парламенту, то це означатиме, що проукраїнське лобі ослабне. Найбільш близькими до офіційної позиції правих радикалів щодо України є слова Роберта Вінніцкого: «В інтересах Польщі є збереження Україною своєї суб`єктності, що буде полягати на балансуванні між Європейською Унією (тобто Берліном) і Москвою». І якщо за часів Другої Республіки Роман Дмовський був переконаний, що поляки не повинні проливати кров за Україну, то його послідовники в часи Третьої Республіки не мають наміру підтримувати прагнення українців бути у європейській сім`ї народів. Історія повторюється.