Львів, а також вся територія, яка має історичну назву Червона Русь, ще в середньовіччі опинилися у сфері потужних західноєвропейських впливів. Від самого початку до сьогоднішніх днів багатством Львова була етнічна різноманітність його мешканців. Окремі групи протягом століть змінювали свою позицію в стосунку до інших, будуючи спільний львівський мікрокосмос. Кожна з націй, тобто німці, вірмени, поляки, українці, волохи, євреї, а також багато інших етнічних груп, мають право претендувати на свою частинку в історії міста, свій культурний і науковий внесок у його розвиток.
Більше того, львівські „світи" існували паралельно, проникаючи один в одного і взаємно збагачуючись. Тому в історії, незалежно від політичних і адміністративних поділів, поряд з польським в культурному значенні Львовом одночасно існував Львів український (руський), німецький, вірменський та інші.
Польський період в історії культури Львова - це не лише величезна спадщина сучасного міста, але також надзвичайної ваги інтелектуальний і мистецький доробок, без котрого практично неможливо уявити собі сучасну польську науку, культуру чи мистецтво. Сьогодні імена цих відомих Львів'ян споглядають на нас з чудових надгробків на Личаківському цвинтарі. Зі Львовом були пов'язані найвидатніші творці польської літератури. Тут проживали великий поет-пророк і палкий борець за незалежність Северин Гощинський, поетеса Марія Конопніцька, письменниця Габріеля Запольська, „поет серця" епохи Польського Просвітництва Францішек Карпінський, поет Ян Каспровіч, відомий письменник-фантаст Станіслав Лем, письменник і працівник Національного закладу
ім. Оссолінських Владислав Белза, геніальний поет Збіґнєв Герберт, відома поетеса Беата Обертинська, чудові співці Львова Мар'ян Хемар і Єжи Яніцький, а також багато-багато інших. У Львові творив неперевершений живописець Артур Ґротґер, графік, автор вітражів у латинській катедрі Теодор Аксентович, художник Ян Розен - автор фресок у вірменській катедрі і багато інших.
„Польський Львів" - це також величезні успіхи в ділянці науки, які відкриває відома на цілий світ львівська математична школа з плеядою видатних математиків, серед яких Хуго Штайнхаус, Стефан Банах, Станіслав Мазур чи один з винахідників американської водневої бомби Станіслав Улям. Геніальний самоук Стефан Банах вважається найбільшим польським вченим поряд з Миколаєм Коперником і Марією Склодовською-Кюрі. В світовій історії золотими літерами записано ім'я винахідника вакцини проти тифу Рудольфа Вайґля, а також його учня і наступника Генрика Мосінґа, відомого захисника убогих, який на схилі літ таємно прийняв ієрейські свячення з рук кардинала Вишинського. Винахід світового рівня здійснив львівський аптекар Іґнатій Лукасевич, винахідник гасової лампи, а також методу дистиляції нафти. Зі Львовом був пов'язаний Генрик Арктовський, польський географ, геофізик, мандрівник, який вивчав полярні терени, а також великий патріот Бенедикт Дибовський, дослідник Байкалу і Камчатки.
В Університеті ім. Яна Казимира займалися науковою і дидактичною діяльністю історик, дипломат і філософ Шимон Ашкеназі, історик польського права Освальд Бальцер, польський мандрівник, антрополог, етнолог, статист, демограф, географ і музичний діяч Ян Ернст, видатний правник, творець польського Кримінального Кодексу і керівник кафедри кримінального права Юліуш Макаревіч, а також відомий історик, професор Університету ім. Яна Казимира, людина, яка надихнула Генрика Сенкевича до написання „Трилогії" Людвік Кубала.
Львів - це підвалини польського спорту. Тут повстали перші польські футбольні клуби - легендарні Чарні та Лехія. На львівських стадіонах грали видатні Спиридіон Альбанський та Вацлав Кухар - футболісти СК Погонь (Львів), а також член збірної Польщі, а пізніше -легендарний тренер польської футбольної збірної недавно покійний Казімєж Гурський.
Феномен польської культури у Львові полягав у тому, що її творцями були люди різного етнічного походження, які таким чином збагачували її тими цінностями, які були характерні для їх культур. Львів'яни із прізвищами, які звучали по-чужому, неодноразово віддавали своє життя за свободу Польщі. Їх імена назавжди закарбовані на військових некрополях. Неможливо в цьому місці згадати всіх, але не можна оминути родину Лонгшамп де Бер'є. З цієї патріотичної родини походили Богуслав - листопадовий повстанець (1831 р.), а також Роман - правник і професор Університету ім. Яна Казимира, розстріляний гітлерівцями у 1941 р. на Вулецьких пагорбах, і Ядвіґа - польська художниця. Золотими літерами у польській історії міста записалася родина Бадені. Цей рід, який походив з Італії, дав місту намісника Галичини, згодом прем'єр-міністра Австрії, Казимира, а також Станіслава Марціна - крайового маршалка Галичини. Чужоземцями з походження були такі палкі польські патріоти як політик Францішек Смолька, письменник Леопольд Стаф, історик Кароль Шайноха, чи вже згаданий Рудольф Вайґль.
Таким чином „польський Львів" - це передовсім місто польськомовної культури, з якою ідентифікувалися і яку збагачували представники інших народів. Ще сьогодні допитливі туристи запитують гідів, чому це у вірменській катедрі на славних фресках Яна Генрика Розена розміщені цитати зі Святого Письма польською мовою. Саме передвоєнні вірмени неодноразово давали вияв своєму патріотизмові і прив'язанню до Польщі.
Польський Львів - це також ті особи, які з цього міста ніколи не виїхали, не покинули його, залишаючись вірними до кінця - львівські поляки, відкинуті в комуністичних часах на марґінес суспільного життя в СРСР. Багато з них провадили таємне навчання польської мови і релігії. Серед багатьох видатних осіб слід відзначити єпископа Владислава (Рафала) Керницького, під час війни священика на львівській парафії Христа Царя, після війни ув'язненого в таборах за патріотичну діяльність, у 1948-1995 рр. - пробоща львівської Римо-католицької катедри. Отець Рафал виконував свою послугу в найтяжчий для віри в Бога період комуністичної неволі. Переслідуваний, він не піддався, виконуючи обов'язки священика часто потаємно. Коли в 60-х роках влада заборонила йому душпастирювати, він працював сторожем в Стрийському парку, завжди залишаючись близько своїх вірних. Вирішив також залишитися у тодішньому радянському Львові професор гуманітарного факультету Університету ім. Яна Казимира Мєчислав Ґембаровіч, останній директор Національного закладу ім. Оссолінських у Львові, якого „совіти" опустили до рангу молодшого наукового працівника і бібліотекаря.
„Польський Львів" - це спільна спадщина давніх і теперішніх мешканців Львова, поляків і українців, одночасно частина європейської спадщини. Кожен з народів, які історично мешкали у місті над Полтвою посідали свій „власний Львів" і нині мають право цим пишатися. Сьогодні польська частина історії Львова повинна бути містком, який поєднує поляків і українців, а не стіною поділу між нашими народами.
Ми, поляки, добре розуміємо, що така спадщина є також викликом акцептації і адаптації доробку інших народів. З такою ситуацією зіткнулися повоєнні мешканці Ґданська чи Вроцлава, сьогоднішні їхні мешканці гордяться славетними німецькими побратимами свого міста. В добі існування незалежних Польщі і України обидва народи повинні зрозуміти, що про їх велич говорить не ставлення до своєї історії і культурного спадщини, а підхід і повага до досягнень та доробку інших народів на своїй землі.
Довідка ZAXID.NET
Марцін Зєнєвіч - віце-консул Генерального Консульства Республіки Польща у Львові.
Переклад з польської - Олег Дух.