На боці Росії в інформаційній війні воюють не лише штатні пропагандисти на зразок Кисельова. Важливу роль кремлівські ідеологи відводять західним ЗМІ, які, не розуміючи змісту подій, підхоплюють провокативні месиджі. Про «таблоїдний авторитаризм», сурковську концепцію нелінійної війни і дію кремлівської пропаганди на свідомість росіян говорив у Львові британський публіцист Пітер Померанцев.
Телепродюсер, публіцист, син поета й ведучого «Радіо Свобода» Ігоря Померанцева – Пітер зустрівся із студентами та гостями Школи журналістики Українського католицького університету.
Україна за час Євромайдану опинилась на перших шпальтах світової преси. Це могло би бути предметом для радості й гордості, якби акценти в публікаціях про нашу країну не були так часто розставлені або маніпулятивно, або, принаймні, дивно.
Перша версія, за словами Пітера Померанцева, конспірологічна – України не існує як такої, її державність та територія штучні. Рішення за Україну приймає всесвітня змова, плани давно прописані, й Майдан – один із них. Щось подібне, наприклад, можна прочитати в британській газеті The Guardian.
Навіть намагаючись дотриматись балансу думок, західні автори весь час апелюють до тези про штучність України – однієї з улюблених пропагандистських ідеологем Путіна. Так агентами кремлівської пропаганди стають люди, яких ніхто не вербував і не підкуповував.
Друга популярна версія – тотальне нерозуміння Росії Заходом. Мовляв, досить навішувати на Росію стереотипні ярлики. Захід не вміє поводитись із Росією, яку в минулому образили й звикли в усьому звинувачувати. Журналісти, що дотримуються цієї версії, намагаються розібратися в тонкощах російської душі й ведуть до того, що з Росії слід зняти відповідальність та припинити нав’язувати їй, стражденній, західні цінності.
На відміну від історій про фашистів-бандерівців, у які на Заході ніхто всерйоз не вірить, ці два підходи в тамтешній пресі є дуже поширеними та, за словами Пітера, є серйозними аргументами на підтримку політики Путіна. Україна ж, замість доводити Заходові реальними аргументами, що вона не є «випадковою країною», крок за кроком програє інформаційну війну та залишається білою плямою на мапі.
Росію, втім, і справді часто розуміють неправильно. Часто можна зустріти думку, що ця країна відстала від життя, застрягла в ХІХ столітті. «Це міф, - запевняє Пітер. – Росія – абсолютно постмодерний організм, саме тому будь-який абсурд і терор там може бути сприйнятий як норма. Вона грає роль відсталої країни тільки тоді, коли їй це вигідно. Така собі політична симуляція».
Тож, поки Захід думає, чим він може допомогти Росії, вона грає в ефект несподіванки: «Ми великі, сильні, ми весь час щось готуємо й рано чи пізно зробимо, але ніхто не дізнається, що саме».
«Русский мир», який із таким ентузіазмом вибудовує Путін, є явищем, ширшим за релігійні та мовні питання. Це постійна підміна понять, коли вчитель насправді не вчить, а імітує навчання, поліціянт не захищає, а вдає, насправді ж може бути бандитом. І люди звикають до такої подвійності. Росія, за словами Пітера Померанцева, є системою постійної симуляції.
Ключову роль у цій системі відіграє корупція, яка стає цілою культурою. «Люди все життя симулюють, платять, симулюють, платять і кінця цьому нема, - говорить Пітер. – Ядро цього процесу – неформальні зв’язки, клановість, кумівство. На них будується вся соціальна сфера. Росіянин знає, кому треба подзвонити, з ким домовитись, кому дати хабар. І що краще працює пропагандистська машина, то більше громадян звикає жити в системі вічних симулякрів».
Ще однією ознакою «русского мира» є цинізм: «русский человек» усе знає, все прорахував, нікому не вірить. Він вірить лише у всесвітні змови та «руку Заходу», тому український Євромайдан сприймається в Росії передусім як черговий спланований Заходом сценарій. Інших варіантів просто бути не могло.
Наслідком віри в те, що все навколо давно сплановано й визначено наперед, є впевненість «руського человека» в тому, що він не зможе нічого змінити. Він існує в замкненому колі продажних політиків, брудних грошей, пропагандистських ЗМІ, корупційних схем і низьких стандартів. Парадокс, але ця ситуація породжує в російській душі гординю й відчуття власної важливості: Захід неспроможний нас зрозуміти, ми – унікальні.
Втягування України в «русский мир» засноване на припущенні, що українці – такі самі «незбагненні для Заходу» й готові жити по-російськи. Майдан, натомість, став протидією цинізму, актом щирості, в яку пересічні росіяни вже не вірять.
Для того, щоб Захід перестав дивитись на Україну крізь призму російської пропаганди, нам необхідно робити власні наступальні кроки, сформулювати державну позицію та власні міфи, говорить Пітер Померанцев. Поки Захід не отримуватиме з перших рук достатньої інформації про Україну, вона буде для нього частиною Росії. «Час повідомляти світові про себе те, що ви самі хочете, щоб про вас знали, говорити про нові можливості та майбутнє», - радить британець.
Повний відеозапис майстер-класу можна побачити тут.
Автор: Катерина Гладка