З надією зустріли українські православні звернення Президента та Верховної Ради до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томоса про автокефалію православної церкви в Україні.
Так, є й ті, хто вважає це політичною грою чи передвиборчим піаром. Але я переконаний в одному: Президенти змінюються, не навічно обрані й народні депутати, але плоди такого очікуваного рішення Константинополя величезним позитивом проростуть в українському суспільстві та скріплять фундамент нашої Незалежності.
Звісно, вище церковне керівництво церква не приймає жодних рішень на догоду політичному моменту. Часом на ухвалення того чи іншого кроку йдуть роки. Але позитивні сигнали, які ми вже отримали з Константинополя, дуже обнадійливі. Віру у правильність шляху підкріплює й те, як почали біснуватися у Росії. І суть тут проста. Відреагувавши на звернення української влади, Константинополь недвозначно заявив, що православ’я в Україну прийшло з Константинополя, а значить Вселенська церква є Церквою-матір’ю для православних українців.
Така заява, як і очікуване надання українській церкві статусу помісної остаточно вибиває ідеологічний грунт з під ніг московських попів, котрі чомусь вважають себе мало не засновниками українського православ’я. Це при тім, що в часи, коли Володимир хрестив русичів-українців у Почайні, в мокшинських болотах ще квакали жаби і завивали кікімори.
Більше того, позитивна реакція Константинополя на прагнення українців і, щиро сподіваюся, майбутнє створення помісної Української православної церкви суттєво посилить геополітичні позиції нашої держави, адже Москва фактично втратить монополію на провідника православного світу, який вона почала ототожнювати з рускім міром.
«У своїй хаті своя правда, і сила, і воля», - писав Тарас Шевченко. Дуже важливо, що нинішнє покоління українців додало до запропонованого Кобзарем переліку «і церква».