Через рік після втрати власного дому переселенці, які знайшли прихисток у західних областях України, не просто влаштовують своє життя заново. Інтегруючись у місцеві громади, вони хочуть допомогти вирішити тутешні проблеми, а також діляться своїм досвідом, намагаються стати корисними для загального добробуту. Колишні підприємці знову відкривають бізнес там, де він затребуваний, психологині з різних міст у співпраці з місцевою громадською організацією пропонують дозвілля і допомогу один одному. Багато з них починають життя спочатку, втративши майно, дім, а часто і рідних.
ZAXID.NET розповідає про ініціативи та інтеграцію переселенців у Самбірському районі на Львівщині.
«Природа і люди допомогли швидше відновитися»
Священик УГКЦ Роман Гром відомий своєю громадською активністю не тільки на Самбірщині. Отець домігся ремонту аварійної ділянки віддаленої сільської траси, а про його креативні методи говорила вся Україна. Тепер по добрій асфальтованій дорозі до села Мшанець з’їжджаються туристи та діти на відпочинок у «Мшанецьких колибах». Цей табір для відпочинку і вишколів молоді існує з 2019 року як соціальне підприємництво, хоча будується досі. Цього літа вже другий рік поспіль туди приїдуть в табір діти переселенців.
«Все минуле літо ми проводили реабілітаційні табори для дітей, які постраждали від війни. Кожен заїзд – на 10 днів, за все літо пройшло 400 дітей. Тут застосовують психокорекційну програму, залучають психолога, аніматора, проводять арт-терапію, екскурсії, ходять у походи. Цього року маємо гроші на проведення трьох змін, шукаємо кошти на наступні. Хочемо охопити не тільки ВПО, але й дітей військових», – пояснює священик.
Благодійний фонд при церкві придбав двом сім’ям переселенців, що втратили власне житло, будинки у селі. Одна з тих, кому пощастило потрапити в цей перелік, – мама чотирьох дітей Оксана Коваленко з Гостомеля. До війни вона була приватною підприємицею, мала продуктовий магазин. Її чоловік працював водієм на ДП «Антонов», тому сім’я жила у військовому містечку поруч. У перші дні війни вони втратили все своє майно.
«Ми мали свою квартиру, бізнес. Зараз не маємо нічого. У перший день повномасштабної війни чоловік якраз був на роботі, коли налетіли російські гелікоптери. Він встиг за хвилину вибігти і сісти у свою машину, забрати мене і дітей. Виїхали відразу, коли почався обстріл підприємства», – згадує Оксана.
Їхній будинок зруйновано, а бізнес – розграбований і теж пошкоджений обстрілами. З Гостомеля сім’я поїхала в Бучу. Наскільки фатальним було це рішення, вони зрозуміли потім. Уже за день чи два окупанти добралися і туди. Родина Коваленків з шести осіб разом з домашніми тваринами змогла вибратися, коли оголосили зелений коридор. У перший день його сильно обстріляли, було багато загиблих. Та 10 березня сім’ї пощастило виїхати неушкодженими.
«За добу до того багатьох мирних розстріляли. Тоді все було окуповано, і велись великі бої. По дорозі ми бачили тіла, спалені машини. Намагались, щоб діти не дивились. Тільки казали їм: дивимось направо, наліво не дивимось. Було написано на машинах “діти”, а там колисочки перекинуті поруч. Страшно дуже. Російські солдати перевіряли документи, вивели мого 16-річного сина з машини. Він дуже високий, виглядав на дорослого. Ми боялися, щоб його не забрали, показували документи, що це дитина. Пощастило, пропустили», – тремтячим голосом розповідає Оксана.
Чоловік привіз дружину і дітей на Самбірщину до родичів, а сам пішов у військкомат, добровільно зголосився воювати. Сюди приїхала старша дочка зі своєю сім’єю, велика родина з 10 людей тіснилась у двох маленьких кімнатках, які їм виділили родичі. А потім благодійний фонд при церкві придбав для них власний будинок.
Так Оксана зі своїми чотирма дітьми, онучкою, мамою освоюється на новому місці. Каже, що доброта місцевих людей і краса природи допомогли легше і швидше пройти цей складний процес реабілітації і почати життя спочатку.
«Природа тут дуже відволікає. Місцевість нам дуже подобається. Якби це було в іншому місці, може, не так скоро пережили б. Я хвилювалась, що діти пережили стрес, але вони дуже здружилися з місцевими діточками», – каже Оксана.
Жінка думає відновити свою підприємницьку діяльність. Тут, у глухому прикордонному селі на 140 людей, бракує магазинів. Тож Оксана Коваленко перевезла з Гостомеля все, що вціліло від її магазинчика, і на виділеній церквою землі у Мшанці відкриє новий. Планує працевлаштувати продавцями переселенок. А сама поки працює адміністраторкою табору.
Працює у «Мшанецьких колибах» і 18-річний Олександр Кардаш з Краматорська. Юнак тут із мамою, яка у Стрілківській громаді є координаторкою проекту Women’s New Horizons від Центру «Жіночі перспективи».
Людмила Кардаш за фахом психологиня і шкільна вихователька, але до війни працювала ріелторкою. Коли довелося виїхати з дому, все покинула і згадала свою освіту, яка допомагає пережити всі випробування. За проектом допомагає й іншим.
«Люди сюди приїхали і не знали, що робити, чи лишатися. Ті, хто адаптувалися, звикли, шукають постійне житло і роботу. У селі роботи нема, але налагодили співпрацю з центром зайнятості у Старому Самборі. У Стрілках дві жінки створили гуртки. Маємо зрозуміти, що життя продовжується, треба йти далі. Я сподіваюся, що я тут якось віднайду себе і почну в цьому напрямку розвиватися», – каже Людмила.
«Такий енергообмін підтримує»
А у райцентрі, Самборі, утворився цілий хаб психологинь з місцевих жінок та переселенок. У місті живе 3600 ВПО з Харкова, Очакова, Бердянська, Маріуполя, Токмака, Пологів. Центр «Жіночі перспективи» почав співпрацювати з місцевою громадською організацією «Територія АРТ», яка займається підтримкою переселенців.
Голова ГО «Територія АРТ» Світлана Захарченко розповідає, що перший рік різні заняття для постраждалих жінок проводили безкоштовно, а зараз отримали підтримку партнерів. Чотири рази на тиждень охочі збираються у приміщенні райради, де займаються англійською, живописом, ейдетикою, психотерапією.
«У нас живуть люди, які втратили все. Вони приходять з тривожними станами, сімейними ситуаціями, втратою рідних і майна, панічними нападами, розладами сну. І шукають можливості знайти себе в нових умовах. Даємо підтримку, щоб люди могли адаптуватися й інтегруватися у нашому місті. Це індивідуальна і групова форма підтримки, у нас працюють два психотерапевти, психолог. Проект розростається і виникають нові ініціативи: ейдетика, малювання, хор, англійська мова. Усі заняття для дорослих. Тому що стабільна мама – стабільна дитина. Коли мама має силу справитися сама з життєвою ситуацією, вона більш спокійна, врівноважена і може допомогти інтегруватися дітям», – пояснює Світлана Захарченко.
Координаторка проекту Women’s New Horizons від Центру «Жіночі перспективи» у Самборі Анастасія Пирогова розповідає, що її сім’я поїхала із Запоріжжя, коли почалися сильні обстріли. Пережили важку дорогу з дитиною, але тут вона розвивається, бо є багато безкоштовних навчань, можливостей для підвищення кваліфікації.
У Самборі жінка спершу волонтерила як психологиня, потім почала координувати питання допомоги ВПО – медичної, юридичної, створила дорожню карту Самбірського району для переселенців, де вказані всі інстанції, куди можна звернутися. До того Анастасія Пирогова працювала у бізнесі, керувала благодійним фондом, тому соціальні проекти їй близькі. «Я вважаю, що людина покращує свій стан, коли робить щось корисне для суспільства. Це такий енергообмін, який підтримує», – каже Анастасія.
Психологиня розповідає, що доводиться допомагати різним людям, серед них є жінки, які постраждали від насильства. Для них та жінок з інвалідністю у Самборі відкрили гінекологічний кабінет, куди можна звернутися анонімно.
«Насправді не тільки війна є проблемою. Багато жінок, які постраждали від насильства, пережили страшний досвід. Зазвичай вони звертаються з іншими питаннями, а потім у процесі розмови це з’ясовується. Вони поводяться дуже по-різному. Є такі, що пережили багато чого, а ще й зголошуються до волонтерства. Одна жінка, яка пережила важку ситуацію, почала ходити на хор, співи, малювання, терапію групову й індивідуальну. Результати відразу видно. Помітно, як прогресує суспільство, яке собою займається, – пояснює Анастасія Пирогова. – Моя ціль – вивести психологічно-емоційний стан до такого рівня, щоб кожна допомагала собі сама, а не чекала допомоги від держави, фондів. Як і у мене було. Я пішла попросити допомоги, сама запропонувала, отримала підтримку – і почався мій шлях адаптації. Все змінилося в житті».
Також особливої уваги потребують дружини військових. Вони тривожні щодня, в очікування поганого, не можуть собі дозволити жити, радіти, і їхні діти також віддзеркалюють цей стан, каже психологиня.
«Коли ми проводили для них майстер-клас, вони раділи тому, що можна жити тим життям, яке було у них раніше. Бо вони відчувають свій обов’язок горювати разом з дорослими. А вони мають проживати своє щасливе дитинство», – зазначає Анастасія.
Англійську переселенкам викладає Олена Кремьонова з Херсона. Жінка проживає у Самборі від початку війни. Спочатку на волонтерських засадах викладала англійську дорослим з нуля. Тоді за підтримки гранту і завдяки співпраці з «Жіночими перспективами» розпочався повноцінний проект. На заняттях жінки діляться останніми новинами зі своїх міст, навчання поєднують з терапевтичною практикою.
«По приїзді перші три місяці приводила себе до ладу, потім почала шукати роботу. Це дуже складно, всюди ВПО відмовляли, бо “ви скоро повернетесь додому”. Але тоді Херсон був окупований, і ні про який дім не було й мови. Ось так ми вже другий рік не можемо повернутися додому, тому мусимо інтегруватися. Після першого оголошення про курси було багато дзвінків від охочих. Всі хотіли вивчати англійську, щоб не з’їхати з глузду. Хотілося чимось зайнятися і щось робити», – каже Олена.
Психологиня з Херсона Олена Познякова веде арт-терапевтичний напрямок психологічної групи, допомагає справитися з травмою, знайти ресурси для натхнення, життя і подолання труднощів. Жінки працюють з інтуїтивним живописом, ейдетикою, який допомагає розвивати пам’ять, творчість.
«Ми виїхали з дому у перший день війни. Я сама пережила шокову травму, але змогла відновитися і працювати. З травня приєдналася до місцевої групи психологів, що працюють з ВПО, “Території АРТ”. Також проводжу індивідуальні консультації. Люди проходять психотерапевтичний супровід, щоб подолати травматичні наслідки», – зазначає Олена Познякова.
Оксана з Очакова, яка малює на заняттях, згадує, що пережила болючі втрати рідних, а мистецтво допомагає віднайти їй спокій і баланс.
З активних переселенок у Самборі, які небайдужі до того, як розвивається громада, потрохи утворилася фокус-група, вони об'єднуються, щоб разом вирішувати питання. У переселенців є свої ініціативи. Наприклад, вони хочуть засадити клумбу квітами і залишити у місті свій внесок. «Ми створюємо якийсь простір, бачимо, що це людям потрібно, потім шукаємо фінансування. У нас попереду дуже великий шлях. Бо навіть, якщо закінчиться війна, ще довго себе треба буде приводити до ладу», – підсумовує Анастасія Пирогова.
Усі фото ZAXID.NET
***
Після публікації матеріалу зросла обізнаність про хаб серед місцевого населення, говорить одна з його організаторок Анастасія Пирогова: «Кількість звернень збільшилося, тому постало питання організації нових активностей. Крім того, до нас почали звертатися інші психологи з нашого міста та інших на Львівщині, які прочитали текст на ZAXID.NET та захотіли долучитися до ініціативи або організувати щось подібне у себе. Також ми організували тренінг "Розпочни і вдосконалюй свій бізнес", де навчили планувати, рахувати і аналізувати свої ідеї для бізнесу, почали проводити виїзні психоедукаційні тренінги, провели форум-концерт для ВПО та ярмарок хенд-мейду».