У п'ятницю, 5 березня, у Львові презентує свою дебютну книжку віршів «Поні Апокаліпсиса» кінорежисерка, сценаристка та поетка Марися Нікітюк, разом із тим відбуватиметься збір для ЗСУ. Авторка читатиме свої вірші під техно-музику композитора Юрія Смаліуса у «Дзизі». Також Марися представить дві пісні на вірші зі збірки.
Зібрані кошти авторка спрямовує у фонд «Землячки», який зараз забезпечує захисниць України літньою формою.
Книжка «Поні Апокаліпсиса» вийшла у видавництві «Фоліо». Обкладинку та ілюстрації до книжки створив художник Олекса Манн. Для тих, хто не встигне на презентацію, пропонуємо уривок з книжки.
***
Коли світ нісся до знайомого з книг кінця
Ми як діти малі стояли на перехресті
Випещені на лавандовому капучі
Зубами і нервами поскрипуючи
У мене в зубах — тривожна валізка
У тебе — автомат, і у бліндажі вписка
А з усіх пергаментів і усіх передбачень
Неслись на нас Поні Апокаліпсиса
Тероборона Святого Писання
Я пам’ятаю: глянула на тебе востаннє
Ти здавався більшим за океанські хвилі
А там, де ми посадили соняхи
Проросли могили
***
Одинички нолики у строфі як в колії
В полі все розкопано — самі бліндажі
Не зі сталі люди з сперми зроблені,
В землю утрамбовані люди-кораблі
Рахувать на пальцях скільки нас положено
Правильно покладено, зрештою все пофігу,
Більше нема сил
Одинички нолики, одинички нолики
Закодуй у біти сотні тисяч стогонів
Щоб не так кричали вбиті й закатовані
В моїй голові
Поле пилом встелене, ліси пірсінговані
Мінами і Точками, крилатими дочками
Дочками й синочками уранових дів
З дрону видно добре
Як зіграли порівну
В хрестики і нолики на моїй землі
ПРЕКРАСНЕ І СМЕРТЕЛЬНЕ
Хлопчик, якому за сорок, з Сараєво
Вічний підліток, в’язень своєї юності
І географії
Каже, війна — це найкраще, що сталося з ним
Бо він вижив, і був тоді молодим
Під снайперським прицілом
Ходив під богом, як всі, та лишився цілілим
Не платив податки, кохав як ніколи
Кохався під звуки вибухів
Любив рідних, бо їх ставало кожен день все менше
І вони грали панк-рок у підвалі під час комендантської
години
Наче на MTV awards виступали
А ми, що буде з нами?
Війна закінчиться? Чи ми завжди будем дивитися в небо в пошуках втраченого часу і ракет?
Слідів ППО по понеділках?
Вівторках, середах, четвергах і п’ятницях?
Кого не забрали сьогодні, хай же він не образиться
І житиме гідно до наступної ітерації
Дорослі — вчорашні діти, коханці великої руйнації
Хто ми тепер? І ким станемо, коли виростем?
Питання у твіттері і на паркані — одні й ті самі:
Трамп чи Байден? Україна чи Росія? Воля або Смерть?
Чи і чим закінчиться ця війна? Хто кого любить?
І чи можна лишити любов собі назавжди?
Чи тільки й лишається кохатися наче востаннє під чутки про брудну бомбу
І під небом у білому фосфорі, де нам обіцяли діаманти?
***
Стоїш завмерла, душа на морозі гола
Тоненька душа зі сплутаними нейронами
Така важка, кажуть всі грамів двісті
Тікаєш від світу цього, але досі стоїш на місці
Вітри задувають з півночі, доносять людське горе
Вслухаєшся в шум тих вітрів,
А там, як у мушлі чи пляшці — море
На дні пляшки — не істина, а кораблі
Їх туди нанесли піски і зливи
Від цих нескінченних дощів
Злізло волосся і шкіра
Та більше ти невразлива —
Немає чому замерзати, немає чому боліти
Обняти себе за плечі, стиснути зуби
І перетерпіти
І зливи йтимуть ще довго, й вітри роздиратимуть душу
Морози з‘їдять твої пальці по лікоть
Морози і миші
Такий вже цей лютий знаний
Дві тисячі двадцять другого
Ми стали менш щасливими
Ми стали більше грубими
Ми стали дещо цинічними
Ми стали новими стоїками
Душа тільки зовсім гола
І знаєш, їй дуже холодно
***
Кожного дня я знаходжу свою опору наново
Кожного дня я прокидаюсь і згадую — хто я?
Кожної миті перед світанком — я ніхто,
І я щаслива бути ніким
Зітріть мої сліди в інфопросторі,
Це можливо, хоч може й не просто буде
Кожного вечора я виміряю свій вуглецевий слід
І кількість кроків, які я пройшла з Заходу і на Схід
Кожного дня — це один і той самий день
Все життя — один і той самий день
Тільки я все згадую десь на світанку
Хто я? І звідки в мене ці рани?
Хто проклав траншеями впоперек броди шрамів
Хто спалив мої ліси, розбомбив мої озера
Хто вбивав моїх людей,
Спалював їхні оселі?
І кожного ранку я буваю щаслива
Кілька секунд перш ніж згадаю — хто я
І чому випалено на моїх грудях:
Нам. Потрібна. Важка. Зброя.