Українці пам'ятають передвиборчі обіцянки нашого чинного президента Петра Порошенка. Ніхто не забув і про його обіцянку перестати бути бізнесменом і всі свої сили віддавати виконанню президентських обов'язків. І всі знають, що цю обіцянку Петро Олексійович досі не виконав.
Є й пояснення цього факту: мовляв, немає покупців. Є й люди, зокрема журналісти та експерти, які підтверджують, що справді, у нинішніх реаліях укласти угоду з продажу на нормальних з точки зору бізнесу умовах вкрай проблематично.
Однак керівнику держави, як мінімум, не пасує не виконувати обіцянок. Більше того, київська кондитерська фабрика «Рошен» отримала 2014 року чистого прибутку в 8,9 раза більше порівняно з 2013 роком (Прибыль киевской фабрики «Рошен» выросла за прошлый год в девять раз). Важко повірити, що таке стрімке зростання прибутку компанії, яка належить президентові, не пов'язане зі статусом її власника. Воно б і нічого страшного, якщо це не завдало комусь якихось збитків, а про такі збитки інформації немає. Ну, обіцяв, ну не виконав – яка дивина. Хіба ми до цього не звикли? Крім того, ані Конституції, ані будь-яких законів Порошенко при цьому не порушив.
Нагадаю, відповідно до статті 103 Конституції, «Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку». І оскільки Петро Олексійович передав свою компанію в управління і не займає у ній жодних посад, то нічого і не порушує. Кожна людина має право володіти на законних підставах власністю, зокрема будь-якою часткою у будь-якому комерційному підприємстві.
Справа, однак, в іншому. Справа у тому, що в Україні влада, фактично, належить олігархам, а це, як ми бачимо, погано (для всіх, крім олігархів). Більш того, у нас найвищу державну посаду обіймає олігарх. (Оскільки пан Порошенко залишився власником і, відповідно, представником великого бізнесу, він, очевидно, підпадає під визначення олігарха). А якщо можна одному, то чому не можна іншим? І Петро Олексійович це розуміє, принаймні каже, що розуміє. Він і сам заявляв, що олігарх ніколи не повинен бути президентом. Виходить патова ситуація: обрали президентом олігарха, який пообіцяв перестати бути таким, але обіцянку виконати не може (будемо вважати, що із зрозумілих і не сильно засуджуваних причин). Як бути?
Ну, по-перше, нам залишається тільки постійно нагадувати голові держави про його обіцянку і наполягати на її виконанні. А по-друге, правильно було б потурбуватися, щоб надалі таке не відбувалося. Яким чином? Та дуже просто. Потрібно поміняти місцями дві обставини: участь у виборах і «позбавлення» бізнесу. Тобто передбачити в законі про вибори президента (а ще краще – в Конституції) заборону балотуватися представникам великого бізнесу. Вирішив стати президентом – припини свою участь у великому бізнесі. До речі, таке ж правило непогано було б поширити і на народних депутатів.
Особисто мені здається, що реалізація такого підходу кардинально змінить і політичну, й економічну ситуацію в країні на краще. Однак тут є одна дуже серйозна заковика: потрібно законодавчо встановити категорію громадян, яким заборонений шлях у владу. Як при цьому дотримати справедливість і не впасти в дискримінацію за майновою ознакою? До того, як обговорювати, як цю проблему вирішити, пропоную згадати, що таке олігархія і хто такі олігархи. Читаємо «Вікіпедію»:
Олігархія – політичний режим, при якому влада зосереджена в руках порівняно нечисленної групи громадян (наприклад, представників великого капіталу) і швидше обслуговує їх особисті та групові інтереси, а не інтереси всіх громадян. Інакше кажучи, влада і капітал зосереджені в одних руках. Олігархи – члени олігархії, можуть або самі бути членами уряду, або мати вирішальний вплив на його формування і прийняття рішень у своїх особистих і групових інтересах.
Здавалося б, все елементарно: визначити в законі максимальну суму коштів, якими прямо чи опосередковано володіє людина, що має право претендувати на державну посаду. Однак потрібно пам'ятати, що існують різні види власності. І чи варто обмежувати участь у державних справах просто дуже багатої людини, яка не займається бізнесом? Наприклад, теоретично не виключено, що людина отримала велику спадщину, і все її майно існує у вигляді нерухомості, колекцій творів мистецтва або раритетних автомобілів, грошей на рахунках у банках, цінних паперів. А ще вона займається благодійністю і не тільки дбає за добробут країни та її громадян, а й реально робить корисні вчинки, має хорошу освіту, високі інтелект, знання і позитивний досвід у сфері державного управління. Було б просто не по-господарськи відмовлятися від послуг такого джентльмена.
І ще питання. Як відомо, одним із способів зберігання і примноження коштів служить вкладення в цінні папери. Наприклад, в акції підприємств. Як відрізнити володіння акціями з метою накопичення коштів від заняття бізнесом? Мені здається, що в цьому випадку дуже корисною є формула, яка міститься в законі про банки і банківську діяльність, яка визначає поняття «істотна участь»:
Істотна участь – пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.
Можна припустити, що громадянин, який не має «істотної участі» в будь-якому комерційному підприємстві, не має якогось серйозного впливу на це підприємство, а отже, його не контролює. Рідкісний бізнесмен стане вкладати кошти в чужий бізнес, не маючи можливості ним керувати. А тому, як мені здається, не буде дуже великою помилкою давати дозвіл перебувати при владі тільки тим, хто не має істотної участі в жодному підприємстві, «яке має на меті здобуття прибутку». Таким чином, моя пропозиція полягає в тому, щоб заборонити балотуватися на найвищу державну посаду людям, котрі мають згадану участь.
Я у своїх мріях готовий піти ще далі і виступати за те, щоб такі ж обмеження поширювалися не тільки на депутатів усіх рівнів, а й на всіх державних службовців. Звичайно, може виявитися, що, наприклад, десять міністрів матимуть по 10% одного і того ж підприємства, тобто спільно ним володітимуть. Смішно буде. Такий і схожий нюанси, звичайно ж, повинні бути передбачені законодавцями, якщо вони взагалі колись будуть серйозно обговорювати таку ініціативу.
Передбачаю, що мені можна закинути, ніби я пропоную заборонити брати участь у виборчих перегонах представникам середнього класу, які є або власниками, або співвласниками середнього, малого, або мікробізнесу. Мовляв, приватний підприємець, котрий власною працею заробляє собі на життя, або співвласник маленького підприємства таким чином буде позбавлений права на участь у державних справах. Справді, є такі побоювання і в мене. Тут, звичайно, в законодавстві треба передбачити поріг, нижче якого не повинні діяти обмеження на висування кандидата з безумовною вимогою відійти від бізнесу у випадку перемоги на виборах до вступу на посаду. Але кожна людина, яка вирішила піти до державної служби або у політику, має розуміти, що законодавством заборонено поєднувати державну службу на будь-якому рівні з підприємницькою діяльністю.
Зробімо дуже сміливе припущення, що ідея підтримана і втілена в законі. (Я розумію, що при нинішньому складі Верховної Ради це навіть не наукова фантастика, а така собі фентезі. Але ж мріяти не заборонено.) Тоді можна буде сподіватись, що разом із дією антикорупційних законів це призведе до того, що у кабінетах влади не залишиться бізнесменів, тобто олігархів. А це і є деолігархізація, про яку мріє суспільство та якої вимагають від України західні партнери й міжнародні фінансові інституції.
Щоправда, у бізнесменів при цьому залишиться можливість бути при владі шляхом просування туди своїх ставленців та впливу на рішення через них, або інших можновладців, які схильні або піддаються впливу. Але для боротьби з таким явищем в мене нема інших рецептів, окрім вимоги до правоохоронних органів ретельно виконувати свої обов’язки та своєчасно виявляти і спрямовувати до суду тих «слуг народу», які діють всупереч законам. До того ж, одна справа, коли бізнесмен власноруч керує державними процесами або є законодавцем, і дещо інша, коли він діє через свого представника. Тобто позбавлення великих підприємців можливості безпосередньо брати участь у державному управлінні буде на користь країні.