Соціологи прогнозують запеклий двобій у другому турі президентських виборів між чинним президентом Петром Порошенком та Юлією Тимошенко, результати якого є інтригуючою загадкою.
Вердикт соціологів
У соціологічних президентських рейтингах лідирують лідер ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко, якій прогнозують 15%, та чинний глава держави Петро Порошенко з 11%. При цьому Порошенко має найбільший антирейтинг – 50,2% респондентів не проголосують за нього в жодному разі. Якщо ж у другому турі зійдуться чинний президент та колишня прем’єрка, за лідера «Батьківщини» готові проголосувати 30% респондентів, за Порошенка – 23%. При цьому, соціологічні агентства стверджують, що за результатами моделювання другого туру Юлія Тимошенко виграє в усіх можливих конкурентів.
Такі цифри дають підстави вважати, що Тимошенко стане наступним українським президентом, однак чи справді це так? Що буде вирішальним на виборах 2019 року: масована агітаційна кампанія лідерки соціологічних рейтингів, яка б’є по найболісніших соціальних проблемах країни, чи можливості президентської посади, адмінресурс та державницько-патріотична риторика Порошенка?
Стратегія Тимошенко
Уже сьогодні соціологи стверджують, що особистий антирейтинг Порошенка фактично робить Юлію Тимошенко наступним президентом. Тим паче, що значна частина голосів, відданих за «Блок Петра Порошенка» 2014 року тепер перетікає до «Батьківщини». Саме на критиці дій і недоліків влади Юлія Тимошенко вибудувала свою виборчу програму. І в Україні це підтверджена практика, адже українці на ментальному рівні схильні критикувати будь-яку владу, оскільки, по перше, завжди є за що. По-друге, критикувати в опозиції – завжди вигідніша електоральна позиція, аніж вирішувати складні економічні проблеми при обмежених ресурсах.
Серед найбільших електоральних переваг Тимошенко можна виділити такі позиції, які збільшують шанси її президентства:
1. «Леді Ю» володіє харизмою та має величезний вплив на маси, тож за неї можуть віддати голоси потенційні прихильники «сильного лідера», «кризового менеджера, який врятує країну».
2. Вона концентрує увагу виборчої кампанії на потребах найширшої соціальної категорії – пенсіонерів та малозабезпечених, яких дуже турбує матеріальний рівень життя. Зокрема, в Україні майже 12 млн пенсіонерів, а такі очікувані для народу гасла, як «зниження ціни на газ у два рази», мають величезний електоральний вплив на виборців бідної країни.
3. Ширша електоральна база й соціальні гасла приваблюють більше виборців, аніж національно-державницькі, такі як «мова, церква, армія». Гасла Тимошенко можуть зацікавити мільйони громадян навіть в російськомовних областях, де для громадян соціальні питання важливіші за національні.
4. Тимошенко – розумна і сильна жінка, а в Україні близько 67% виборців – жінки. Потенційно значна їх частина може віддати свій голос Тимошенко. Цю тему активно розкручують у вигляді ментальних наративів про «жінку-берегиню», яка дбатиме про добробут на президентській посаді. А на найбільш довірливі категорії населення успішно працюють новітні «пророцтва», за якими нібито «добробут в Україні настане, коли державу очолить жінка», і їх активно тиражують по селах та в Інтернеті.
Серед недоліків Тимошенко насамперед варто згадати її причетність до олігархів, великі гроші невідомого походження, за які вона розгорнула наймасштабнішу політичну рекламу. Негативним є й не надто успішний період прем’єрства 2007–2010 років, який так і не став «соціальним раєм», і невигідні та кабальні газові угоди з РФ, які опоненти назвали «зрадою» країни. Зменшити її рейтинг можуть і спроби конкурентів навісити на неї ярлик «подруги Путіна» та «голуба миру», що може загрожувати поступками України перед Кремлем.
Козирі президента
Електоральна позиція Порошенка сьогодні складніша, позаяк у виборців є багато запитань та розчарувань після обіцянок «жити по-новому». За чинного президента виборці голосували як за кризового менеджера, який «закінчить АТО за години», однак такі обіцянки в критичний для нації період виявилися популізмом, тому чимало українців проголосує за будь-кого, крім Порошенка. За роки правління Порошенко не зумів реалізувати ідеали Революції гідності: корупція не зменшилася, а навіть зросла, а боротьба з хабарництвом почала нагадувати спортивну риболовлю: спіймали, сфотографували і відпустили. Армія зазнала поразок під час параду на День Незалежності України під Іловайськом, ЗСУ втратили Дебальцеве, газ та комунальні послуги для населення лише дорожчають. А сумнозвісні схеми грабунку населення, такі як «Роттердам +», панамські офшори чи мальдівські круїзи, взагалі викликали народне обурення.
Однак після кількох років зміцнення своєї владної вертикалі Порошенко дуже не хотів би прощатися з президентським кріслом. Тож чинний президент розгорнув свою виборчу кампанію не на соціальних, позаяк народ соціальним обіцянкам Петра Олексійовича навряд чи повірить, а на національно-державницьких позиціях, акцентуючи на стратегічних досягненнях. Головна ідея – зберегти нинішній курс держави, бо президент Тимошенко, нібито, може прогнутися під Москву. Російськомовного Порошенка почали зображати в образі українського патріота націонал-державника, а з Юлії Тимошенко почали ліпити образ мало не агентки Кремля. У цьому напрямку було досягнуто кілька стратегічних досягнень та «перемог», водночас не настільки принципових, як справжня боротьба з корупцією чи запуск Антикорупційного суду, але таких, які обійшлися б дешевше і сподобалися б націонал-патріотам.
По-перше, це майже завершена автокефалія Української православної церкви, адже Порошенко якимось чином зумів переконати патріарха Варфоломія підтримати її. Причому ціною справжнього розколу православного світу, оскільки Константинополь виступив проти найбільшої і найбагатшої православної церкви у світі – РПЦ.
По-друге, це безвізовий режим з ЄС.
По-третє, за Порошенка здійснена історично необхідна декомунізація, були перейменовані цілі міста та області.
По-четверте, президент акцентує на таких досягненнях уряду Гройсмана, як наймасштабніші за роки незалежності ремонти доріг та підвищення мінімальної зарплати.
По-п’яте, Порошенко наголошує на зміцненні боєздатності війська і зазначає, що армія стала сильнішою майже на 16 тис. одиниць військової техніки й озброєння.
У рукаві президента також є козир адмінресурсу, численна армія чиновників та бюджетників, силовиків та поліцейських, які добре фінансуються й зацікавлені у збереженні такого курсу. Президентська інформаційна перевага – можливість піаритися безкоштовно на державних телеканалах. Президента також частіше згадують у випусках новин та всіх медіа, що його головній конкурентці коштує недешево.
Як головний аргумент, прихильники президента наголошують, що на Порошенка ярлик «агента Кремля» вже не вчепиш, і про це мовчать навіть любителі згадувати Липецьку фабрику. Дружнього спілкування з Путіним, на відміну від головної конкурентки, Порошенко не мав.
Водночас ближче до президентських виборів можлива ескалація бойових дій на Донбасі (текст писався до інциденту в Керченській протоці, – ZAXID.NET), і кілька невеликих, але демонстративних успіхів української армії можуть привернути увагу націонал-патріотичного електорату, який уже вдячний Порошенкові за ініціювання томосу для церкви. Усі ці переваги, в поєднанні з кількома дипломатичними або військовими успіхами напередодні виборів, можуть підняти рейтинг президента на декілька критичних відсотків і перевершити Тимошенко.
Перед українцями у 2019 році стоятиме непростий вибір між соціальними гаслами, між пріоритетом рівня життя та ціною на комунальні послуги й державницько-патріотичними і духовними цінностями. І у квітні наступного року ми дізнаємося, яких виборців в Україні більше. Водночас, за неписаним політологічним критерієм демократичних виборів, якщо в країні ніхто не знає, хто стане переможцем, то це ознака справжньої демократії, оскільки в недемократичних країнах всі знають, хто переможе.