Згідно з останніми даними, в Україні обліковано 4,8 млн внутрішньо переміщених осіб. Значна частина із них виїхала на захід України, зокрема на Закарпаття. Чим в цьому контексті особливий цей регіон, які виклики постали перед місцевими жителями та чого потребують внутрішньо переміщені особи, розповіла Анжела Бабкіна, членкиня Ради ВПО в Ужгороді та координаторка програми «Єднання заради дії» в Закарпатській області, що впроваджується IREX в Україні разом з благодійною організацією «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та за підтримки Державного департаменту США.
Скільки людей прийняло Закарпаття з початку повномасштабної війни?
Наразі Закарпатська область прийняла понад 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб – це неофіційні дані, озвучені керівництвом Закарпатської обласної військової адміністрації. Офіційно зареєстрованих – близько 150 тисяч. Це велике навантаження, оскільки Закарпаття – одна з найменших областей, де мешкає трохи більше мільйона осіб.
Водночас Ужгород – один з найменших обласних центрів України з населенням 115 тисяч, частина з яких працює за кордоном. 28 тисяч офіційно зареєстрованих переселенців в Ужгороді – це потужна цифра, яку сміливо можна множити на два, бо багато людей офіційно не реєструвалися.
В яких умовах переселенці живуть і чого потребують?
Найбільші проблеми у внутрішньо переміщених осіб виникають з роботою та житлом. У Закарпатській області завжди було небагато будинків, які можна винаймати. А підвищення попиту призвело до зростання цін. Так само не вистачає робочих місць. Але всі ці проблеми влада поступово вирішує. ВПО поселяють у місця компактного проживання, які є в області. Якщо будуть ще хвилі переселення із зон активних бойових дій, то Закарпаття – і влада, і громадськість – прийме всіх, хоча є певні виклики.
Також у нас багато релокованих підприємств. Закарпаття – один із регіонів, куди бізнес активно переїжджав з міркувань безпеки. І в цьому є певний «плюс», бо тепер вони запрошують працювати місцевих і переселенців.
Частина людей після закінчення війни залишиться жити там, куди переїхала. Чи готовий до цього регіон?
Так, війна триває, але ми маємо готуватися до життя після перемоги. Якась частина людей і підприємств, які виїхали, не мають куди повертатися. Тому вони вже зараз отримують підтримку, певні преференції, наприклад, приміщення. Місцева влада націлена на те, щоб допомогти облаштуватися.
Є історії, які вражають. Влітку я була в невеличкому селі Ільниця та бачила два релокованих бізнеси. Один з них – із Харківщини – займався пошиттям одягу для цивільних. І швиденько перелаштувався, почав шити для фронту. Підприємству надали приміщення: на першому поверсі – обладнання, яке вони встигли вивезти. На другому – житло для працівників. Тобто, виїхав не тільки бізнес з обладнанням, але й працівники із сімʼями. І там були й діти, й старенькі, й кішки з собаками!
Навіть якщо війна закінчиться завтра, одразу повернутися додому буде неможливо. Бо триватиме розмінування, відновлення інфраструктури тощо. Багато людей зостануться і будуть корисними для громад, бізнесу, загалом для Закарпаття та України. Це величезний ресурс для розвитку області.
Що більше часу минає, то ймовірніше, що люди залишатимуться тут. Особливо, якщо облаштуються та розв'яжуть проблеми із житлом і роботою.
Чи трапляються конфлікти між громадами та переселенцями? Якщо так, то як їм запобігати?
Мабуть, що більше людей приїжджало, то більше дискомфорту відчували місцеві. Почалися звинувачення в бік ВПО, які створюють «побутовий дискомфорт». На мою думку, Закарпаття зараз проходить той етап, з яким стикнулися у 2014-2016 роках регіони, котрі прийняли до себе багато переселенців: Запоріжжя, Харківщина, неокуповані частини Донеччини та Луганщини. Але ми можемо переймати їхній досвід: не ділити людей на «свій — чужий», проводити спільні заходи, намагатися залучати всіх, пояснювати, говорити.
На початку повномасштабного вторгнення траплялося таке, коли чоловікам, які привезли свої сім’ї, не дозволяли переночувати. Бо деякі місцеві вбачали в цьому уникнення війни, мовляв, ті «відсиджуються». Були випадки, коли сільські громади незаконно не брали чоловіків на облік як ВПО. Згодом гострих ситуацій стало значно менше, але подібні випадки траплятимуться й далі. Над ситуацією необхідно працювати: і владі, і громадським організаціям, і самим спільнотам.
В Ужгороді нещодавно запрацювала Рада ВПО. Що вона робитиме і як допомагатиме?
Хоча наша Рада ВПО – одна з наймолодших в Україні (створена 14 грудня 2022 року), у неї потужний потенціал. Вона з’явилася завдяки програмі «Єднання заради дії», що покликана згуртувати переселенців і громаду та ефективно розв’язувати проблеми, що постають перед ними.
Оскільки в місті багато переселенців, то до складу Координаційної ради в Ужгороді увійшли ВПО та представники різних ГО. Причому й місцеві, які працюють з темою з 2014 року, і створені самими внутрішньо переміщеними особами. Плюс — релоковані організації, які представляють певну групу людей та можуть говорити про власні потреби та мають позитивний досвід інтеграції великої кількості переселенців у громади. Це цінно.
Рада ВПО в перспективі опікуватиметься різними напрямками: робота з дітьми, гуманітарна сфера, психологічна підтримка, система доступності та інклюзії, житлові питання. Наприклад, зараз не всі діти можуть піти до місцевих шкіл чи садочків.
Одна з моїх мрій у контексті діяльності Координаційної ради – дитячий садочок і школа. Так, це дуже складно, але Ужгородська міськрада вже багато зробила – є місце, проєктна документація, потрібні гроші на будівництво. І до цих закладів будуть ходити й діти переселенців, і місцеві. Якщо вдасться проєкт реалізувати, це стане одним із вагомих результатів ради та прекрасний приклад соціальної згуртованості.
Як саме проєкт «Єднання заради дії» допомагає переселенцям уже зараз?
Упродовж місяця надаємо понад півсотні консультацій. Юрист безкоштовно допомагає розв’язати проблеми щодо паспортизації, відновлення документів, виплат, лічильників, заяв, звернень до влади та навіть складає листи-клопотання.
Спектр наших тем розширюється, і ми все частіше сприяємо нашим ВПО з індивідуальними кейсами. Наприклад, якось шукали доволі рідкісні ліки. Довелося залучати й знайомих, щоб знайти медикаменти та доправити жінці. Працюємо і з оформленням аліментів.
Окремо консультуємо найбільш вразливі категорії, як отримати матеріальну допомогу від Закарпатської обласної ради, зібрати документи й оформити виплату. Тут передбачена персональна взаємодія. З інших питань радимо і телефоном, і через листування, і навіть через месенджери. Робимо все, щоб люди могли знайти відповіді на свої питання.
І раз на місяць у нас обов'язкова виїзна консультація. Ми заздалегідь анонсуємо час і місце зустрічі з юристом. У зазначений час приїжджаємо туди, де живуть переселенці.
Ще маємо посібник із корисною інформацією для ВПО. Він є не тільки в друкованому вигляді, а й в електронній формі. Посібник створений у межах програми «Єднання заради дії» за підтримки Міністерства цифрової трансформації та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Тут у зрозумілій формі зібрані відповіді на більшість питань, що стосуються соціального захисту. Зокрема щодо взяття на облік ВПО, отримання допомоги, пільг і пенсій, забезпечення житлом тощо. Така інформація необхідна кожній громаді.
Які плани маєте на найближче майбутнє?
По-перше, системно працювати з Координаційною радою ВПО. Також маємо амбітні плани створити Раду ВПО у Мукачеві. Вже провели у співпраці з обласною адміністрацією великий регіональний форум, де презентували найкращі практики.
«Єднання заради дії» – це програма яка об'єднує ВПО, членів громади, представників уряду та ЗМІ та надає всебічну підтримку для розробки місцевих і національних планів інтеграції ВПО та стабілізації ситуації в Україні.
*Стаття опублікована у рамках програми «Єднання заради дії», що впроваджується IREX разом з благодійним фондом «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та за підтримки Державного департаменту США.