Російські медіа під диктовку з Кремля радіють нещодавнім референдумам, котрі відбулися в Іракському Курдистані та Каталонії. Мешканці обох регіонів висловилися за здобуття незалежності від Іраку та Іспанії відповідно. Це загрожує світові новими точками напруження. А будь-які війни, котрі здатні ослабити противників Кремля, – Путіну в радість.
Крім того, війна – це місце, де можна показати свої «миротворчі» сили. Можна продавати сторонам зброю. Можна потішити власне еґо.
Це ще й спроба Путіна вкотре влізти кудись у ролі перемовника, як вийшло із Сирією та Україною, хоча в першому випадку без російського втручання влада Башара Асада давним-давно б уже впала, а окупація Криму та деяких районів Донеччини і Луганщини взагалі б не відбулася, бо саме РФ і є агресором. Путін сподівається ще десь засісти в миротворцях, бажано з Трампом та іншими серйозними керівниками світових держав, аби знову почуватися рівним серед рівних, бо після вигнання з G8 авторитет його якось підупав.
В ситуації, котра склалася довкола подій в Каталонії, російська пропагандистська машина працює на повну. Інформаційні операції завше супроводжуються повідомленнями, котрі актори хочуть вкласти у мозки потенційних реципієнтів. Меседжі, котрі посилає Росія світові щодо референдуму, є структурованими й традиційно розраховані на різну цільову аудиторію.
Путін та компанія намагаються переконати мешканців Євросоюзу, що ЄС вичерпав себе. Це начебто підтверджують Брексіт та події в Іспанії, бо Брюссель неповороткий та не зміг запобігти виходу Британії з Євросоюзу, а Каталонії – з Іспанії. Тільки тут московські пропагандисти забувають додати, що Об'єднане Королівство уже неодноразово встигло пошкодувати про свій вчинок, а каталонці дуже би хотіли стати незалежними від Мадрида, але залишитися в ЄС.
Ще один меседж, направлений на європейську аудиторію: Росія – це порядок, гарантія спокою, а весь інший простір – хаос. Тому начебто логічно, аби виборці країн ЄС обирали на виборах політиків, котрі підтримують відцентровий рух щодо Брюсселю та курс на зближення з Москвою та, відповідно, послаблення санкцій.
Крім того, орієнтуватися начебто слід на Кремль, бо там авторитарна влада, себто дієва та патерналістська. Вона не буде панькатися з усілякими біженцями та Іншими, поборе безробіття. Себто це певна спроба продати свої цінності.
Ще один сигнал шлеться сепаратистам в інших регіонах Європи та світу, аби вони слідували каталонському прикладу, щоби збільшити кількість точок напруження, відволікти увагу Заходу від своїх дій в Україні та Сирії.
Також надсилається сигнал світові, мовляв, подивіться, ці іспанські поліцейські діють як російські, за це нас називають диктатурою чи авторитарною державою, а Іспанія при цьому демократична. Тому це заодно й привіт російській опозиції, що її тепер лупитимуть ще нещадніше, прикриваючись жорстокістю іспанських стражів порядку.
Крім того, активний розгін каталонського тренду – це, звісно, і відволікання від внутрішніх та зовнішніх російських проблем. Від чергового затримання Навального та проблем в економіці до перемоги партії Анґели Меркель на виборах до Бундестаґу, що є поразкою Кремля. Відволікання уваги від розслідування про вплив Росії на американські вибори, в котрому постійно з'являються щораз цікавіші докази причетності Путіна та компанії.
Ще один посил – для політиків у Брюсселі, що Росія може спокійно робити на території ЄС, що забажає. Що в потрібний момент, якщо захоче, розіграє сепаратистську карту в будь-якій країні. Що європейські політики не можуть бути впевненими на 100% в контролі ситуації у власній країні.
Наступний вкид Кремля – це намагання поставити знак рівності між подіями в Каталонії та Криму. Мовляв, офіційне визнання Каталонії потягне за собою згоду з тим, що Крим російський. Начебто все в цих ситуаціях однакове. При цьому Марія Захарова, офіційна представниця російського МЗС, назвала каталонський референдум «внутрішньою справою Іспанії». Тобто Євромайдан та поява «зелених чоловічків» теж були внутрішньою справою України. Щось не сходиться, правда? Тоді на допомогу приходять неофіційні канали комунікації. Теза про схожість каталонської та кримської ситуації подається саме як позиція українців, котрі звинувачують Кремль у подвійних стандартах, себто визнанні кримського «референдуму» та невизнанні каталонського. При цьому в тому ж відеоблозі напряму визнається, що ключовою метою Путіна та його шайки є як не розвал ЄС, то його значне послаблення, бо з малими слабкими державами Європи РФ легко впоратися. Росії потрібна війна між Мадридом та Барселоною, в котру бажано втягнути якнайбільше учасників, аби розсварити між собою всю Європу. Війна на виснаження.
Ще один посил стосується кримської аудиторії. Мовляв, завдяки «зеленим чоловічкам» кримчанам вдалося уникнути долі Каталонії й насильство не перекинулося на вулиці автономії. Хоча про яке насильство могло йтися в Криму, якби туди не влізла Росія? Чому ж тоді не обійшлося без насилля на Донбасі?
Загальна стратегія Кремля традиційна для таких випадків: в інформаційний простір вкидається якнайбільша кількість версій та посилів. Часто ці меседжі є взаємновиключними, вони виходять від різних офіційних та просто прокремлівських каналів комунікації, аби заплутати й створити враження, що більше не існує раціональних підходів до вирішення таких ситуацій, зокрема й щодо «референдумів». Що система правил та норм себе вичерпала, тому кожен боронить свою позицію як сам гаразд. Тому «право сильнішого» – теж хороший підхід.
Це спроба максимально заплутати всіх своїми гібридними посланнями, аби приховати власні гібридні інтереси, ніби їх зовсім немає. Є лиш окремі «Есть мнение», але вони начебто ніяк із Кремлем не пов’язані.
У цій ситуації каталонцям та курдам варто уникати будь-яких зв’язків із Росією, якщо вони прагнуть для себе добра, бо в інтересах Кремля – ослабити всіх. Перетворити Курдистан та Каталонію на чергову Сирію, на божевільний котел людських жертв, над котрим чахнутиме Путін, ніби Чахлик над златом, втішаючись чужими поразками.
Попри сподівання Кремля, ситуація в Каталонії не має обернутися парадом суверенітетів. Приклад Барселони має стати щепленням від таких рухів, як Брексит та перемога Трампа, яка негативно відбилася на рейтингах ультраправих політиків у Європі. Якщо Каталонії вдасться від'єднатися, то той період турбулентності, котрий вона переживатиме, створюючи всі інституції, витрачаючи сили на суперечки з Мадридом і таке інше, ті фінансові втрати, котрих зазнає, – все це відбиватиме бажання іншим іти шляхом Барселони.
Ще один важливий урок полягає у тому, що ЄС справді виявляється неготовим до таких ситуацій. Євросоюз у сучасному стані й вигляді вичерпав себе, тому потрібні нові форми існування. Криза затягнулася, а вирішень немає. Зі своїми пропозиціями виступив президент Франції Емануель Макрон, але проблема полягає в тім, що він стрімко втрачає рейтинг у власній країні. Крім того, проблемою ЄС залишається євроскептицизм польської та угорської політичних верхівок, котрі хочуть грати у свою гру.
Ще раз про Крим
Підтримуючи каталонців своєю пропагандою, Росія сподівається на те, що світ змириться з анексією Криму. Це свідчить про те, що для Кремля ця тема дуже болюча, бо жодна притомна країна світу так і не вважає український півострів власністю РФ. А це дуже б'є по амбіціях Путіна. Навіть закидається ідея про новий «референдум» в Криму. Так, для промацування ґрунту. Мабуть, таки добряче дійняли санкції. Хоча Лавров постійно повторює, що про статус Криму й мови бути не може, а санкції взагалі невідчутні. Але зніміть їх. Ну, зніміть! Ну, будь ласка!
Якби раптом хтось зараз у будь-якій частині Росії спробував провести навіть не референдум, а просте опитування громадської думки про можливість від'єднання умовної Сибірської республіки від РФ, то всі причетні отримали б у кращому разі величезні тюремні терміни та купу синців на тілі.
Власне, Путін анексував Крим навмисне для того, аби перекроїти сучасну карту світу. Він сподівається, що, розігруючи сепаратистські настрої, вдасться легітимізувати свою крадіжку. Проте ситуації з курдами та каталонцями не мають нічого спільного із Кримом та Донбасом, бо росіяни АРК та мешканці Донеччини й Луганщини не є народами, що мають право на самовизначення. Натомість на території самої Росії таких народів сила-силенна, починаючи з чеченців та закінчуючи мордвинами. І, затіявши всю цю катавасію із перерозподілом світу, Путін почав гру, котра просто зобов'язана закінчитися парадом суверенітетів на території самої Росії.