За останній місяць президент Російської Федерації Дмітрій Медвєдєв щонайменше двічі заставив говорити про себе міжнародну спільноту. Перший раз, коли ні з того ні з сього проголосив своє "яструбине" звернення до президента України Віктора Ющенка. Багато хто розцінив його як розпачливу спробу вибити свого співправителя Росії Владіміра Путіна з ніші жорсткого, сильного і навіть цинічного політика. Те, що Медвєдєв примірявся до ролі Путіна-2, здається не викликає сумнівів. Але от чи це йому вдалося? Чи нам стало аж так страшно? Так, у пресі пішли міркування про нову агресивну зовнішню політику Росії щодо своїх сусідів, зокрема України. Хтось прив’язав цей агресивний випад до виборів в Україні - неначе цим Медвєдєв задав формат бажаного для Росії кандидата і формат майбутніх українсько-російських стосунків. Найбільше подивував стиль виступу, який у деяких своїх частинах був просто хамським - йдеться про відношення до Ющенка як президента України особисто. Можливо таким чином Медвєдєв пробував додат
Якщо йдеться про його скриту конкуренцію з Путіном, то навіть за цей місяць він в цілому її програв. Навіть з такого складного становища, як заходи з нагоди 70-ї річниці початку Другої світової війни Путін виплутався віртуозно. Спочатку запустив масу "матеріалів" про Польщу як одного з організаторів цієї війни, а потів "весь в білому" виступив у Гданську. Не далекоглядніші з поляків ридали. Бо ж сам Путін визнав, що не вони розпочали другу світову війну! Бо ж сам Путін визнав, що це не Польща напала на саму себе! Межі цинізму і віртуозності нема кінця.
Натомість Медвєдєв на цьому тлі виглядає неадекватно з своїми спробами переграти на медіальному полі соправителя Росії Путіна. Може саме цим і спричинена його друга спроба вийти на сцену. З проектом Путін-2 у нього не виходить. От він і вирішив повернутися до свого старого амплуа ліберала та державника-реформатора. Ба більше - сучасного реформатора, який хоче модернізувати Росію. Причому модернізувати її у технічному сенсі задля подальшої (!) демократизації (!) - "Считаю технологическое развитие приоритетной общественной и государственной задачей еще и потому, что научно-технический прогресс неразрывно связан с прогрессом политических систем." Тобто Мєдвєдєв неначе пішов в обхід Путіна.
Ба більше - в тексті послання є й прямі нападки на фікс-ідею Путіна перетворити Росію на енергетичну імперію, яка триматиме не те що своє довкілля, як от Україну, але й ЄС за горло організувавши свою безроздільну енергетичну монополію. І дійсно - весь успіх десятиліття Росії Путіна будувався на дикому збільшенні ціни на газ та нафту. Натомість зараз маємо безпрецедентне падіння цієї ціни. І взагалі на перспективу ці ресурси будуть вичерпуватися. Війни довкола цих енергоресурсів будуть щораз жорсткішими. І чи вистоїть в них Росія - це ще запитання. Тому Медвєдєв і пише: "Сначала давайте ответим себе на простой, но очень серьезный вопрос. Должны ли мы и дальше тащить в наше будущее примитивную сырьевую экономику…- і сам собі відповідає - Добиться лидерства, полагаясь на нефтегазовую конъюнктуру, невозможно. Надо понять, прочувствовать всю сложность наших проблем. Откровенно обсудить их, чтобы действовать. В конце концов, не сырьевые биржи должны вершить судьбу России…" В кого мітить ця зміна російської стратегії - зрозуміло. Але що далі, то тим більш очевидним стає об’єкт, в який мітить Медвєдєв, а націлився він проти тих, хто "Торгует тем, что сделано не им, – сырьем либо импортными товарами" - тобто у експортерів газу та нафти, а також посередників, що закидують Росію імпортними товарами. Націлився Мєдведев на основу основ режиму створенного Путіним - на світову імперію "Газпрому", яка інколи підміняє собою власне Росію. Бо ж інколи важко розділити інтереси "Газпрому" та Росії. Чи визначити, які з них є пріоритетнішими.
Оцінюючи підсумки попереднього періоду в контексті і економічної кризи і ставки на експорт сировини Мєдвєдєв знову б`є по результатах епохи Путіна: "Как следствие – на уровне глобальных экономических процессов влияние России, прямо скажем, не так велико, как нам бы хотелось". А щодо методів, які застосовувалися у цю епоху, - коли було до краю закручено всі гайки, демонтовано демократичні інститути, а на Кавказі взагалі встановлені піратські режими як у самій Росії (Чечня), так і за її межами (Абхазія та Південня Осетія) то в непрямий спосіб Мєдвєдєв, о диво, його засуджує: "Впечатляющие показатели двух величайших в истории страны модернизаций – петровской (имперской) и советской – оплачены разорением, унижением и уничтожением миллионов наших соотечественников. Не нам судить наших предков. Но нельзя не признать, что сохранение человеческой жизни не было, мягко скажем, в те годы для государства приоритетом. К сожалению, это факт." Ось так, товаришу Путін!
Але це все "розборки". А що ж пропонує Медвєдєв як "голуб миру" та модернізатор Росії? Бо ж "Кто виноват?", як завжди, зрозуміло. А ось "Что делать?" - не завжди.
Звичайно можна мріяти, що Росія стане новою Фінляндією з її "Nokia" чи Швейцарією з її банками чи годинниками. І тут Медвєдєв переходить до чистої футурології. Причому застосовує при цьому дешевий прийомчик. Про все, що має відбутися він пише в імперативній формі, яка не допускає жодних сумнівів щодо того, чи це насправді станеться: "Во-первых, мы станем одной из лидирующих стран по эффективности производства, транспортировки и использования энергии. Разработаем и выведем на внутренние и внешние рынки новые виды топлива. Во-вторых, сохраним и поднимем на новый качественный уровень ядерные технологии. В-третьих, российские специалисты будут совершенствовать информационные технологии, добьются серьезного влияния на процессы развития глобальных общедоступных информационных сетей, используя суперкомпьютеры и другую необходимую материальную базу. В-четвертых, мы будем располагать собственной наземной и космической инфраструктурой передачи всех видов информации; наши спутники будут «видеть» весь мир, помогать нашим гражданам и людям всех стран общаться, путешествовать, заниматься научными исследованиями, сельскохозяйственным и промышленным производством. В-пятых, Россия займет передовые позиции в производстве отдельных видов медицинского оборудования, сверхсовременных средств диагностики, медикаментов для лечения вирусных, сердечно-сосудистых, онкологических и неврологических заболеваний."
Тобто справа майже вирішена - " Я знаю - город будет, Я верю - саду цвесть, когда такие люди ..." - і далі по тексту. І вже зовсім відкинувши забрало: " Общество становится открытым и прозрачным, как никогда. Даже если это не нравится правящему классу... не обрадую и тех, кого полностью устраивает статус-кво. Тех, кто боится и не хочет перемен. Перемены будут." Ось так! А нам залишається тільки дочекатися зустрічного кроку Путіна. Далі - буде... Тим більше, що він вже заповів, що у 2012 році він з Медвєдєвим (що може бути і сумнівним) вирішать, хто буде наступним президентом Росії. як то кажуть - "Мы посовещаемся, и я решу".