- Страшні кадри з нещасними бурятами-наводчиками. Спотворені обличчя росіян, випалені українською артилерією. "Шахтарі та трактористи". Цим солдатам дали наказ - вони приїхали воювати в Україні. Вони думали, що це буде веселе сафарі українськими степами, де ніхто їх не зупинить.
Я хочу звернутися до росіян, щоб кожен з них зрозумів, що відбувається. Ніхто в Україні не бажає вам смерті. Але це не ваш будинок. Це не ваша країна. Це не ваша війна. Ви не зобов'язані виконувати злочинні накази. Ти не зобов'язаний.
Послухай, росіянине. Коли ти приїжджаєш воювати в Україні, то тобі 20-40 років. Якщо тобі пощастить виїхати звідси живим, то повернешся ти пенсіонером. У буквальному сенсі. Тому що після війни в Україні ти недієздатний - тобі відірвало ноги (цілком або частково). Або відірвало руки (цілком або частково). Або вибило і випалила очі. Але це якщо пощастить і вибухом української артилерії тобі випалять тільки обличчя. А якщо ти обгориш цілком або по пояс - прощайся з геніталіями. Тобто - прощайся з майбутнім. Адже з однією рукою жити можна, а без цього - ні. До кінця життя ти будеш відчувати біль. І неважливо, яке поранення ти отримав. Це біль. Страшний фізичний біль. Від нього твоє життя буде пеклом. А вся твоя родина аж до далеких родичів буде змушена працювати на знеболююче, бо в Росії доброго не роблять, а закордонне треба купувати за долари і євро. Ти більше не зможеш ходити в туалет без спеціальних пристосувань, яких в Росії не роблять. Спочатку тобі буде допомагати це робити медсестра. Тобі буде соромно, але ти звикнеш. Потім ходити в туалет доведеться за допомогою родичів. Кожен раз. До кінця життя. А життя далі не буде. Далі у тебе буде тільки алкоголь і безвихідь. І нікого поруч. Якщо у тебе є жінка чи дівчина, то рано чи пізно вона від тебе піде. Або її просто ніколи вже не буде. Потім твої родичі відправлять тебе в лікарню. Назавжди. Просто тому, що вони не зможуть жити з таким тягарем довго.
Відсутність відповіді на питання "за що" буде переслідувати тебе все життя. Адже українці помирають і калічаться за своє. У нас тут просто вибору немає, розумієш. Або ми - або нас. А ти тут гинеш за вигадку. І гинеш в будь-якому випадку - якщо не відразу, так потім, коли, через багато-багато років, тобі в обличчя скажуть, що ніхто і ніколи не посилав тебе в Україну. Так вже було. І так буде знову. Ти можеш і далі вірити пропаганді. Ти можеш і далі підтримувати Путіна. Але вмирати і калічиться доведеться тобі, а не Путіну чи Шойгу з їх п'ятисоттисячною свитою бюрократів. Вони всі будуть жити, смачно їсти і любити жінок. Вони будуть жити. Все, крім тебе.