25 січня шанувальники чинного українського президента Володимира Зеленського мали б відзначати його уродини. Проте будь-які урочистості, як офіційні, так і неофіційні, скасували на тлі новини про катастрофу напередодні російського військово-транспортного літака Іл-76. Раніше такі новини нам би лише додали святкового настрою. Але не цього разу. Бо російська сторона стверджує, що на його облавку в момент падіння перебувало 65 українських військово-полонених. Чи дійсно це так?
Зрозуміло, що вірити кремлівським очільникам – себе геть не поважати. Їхню брехню можна легко визначити вже по тому, що вони рухають вустами. Очевидно, що брешуть вони й цього разу. Але біда в тому, що під цю брехню росіяни можуть легко замордувати тих же 65 українців, або ж прикрити свій злочин масового вбивства, скоєного попередньо.
І тут для розуміння ситуації спробую вкотре скористатися концепцією постправди. Тобто створення такої ситуації, за якої істина розмивається, факти заступаються емоціями, реальність – бажанням або страхом.
Пригадуєте, як це було з іншою авіатрощею – МН17 у липні 2014 року? Щоб замаскувати правду про те, що саме російські вояки зі санкції Владіміра Путіна збили пасажирський Boeing 777, внаслідок чого загинуло близько трьохсот осіб, включно з маленькими дітьми, Росія почала плодити версію за версією. Байдуже, що одна суперечила іншій і відносно легко викривалася. Головне – задурманити голову пересічному обивателю, який би врешті-решт махнув рукою та вирішив, що докопатися до істини в принципі неможливо. Кремль через підконтрольні йому мас-медіа запускав фейки про український штурмовик, який нібито підбив пасажирський авіалайнер. Навіть на державному телеканалі публікувалася грубо скроєна фальшива фотографія українського бойового літака поруч з Boeing 777. Далі була казка про «іспанського диспетчера Карлоса», що якимось дивом працював в українському аеропорту. Врешті з’явилося твердження, що ЗРК «Бук», який збив МН17, належав ЗСУ і обстріл вівся з території, контрольованої Києвом. Ретельні розслідування спершу Bellingcat, а потім і Міжнародної спільної слідчої групи безапеляційно довели, що в усьому винна Росія. Слідство чітко встановило військову частину, звідки було привезено «Бук», маршрут його переміщення і всіх причетних до злочину.
Нинішня ситуація трохи різниться від тієї, майже десятилітньої давності. Офіційні російські джерела наразі дружно дотримуються однієї версії. Спробуємо її сформулювати. Отже, як стверджують росіяни, військово-транспортний літак Іл-76 нібито перевозив 65 українських військовополонених, яких нібито мали обміняти на кордоні з Харківською областю. Як це робилося вже неодноразово. Російські офіційні особи запевняють, що українській стороні заздалегідь повідомили про маршрут літака та про його пасажирів. І нібито, незважаючи на свою обізнаність зі ситуацією, українські військовики збили літак засобами ППО, коли той заходив на посадку в Білгородському аеропорту. Як стверджує Міністерство оборони РФ, літак збили Збройні сили України з метою «звинуватити Росію у знищенні українських військовиків» і нібито в такий спосіб заблокувати обмін полоненими.
Головна російська пропагандистка, керівниця державного телеканалу RT Марґаріта Сімоньян навіть опублікувала список українських військовополонених, які нібито перебували на облавку літака. Але зразу ж прокололася, бо в опублікованому списку виявили військовика, якого вже обміняли раніше.
Окрім того, величезні сумніви щодо офіційної російської версії виникли через цифри загиблих росіян. Згідно з ними 65 ув’язнених конвоювали лише три охоронці. А що ми, пересічні громадяни, знаємо про перевезення арештантів у літаках? Хіба що те, що побачили в культовому американському бойовику «Повітряна в’язниця» з Ніколасом Кейджем у головній ролі. Пригадуєте, який потужний і добре вишколений конвой супроводжував в’язнів. І це при тому, що літак був спеціально обладнаний саме для такої цілі. Там були клітки для особливо небезпечних злочинців, а решта були прикуті ногами й руками до своїх місць.
Очевидно, що нещасливий Іл-76 не мав навіть близько такого обладнання, адже використовувався для найрізноманітніших цілей, зокрема транспортування зброї й боєприпасів. Отже, конвой мав бути значно потужнішим. Згідно з російським армійським статутом конвоїрів мало б бути щонайменше вп’ятеро більше. Ось іще одна серйозна нестиковка.
Йдемо далі. Скупі дані та відеокадри засвідчують, що збитий літак перед падінням рухався не з північного сходу на південний захід, як належить за схемою заходу на посадку, а з півдня або південного заходу на північ. Тобто саме так він злітав би з аеродрому, а не сідав. То чого ж би це літак, який привіз полонених, мав би з ними ж відлітати в невідомому напрямку.
Так, цей висновок експерти роблять на дуже куцому матеріалі, тому не можна нічого стверджувати напевно. Утім всі сумніви про рух літака могли б розвіяти дані зі сайту Flightradar. Але ж ні. Бо літак чомусь рухався з вимкненим транспондером. Чому? Наприклад для того, щоб ускладнити встановлення істини про причини катастрофи, бо істина ця, очевидно, була б неприємною для російської сторони. Знову ж та сама постправда.
Окрім сказаного, насторожує ще один момент. Річ у тім, що офіційний Кремль досі ніколи не визнавав факту збиття Україною російських військових літаків. А тим паче не давав інформації, що і як було знищено. Пригадаймо хоча б нещодавні випадки, коли Росія вперто не бажала визнавати ні три знищені винищувачі-бомбардувальники Су-34 над окупованою частиною Херсонщини, ні літаючий радар А-50 над Азовським морем і там же підбитий повітряний командний пункт Іл-22М11. Хоча ні, щодо двох останніх щось сказати довелося, проте Кремль вирішив за краще збрехати про помилку власної ППО і збиття двох важливих і вартісних літаків «дружнім вогнем», щоб лише не визнавати, що це справа українських військовиків.
Чому ж щодо Іл-76 така нехарактерна інформаційна активність? Можливо, саме тому, що тут ідеться саме про інформаційно-пропагандистську операцію.
Міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров саме вибирався до Нью-Йорка на зустріч з генеральним секретарем ООН Антоніу Ґутеррешем, і йому конче потрібні були підстави для того, щоб на найвищому міжнародному рівні поскаржитися на «жорстокість українців». Для цього й були проведені «спецоперації» з обстрілу Білгорода, Донецька, а тепер літака з полоненими. Росія мала виставити себе жертвою, перекинути провину з хворої голови на здорову. А ще – мати аргументи, щоб переконувати західних політиків не надавати більше Україні зброї. Бо українські вояки нібито обстрілюють західною зброєю мирні російські міста і літаки.
Тепер щодо української сторони. Якої поведінки їй варто дотримуватися? Я б порадив, з одного боку, бути максимально стриманою в оцінках, а з іншого – максимально відкритою в наданні нешкідливої для нашої безпеки інформації. Бо поки що офіційний Київ допустився кількох проколів у висвітленні інциденту на Білгородщині. Спершу були бравурні заяви про збиття літака, потім вони якось незграбно були скасовані. Що вже кинуло тінь сумніву на ситуацію. Далі не було чіткої заяви про процедуру обміну полоненими, про те, яку інформацію надала, а якої не надала російська сторона.
Щойно через кілька годин, коли новина вже крутилася на всіх міжнародних мас-медіа, з’явилася заява Головного управління розвідки Міністерства оборони України. «Cьогодні (24 січня, – ред.) мав відбутися обмін полоненими, який не відбувся. За твердженням російської сторони, це сталося внаслідок збиття російського літака Іл-76, який буцімто перевозив наших полонених. Наразі ми не маємо достовірної та вичерпної інформації з приводу того, хто саме перебував на борту літака та в якій кількості», – йдеться в заяві.
Далі ГУР наголошує, що Україна «не була проінформована про кількість транспортних засобів, маршрути та форми доставки полонених». І що «посадка транспортного літака в 30-кілометровій зоні ведення бойових дій не може бути безпечною». Заява завершується такими словами: «Виходячи з цього, мова може йти про сплановані та навмисні дії рф з метою дестабілізації ситуації в Україні та послаблення міжнародної підтримки нашої держави».
У ході ведення бойових дій військово-транспортний літак є легітимною ціллю для ворогуючої сторони. Як, наприклад, БМП чи накрита брезентом вантажівка, яка зазвичай перевозить амуніцію. Адже в такі машини теж можна посадити військовополонених, які призначені на обмін, і везти їх до кордону. Але якщо не попередити про це ворогуючу сторону, то що вантажівка, що БМП стають виправданою ціллю для атаки.
Тож головним питанням залишається: чи попередила Росія про транспортування військовополонених конкретним літаком? Усе вказує на те, що ні. Бо ніколи наші військовики не відкрили б вогонь по транспорту, який перевозить українських громадян.
І тут не можна не погодитися з президентом Зеленським, що істину здатне встановити лише міжнародне розслідування. Хоча наперед відомо, що нормального, повноцінного розслідування Росія провести не дозволить. Тож знову доведеться задовольнитися постправдою.