Учора народний депутат України М.Найєм заявив про «збочення логіки процесу створення ДБР як незалежного органу» й загрозу «подальшої узурпації правоохоронних органів політичними групами». Так він прокоментував проміжні результати конкурсу з відбору кандидатів на посаду директора ДБР та його заступників.
По суті М.Найєм на завершальному етапі цього конкурсу підтвердив те, про що я неодноразово говорив раніше і що є сенс повторити ще раз з огляду на ту надзвичайну важливість, яку ДБР матиме для правоохоронної системи держави. Йдеться про те, що:
1. З боку політичного керівництва держави спостерігається наполегливе прагнення встановити тотальний політичний (а фактично – особистий) контроль за правоохоронними органами, у т.ч. новоствореними. Це прагнення не ґрунтується на Конституції, але воно є очевидним. Метою встановлення такого контролю є, з одного боку, убезпечення себе від відповідальності, з іншого – «забезпечення» відповідальності (переслідування) політичних опонентів та особистих недругів.
2. Склад конкурсної комісії з відбору кандидатів на керівні посади ДБР не залишає жодних сумнівів у тому, що цей відбір буде політично (особисто) керований. Більшість конкурсної комісії сформована з представників двох політичних сил – БПП (президента) і «Народного фронту». Отже, є висока ймовірність того, що керівні посади в ДБР будуть просто поділені за домовленістю між цими силами: директор та його заступник по слідству – від БПП (президента), інший заступник – від НФ.
3. Цей конкурс триватиме доти, доки в режисерів формування керівництва ДБР не буде стовідсоткової впевненості в тому, що місце його директора та його заступників обіймуть «свої» кандидати. Той факт, що конкурс виходить на завершальну стадію, означає, що така впевненість у політичного керівництва вже є.
4. Процес встановлення політичного (особистого) контролю за ДБР було розпочато ще під час прийняття профільного закону про цей орган, яким передбачено неконституційний порядок призначення директора ДБР. Відповідно до статті 11 Закону «Про державне бюро розслідувань» директор ДБР призначається на посаду Президентом за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до подання комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора ДБР. Судячи з усього, це положення закону було предмету якихось домовленостей між президентом і тими особами, які забезпечували необхідну кількість голосів для прийняття цього закону. Такий порядок призначення директора ДБР закладався у закон свідомо з єдиною метою – «загнати» цей орган під президента. Разом з тим, Конституція, яка передбачає виключний перелік повноважень глави держави (про що неодноразово у своїх рішеннях наголошував Конституційний суд), правом призначати директора ДБР його не наділяє.
Тобто, чинний Закон «Про державне бюро розслідувань» передбачає вочевидь неконституційний порядок призначення директора ДБР. А це з самого початку ставить під сумнів легітимність (конституційність) діяльності цього органу, що, у разі політичної потреби, може призвести до блокування його роботи та розвалу розслідуваних ним справ. До того ж, як свідчить зовсім недавня вітчизняна практика, такі неконституційні кроки ведуть до узурпації влади.
Відтак, існує два варіанти подальшого розвитку подій з формування ДБР. Перший – спостерігати за тим процесом, який зараз відбувається і який гарантовано призведе до утворення політично залежного (ручного) спеціалізованого правоохоронного органу. Другий – спробувати виправити цю ситуацію, направивши її у конституційне (правове) русло. Це потребує скасування вказаного конкурсу на зайняття посади директора ДБР та невідкладного внесення змін до Закону «Про державне бюро розслідувань» в частині порядку призначення директора ДБР. Зрозуміло, що це на якийсь час загальмує процес утворення ДБР, чому надзвичайно зрадіє ГПУ (на цей час за нею залишатиметься слідство). Але цей шлях приведе процес утворення ДБР у відповідність до Основного Закону, забезпечить його легітимність та усуне (щонайменше – бодай певною мірою) ті небезпеки, які породжує нинішня процедура формування цього органу.
Якщо виходити з принципів права, приписів Конституції, інтересів держави та суспільства, то, безумовно, потрібно реалізовувати другий варіант. Бо він дає шанс для створення незалежного державного органу, який відіграватиме ключову роль у правоохоронній системи України. Перший варіант такого шансу не дає. Відтак, небайдужі парламентарі, які розуміють небезпеку нині здійснюваного формування керівництва ДБР, мають невідкладно внести відповідний законопроект, а також порушити питання про скасування чи зупинення нинішнього конкурсу. Проста констатація фактів того, що щось робиться не так, у даному разі є неефективною і недостатньою. Потрібні дії – передусім на законодавчому рівні.