Розумні вчаться на чужих помилках, а дурні на власних. Будь тим, ким ти є (Фрідріг Ніцше).Docendo discimus (Навчаючись, ми вчимось). Дозольте суб’єктивний погляд на те, як з Латвії, ліберали зробили відсталу економічну країну та вібвуся московський реванш.
Відбуваючи в цю країну, ще на летовищі, в Борисполі, познайомився з братом-українцем. Доля закинула його в Латвію. Починав він з малого, але завдяки своїй працелюбності та наполегливості став представником так званого «середнього класу» Латвії. Наше знайомство відбулося за трошки кумедних обставин: я стояв в черзі на митний контроль, коли до мене підійшов Владислав і попросив про допомогу. Звичайно, що я погодився, адже наш обов’язок допомагати представникам нашої нації всюди де тільки можемо. Не буду вдаватись до деталей, але допомога була трошки ризикована, і тому Владислав, вирішив мене матеріально вмотивувати. На що я відповів: «Ми українці не…, щоб один з одного за поміч гроші брати». Легеньке здивування на обличчі українського латиша, і як наслідок - я отримав щирого друга, хорошого гіда і чудового співрозмовника під час польоту. Сам переліт не є довгим, але протягом нього я почув цінні поради, щодо перебування в Латвії.
Маленький шок в аеропорті Риги. Прикордонник незважаючи на те, що я привітався англійською, подивившись в мій паспорт - і запитав на общепонятном: «цель вашого прєбіванія в Латвії», на що я культурно, але підкреслено англійською відповів на запитання. З аеропорту, на своєму елітному позашляховику, Владислав відвіз мене до Старої Риги, де знаходився готель. Цінність цього українця полягає в тому, що заробивши чималий капітал за кордоном, він хоче повернутись в Україну, на рідну святу землю, і вкласти гроші в нашу економіку, створивши робочі місця для братів українців. До речі, він народився в Кривому Розі, але настільки сильно любить нашу Батьківщину, що декому з «патрійотів- галичан» є чого в нього повчитись. Ми багато спілкувались про потенційні інвестиційні проекти в Україні. Найоригінальніший був зі створення музею тоталітаризму, куди б звозили всіляких лєннів, косіорових, петровських та пам’ятники іншим комуністичним дегенератам. Виявляється - це в них дуже прибутковий бізнес. В Латвії цілими сім’ями, на вихідних, їздять в такі «парки комуністичного періоду», де знимкуються на фоні більшовицьких динозаврів. Коли я сказав, що в нас ліберали сформували такі стереотипи в суспільстві, як: «Йой, не чіпайте. Та то історія». Отримав феноменальну відповідь: «Я готовий сам фінансувати звезення цих опудал, не питаючи їхнього дозволу». Його родина теж постраждала від «червоної зарази» Пізніше, перебуваючи в нього в гостях і познайомившись з його чудовою родиною, я отримав задоволення від прохання спілкуватись багатою літературною українською мовою, щоб син переймав тонкощі нашої чарівної мови.
Латвія після відновлення державності у 1991 році, здійснила надзвичайно важливу річ: вона провела люстрацію. У 1992 та 1995 році ухвалені Закони про вибори, в яких заборонялось бути обраними членам комуністичної партії, чи їй споріднених організацій, а також членам й агентам КДБ. Проте, звільнившись від пастки комунізму, ця держава потрапила у тенета лібералізму. Командна економіка колишнього СРСР, в основі якої була сталінська інтерпретація марксизму й теоретичних поглядів Леніна, з її непродуманими господарськими зв’язками, директивним плануванням, відсутністю приватної власності, коли держава перетворилась з інституту, що здійснює регулювання господарського життя, в безпосередній господарюючий суб’єкт, справедливо самоліквідувалось (безумовно її трошки допомогли це зробити). Під час Радянської окупації, в Латвії, створювались промислові підприємства, і їх не будували комуняки, а латиші. Державний електротехнічний завод , який випускав сучасну радіоапаратуру, а сьогодні випускає фільтри для очистки води, працевлаштовував 20 тис. осіб, з яких інженерів-конструкторів, лише 1,5 тис. осіб. Сьогодні там працює 100 осіб. Ех, як тут не згадати нашу львівську радіоелектроніку. Продукція кондитерської фабрики Лайме, на якій працювало 1000 осіб експортувалась в країни Зх. Європи. Після приходу іноземного інвестора, у вироби почали додавати низькоякісні інгредієнти та сурогати. Нічого Вам не нагадує? Завод РАФ. Пам’ятаєте мікроавтобуси “рафіки”? Немає нічого. Обладнання порізали, землю розпродали. Майбутнє ЛАЗу? Найгірше не тільки те, що вони втратили бюджетоутворюючі заводи, вони загубили ціле покоління інженерів різних спеціальностей, конструкторів–винахідників, основу національного багатства, для відродження яких необхідні цілі покоління
Взагалі Рига з економікою, архітектурою та населенням 750 тис. осіб нагадує м. Львів, як і Латвія з 2 млн.260 тис. осіб Львівську область відповідно.
В житті я спілкуюсь за правилом Емерсона. Намагаюсь багато контактувати з людьми і переймати в них необхідний досвід. Без проблем підходжу до людей і знайомлюсь з ними. Дозвольте, дві розмови які підкреслять мої думки.
В навчальній групі. були представник великого бізнесу, банківського менеджменту, державні посадовці. Серед них всіх, і серед професури, я провів маленьке опитування, як оцінюють вони такий стан економіки Латвії, коли фактично знищений національний виробник. Відповідь були різними, але спільним було те, що це неправильно. Навіть чарівна шведка, з милозвучним іменем Pеrnilla, яка працює в корпорації Сіменс, і була б зацікавлена в знищенні латишських конкурентів погодилась, що це є дивним.
Розмова перша. В перерві ,між заняттями, за кавою, питаю в директора спільного німецько-латишського фармацевтичного підприємства. Бренд материнської компанії цієї фірми відомий в усьому світі.
- Пані Інта, скажіть, будь-ласка, а що, у Вас, в Латвії виготовляється?
- Нічого!!!
- А Ви вважаєте таку ситуацію нормальною?
- Ні. Це була помилка.
Зрозуміло, що спілкуємося, виключно англійською. Такий я є. На «русскам нє разгаварію». До речі, така моя принциповість надзвичайно сподобалась латишам, але про це згодом.
Розмова друга. На любов і смак товариш не всяк. Особисто мені подобаються синьоокі білявки, але справжні, нефарбовані, з красивим, пропорційно розвинутим тілом. Тому, коли була можливість познайомився з справжньою білявкою, зробив це з приємністю. Ця панночка виявилась надзвичайно ерудованою, прекрасною співрозмовницею і знавцем англійської. Під час розмови мене вразило одне її речення: «Я не бачу майбутнього в цій державі. Нормальної роботи тут не знайти. За найменшої нагоди планую виїхати в Ірландію». Відразу спав на думку бесмертний вираз Д.Ф. Кенеді: «Ask not what your country can do for you -ask what you can do for your country?» На що отримав приємну усмішку і пояснення, що Богу-Боже, а кесарю – кесареве. Уявляєте трагізм латишської нації. Ліберали створили такі штучні умови, що кращі представники титульної нації покидають Батьківщину, а на їхнє місце будуть ввозити мігрантів з Африки й Азії.
Проблемою націонал-демократів як в Латвії так і в Україні, було те, що після звільнення із радянської окупації вони намагались вирішити національне питання без соціального, адже без формування самодостатньої національної економічної системи неможливе майбутнє нації. Націонал-демократи здали економіку космополітичним лібералам, а в час економічних та інформаційних воєн – це був злочин перед нацією. Після зникнення «імперії зла» прийшли «чиказькі хлопчики», метою порад, яких є - поставити національні економіки, країн колишнього соціалістичного табору, в цілковиту залежність від космополітичного фінансового капіталу. До речі, світла пам’ять Йорга Гайдера, річниця смерті якого була нещодавно, яку так хочуть заплямувати різні ліберасти, підтверджує експлуатаційний характер світової економіки. Цей австрійський політичний діяч відкрито виступив проти інтернаціонального банківського капіталу, який знищує економіки світу, заробляючи мільярди на лихварських відсотках, за що поплатився своїм життям.
Що ж відбулось з економікою України, Латвії та інших держав? Є прекрасна книжка Confession an economic hit man by John Perkins («Сповідь економічного вбивці» Дж. Перкінса). На жаль, україномовного варіанту я не знайшов, але в англомовному Інтернеті її можна віднайти. Ця книга стала бестселером в США. Колишній працівник ЦРУ відверто розповідає як знищуються національні економіки держав світу за допомогою МВФ, СБ, USAID (Американського агентства по допомозі). Лише декілька цікавих фактів з книги. Міжнародний фінансовий капітал сповідує політику Вашингтонського Консенсусу, щодо національних економік незалежних держав. Латвія була одна з країн так званих Балтійських тигрів, до неї були Пд-Сх Азійські Тигри чи Дракони, до них були Латиноамериканські держави. Першими жертвами порад МВФ стали країни Латинської Америки. Еквадор, Болівія, Аргентина впроваджуючи рекомендаційну макроекономічну політику інтернаціонального світового капіталу, опинились в борговій кабалі, масовому зубожінню населення і втраті національного багатства. Завдяки порадам МВФ, чисельність бідних в Еквадорі збільшилась з 15 до 70%. Після свідомої руйнації економіки Аргентини, спричиненої злочинною приватизацію державної власності та доларизацією фінансової системи, в 2001 році, коли третина населення опинилась за межею бідності, лише політика економічного націоналізму дозволила зупинити занепад в цій державі. Впроваджуючи політику МВФ, аргентинська влада дозволила зосередити 90% банківського і 40% промислового капіталу в руках іноземців. В умовах кризи, відбувся відтік капіталу, закриття підприємств, що спричинило масові соціальні бунти серед населення.
В 1997 році після спекулятивного фінансового стимулювання розвитку Пд.-Сх. Азійських країн МВФ, спалахнула, т. зв. Азійська фінансова криза, наслідки якої найефективніше могла подолати Малайзія, застосувавши політику економічного націоналізму. Коли курс національної грошової одиниці щодо американського долара впав з 2,4 до 4,8 до рінггіна за дол.. США, уряд силою підняв курс до 3,8 рінгіна/дол..США., і повністю відмовився від допомоги МВФ, через невигідні умови для країни. Така відмова й активне державне втручання в економіку, дозволило Малайзії найлегше перенести наслідки кризи, на відміну від Індонезії, Філіппін та Таїланду.
Сценарій всюди був однаковий: поради, кредити, приватизація і криза.
Що відбувається, коли знищують національного виробника ми відчули нещодавно. Марлеві маски і антивірусні мазі не виробляються в Україні. Нація стала закладницею китайців та росіян, і чекала на поставки від них. Це є наслідком лібералізму і «вільного ринку».Економічна залежність від інших.
Балтійські тигри постраждали аналогічно.
Завершення цієї економічної теми і соціальне та культурне обличчя Риги в наступному блозі.
До нових зустрічей.
Слава Україні!