Міністерство оборони Німеччини нещодавно оголосило про переведення деяких танкових підрозділів з так званої кадрованої категорії (багато техніки – мало солдатів) у штатну. Тобто в боєздатну. Загальне число важких танків у Бундесвері планується після тривалого періоду скорочень знову збільшити – з 225 до 300. Заявлено також про майбутнє поповнення військ іншими сучасними озброєннями, а також про перехід до поступового зростання особового складу.
За словами міністра оборони ФРН Урсули фон дер Ляєн, лінія на згортання військової потужності має змінитися на зворотну – у зв'язку зі зміною ситуації в Європі. Саме вона послалася на рішення саміту НАТО у вересні минулого року про реагування на дії Росії в Україні.
Німеччина після Холодної війни насолоджувалася миром і спокоєм в оточенні союзників та друзів. Це оточення нікуди не поділося, однак німці збираються тепер у складі Північноатлантичного Альянсу відповісти на виклики ширшого європейського масштабу, причому у східному напрямку. І це, звичайно, знакова подія.
Спасибі, так би мовити, Володимиру Володимировичу.
Відомо, що покоління німецьких танків здавна є суттєвим чинником на європейському воєнно-політичному полі. Так, за визнанням радянських воєначальників, саме через «Леопарди» найкращі радянські сухопутні сили вздовж кордону НДР з ФРН націлювалися проти німецьких дивізій, що стояли пліч-о-пліч з американцями, британцями, голландцями та ін. Тепер цьому чиннику, мабуть, знову доведеться заявити про себе.
Питання – де і як.
Відсиджуватися за спинами поляків і чекати, коли ймовірний противник прорветься до Одеру – стратегічно абсурдно і суперечило б принципам колективної оборони НАТО. Швидше за все, новітні «Леопарди-2» (уже мало схожі на своїх безпосередніх попередників) увіллються до складу нещодавно створеної Передової групи у складі Сил швидкого реагування та «покажуть прапор» (чи, швидше, свої хрести на броні) десь в Центральній Європі. Їх, мабуть, будуть супроводжувати інші підрозділи (які ж танки без піхоти, а також без фронтової авіації?).
Найбільш вірогідним місцем дислокації німецьких контингентів на час нинішньої кризи може стати Польща. Проте не можна виключити і країни Балтії. Пройшов же 23 лютого механізований американський підрозділ (разом з голландцями, іспанцями тощо) Нарвою прямо на очах російських прикордонних постів. Тим самим зроблено певний внесок у сакраментальну дискусію на тему «хто готовий вмирати за Нарву».
Утім Польща чи Естонія (Латвія, Литва) – це не настільки принципово. Як тепер продемонстровано, їх усіх рівномірно покриває «парасолька» колективної оборони. Важливіше те, що поява бойових сил НАТО в цьому складному і вразливому регіоні підриває концепцію горезвісної «гібридної війни». Альянс відразу підвищив ставки до війни на полі бою – з танками як одним із найважливіших аргументів. І вже хто-хто, а німці краще за багатьох інших знають, що хід реальної військової конфронтації однією авіацією (скажімо, тією, що досі патрулювала небо над Балтією) не визначається.
Наступне питання: чи йде мова тільки про забезпечення недоторканності східних кордонів НАТО і суверенітету його членів? Іншими словами – про закріплення формального поділу Європи після Холодної війни? Мабуть, ні, не тільки. Бо військові радники Британії, США і, швидше за все, інших країн мають намір в той же самий час прибути на територію України для допомоги в переозброєнні і перенавчанні її армії. Зрозуміло, що їхні зусилля будуть – що приховувати? – координуватися із загальною політикою НАТО. Десь щодо цього вже ведеться інтенсивна штабна робота, про зміст якої ми дізнаємося, мабуть, нескоро.
Треба також розуміти, що як така західна дипломатія щодо Москви деякий час тому практично припинилася. Те, що ми спостерігаємо сьогодні, – це не дипломатія у звичайному сенсі, а коаліційна політика на виконання стратегічних рішень Північноатлантичного Альянсу. Його внутрішня механіка така, що за потреби солідарно й узгоджено діють всі члени, включно з Німеччиною і тією ж Грецією.
Чому все це відбувається саме тепер? Почасти, думається, тому, що зима в Європі вже понад століття, як правило, стримує військову активність, особливо на сході. Взимку саме час готуватися, проводити поповнення та перегрупування сил і засобів, чекаючи, коли потеплішає і дороги підсохнуть. Те, що НАТО діє сьогодні настільки масованим чином, наводить на думку, що його генерали чекають вже навесні масштабних дій іншої сторони. Дані про це мають бути досить вагомими, інакше військові ні за що не отримали б санкції політичного керівництва на такі приготування.
Нарешті прикинемо деякі сценарії. НАТО, мобілізувавшись, очевидно, спробує не допустити подальших військових успіхів Росії і підтримуваних нею ополченців. Оскільки зона зростаючого протистояння тепер охоплює практично всю Центральну Європу, то для Росії – та ще й в умовах санкцій і загального господарського занепаду – це загрожує крайнім перенапруженням сил і виснаженням ресурсів. Москва відповість власною мобілізацією з неминучим посиленням внутрішніх репресій і подальшим згортанням відносин із Заходом.
Зміна режиму на більш відкритий наразі є радше ілюзією. РФ перетвориться на таку собі регіональну парію, і на цьому етапі буде досягнуто певного балансу – сторони вважатимуть за краще відступити від скочування в ядерну прірву. Але навіть така, з дозволу сказати, рівновага навряд чи зможе бути досягнута без появи на сцені боєздатних підрозділів «Леопардів».