Люди повертаються на Місяць. Після 1972 року жоден представник виду Homo sapiens не відвідував супутника Землі і навіть не перебував на його орбіті. На поверхні небесного тіла працювали лише автоматичні космічні станції. Але ця пауза не могла тривати вічно. І ось люди знову за крок до того, щоб не тільки прогулятися місячною поверхнею, а й спробувати там залишитися на триваліший термін.
Американська місія Artemis частково відновила інтерес до далеких космічних подорожей. Але вона поки що не стала революційним проривом людства в освоєнні космосу. Технології, які використовує NASA для повернення на Місяць, ґрунтуються на досягненнях 1960-х років. Ракета SLS, призначена для запуску космічного корабля Orion, за концепцією і потужністю дуже нагадує ракету Saturn V, що використовувалася під час програми Apollo. До того ж обидві одноразові і дуже дорогі в експлуатації. Orion – це покращена версія командного модуля Apollo. На 30% більше місця для екіпажу, сучасна електроніка, але загальна форма і роль – ідентичні.
У минулому столітті на тлі тріумфу американської програми Apollo і першої висадки людини на Місяць здавалося: мине лише кілька десятиліть – і космічні кораблі з астронавтами мандруватимуть просторами Сонячної системи. А подорож людей на Марс стане такою ж буденною справою, як візити до Місяця. Підстави для таких припущень були. Адже між першим польотом людини у космос і висадкою на Місяці минуло лише вісім років. Космонавтика тільки що з’явилася як окрема сфера діяльності й активно розвивалася. А людська уява і природний потяг до нових відкриттів малювали швидке настання нової ери в дослідженні Всесвіту.
У популярному романі «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері люди відправили першу експедицію на Марс у 1999 році. А з 2001-го розпочалася масова і швидка колонізація четвертої планети. Популярні науково-фантастичні фільми другої половини XX століття теж зображували далекі космічні подорожі, які стали буденністю для людства вже через 50 чи 100 років. Насправді виявилося, що футурологи і фантасти з минулого надто оптимістично бачили космічний поступ. Людина досі не збудувала навіть постійної бази на супутнику Землі і не розпочала освоєння ресурсів Місяця. Подорож на Марс все ще є предметом наукових дискусій і домислів фантастів, а не реальністю. А про відправлення астронавтів за межі внутрішньої Сонячної системи і поясу астероїдів між Марсом і Юпітером зараз взагалі не йдеться.
Не можна сказати, що в період між місією Apollo-17 в 1972 році, коли люди востаннє гуляли місячною поверхнею, і польотом чотирьох астронавтів у межах Artemis-2 у 2026 році не відбулося ніяких проривів у дослідженні Всесвіту. Насправді їх було чимало. Проте більшість із них здійснено переважно завдяки автоматизованим роботизованим системам, міжпланетним космічним станціям і новітнім надчутливим телескопам, а не польотам людини.
Людство відправило космічні апарати на Марс, Юпітер, Сатурн, Венеру, Меркурій, Уран, Нептун і Плутон, а також до супутників Юпітера і Сатурна. На деяких із них потенційно можуть існувати примітивні форми життя. Дослідження охопили й карликову планету Церера в поясі астероїдів. Космічні станції «Вояджер-1» і «Вояджер-2» проминули дальні планети Сонячної системи і зараз летять у міжзоряний простір. На Марсі майже постійно працюють космічні зонди, які активно досліджують четверту планету. У 2014 році вперше відбулася успішна посадка космічного апарату на комету. Запуск телескопа Hubble і результати його роботи змінили наше розуміння Всесвіту. Також людство за допомогою інших сучасних телескопів відкрило понад 6 тисяч екзопланет за межами нашої зоряної системи. І їх кількість надалі зростає. Попередній аналіз чужих планетних систем певною мірою підтверджує унікальність Сонячної системи.
Наукових відкриттів у дослідженні космосу за останні 50 років було зроблено немало. Але люди так і не змогли віддалитися від Землі на відстань понад 407 тисяч кілометрів.
Якщо програму Artemis вдасться реалізувати повною мірою, то людство тільки зробить перші кроки в практичному освоєнні ресурсів Місяця. А також збудує на поверхні і на орбіті супутника нашої планети постійну космічну базу. Лише після цього можна буде перейти до наступного етапу – мандрівок у далекий космос за межі дії земного тяжіння. Стратегічна мета Artemis якраз і полягає в тому, щоб використати Місяць як трамплін для підготовки дальніх космічних місій. Передусім на Марс. Але ніяких конкретних дат наразі немає. Будівництво стаціонарної місячної станції може затягнутися в часі. Та й глобальна нестабільність на нашій планеті не сприяє дослідженням Всесвіту.
Можливо, прогрес дещо прискориться через космічні амбіції Китаю. Пекін також поставив за мету висадити астронавтів на Місяць. Попередня дата – 2030 рік. Для США, якщо вони хочуть зберегти статус лідера, важливо випередити Китай у нових космічних перегонах. Поки що Китай відстає від Америки. Але якщо Сполученим Штатам через неготовність місячного посадкового модуля доведеться вкотре перенести висадку астронавтів на поверхню природного супутника Землі, у Пекіна з’являться шанси випередити суперника.
Діяльність приватних компаній теж здатна прискорити космічні дослідження. Незважаючи на низку труднощів і невдач, SpaceX Ілона Маска рухається до повноцінного введення в експлуатацію великого космічного корабля Starship. Blue Origin Джеффа Безоса робить ставку на туристичні космічні польоти та інтеграцію з NASA у програмі дослідження Місяця. Приватні компанії освоюють нішу комерційних доставок і готують заміну Міжнародній космічній станції. Одним з найважливіших проривів у сучасній космонавтиці є поява багаторазових ракет, які можна використовувати повторно. Ця технологія значно знизила вартість запусків. Також завдяки SpaceX нормою стали ракетні двигуни, які працюють на метані і рідкому кисні. Вони забезпечують кращий баланс ефективності і багаторазовості без необхідності частих ремонтів з можливістю заправки на місці.
Та в будь-якому разі шлях людства до зірок не буде швидким. Подорожі в далекий космос вимагають значних фінансових ресурсів і науково-технологічних проривів. Нових типів двигунів для ракет, які дозволять суттєво прискорити швидкість польотів. Вирішення питання з безпекою астронавтів, які за межами магнітосфери Землі неминуче зіткнуться з агресивним космічним випромінюванням. Нинішній рівень розвитку технологій не дозволяє людству активно подорожувати навіть власною Сонячною системою. Хоча не варто відкидати, що у другій чверті XXI століття перша людина таки ступить на поверхню Марса. Але пройде ще багато років, перш ніж у різних куточках Сонячної системи з’являться форпости нашої цивілізації.