Щороку процедура донорства яйцеклітини стає популярнішою у світі. Зараз в Україні є понад 40 клінік, які займаються збором яйцеклітин. В базі однієї клініки є від 200 до 500 донорок, які готові допомогти іншим стати батьками.
Але ставлення до цієї процедури неоднозначне. Зокрема через те, що багато жінок йдуть на це заради заробітку. За одне донорство можна заробити від тисячі до двох тисяч доларів, залежно від клініки та країни, в якій проходить процедура.
Про те, чому жінки стають донорками, як виглядає ця процедура і наскільки вона безпечна, розповідає Поліна Власенко, аспірантка на кафедрі антропології Індіанського університету в Блумінгтоні (США), яка вже кілька років досліджує досвід донорок яйцеклітин в Україні та умови їхньої роботи. Дослідниця провела 130 інтерв’ю з донорами яйцеклітин, сурогатними мамами, лікарями та агентами в клініках допоміжних репродуктивних технологій.
***
Процес збору яйцеклітин полягає у тому, що клініка безкоштовно ретельно оглядає донорку. Зазвичай, це молоді жінки. Згідно з українським законодавством, донорками яйцеклітин можуть стати жінки віком від 18 до 36 років, у них обов'язково повинна бути своя народжена здорова дитина, задовільне здоров'я, відсутність спадкових захворювань та шкідливих звичок.
Якщо донорка підходить, то до неї впродовж десяти днів застосовують гормональну терапію, аби збільшити кількість яйцеклітин. За ростом і ступенем готовності яйцеклітин спостерігають за допомогою УЗД, три-чотири рази лікар оглядає пацієнтку. Коли вони дозріють, то їх вилучають під загальною анестезією у клініці. За дві-три години пацієнтка може покинути медичний заклад.
Вважається, що ця процедура безпечна до шести разів. Проте багато дівчат хитрують і донують яйцеклітини в різних клініках.
«Більшість просто хочуть на цьому заробити, от так як я: сидимо в декреті, грошей нема, те, що дає держава, не завжди вистачає, щоб забезпечити дитину. Так само думають одинокі матері, яким нема від кого чекати допомоги. В принципі, тут нема чого соромитися», – розповіла одна із донорок.
«Раз на півроку я «щось вирішую»
Для деяких жінок в Україні, особливо для одиноких матерів, донація стає неформальною формою трудової зайнятості. Її розглядають як тимчасову роботу, але достатньо ефективну, щоб відчутно покращити своє фінансове становище.
«Більшість казали, що їхня мотивація – заробити гроші. Але завжди була невелика частина опитаних, які казали, що вони хотіли б допомогти безплідній парі передусім. Компенсація була приємним бонусом», – каже Поліна Власенко.
Наприклад, одна донорка розповіла: «Не від хорошого життя [йдуть на донацію]. Я народила в 16 років. Тобто моїй дочці 6 років, треба якось її забезпечувати. Я працюю на державному підприємстві, зарплати там невеликі, тому треба було якось виживати. Я погодилася один раз спробувати, потім треба було ще, отак раз у півроку я «щось вирішую».
За словами Поліни Власенко, часто жінки обирають донацію, бо вона дає їм змогу заробити необхідні гроші. При цьому вони залишаються разом зі своїми дітьми. Для багатьох єдиною альтернативою, щоб заробити такі гроші, є поїздка на заробітки в іншу країну.
«Тобто в жінки вибір: мігрувати до Польщі і збирати ягоди, і бути далеко від дитини, або стати доноркою і не розлучатися з дитиною», – говорить дослідниця.
«Україна ставатиме все більш популярною серед іноземців»
В Україні достатньо лояльне законодавство щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, що дає можливість парам з Європи та США звертатися по послуги з донації яйцеклітин та сурогатного материнства до українських клінік.
Впливає на розвиток такого репродуктивного туризму також географічна близькість до Європи та низькі ціни на лікувальні програми, в порівнянні з іншими країнами. В більшості країн Європи донація дозволена, але має бути безоплатною, у такій ситуації у жінок просто немає стимулу брати участь у цій програмі. У свою чергу, сурогатне материнство заборонене у більшості країн Європи.
Більшість жінок, з якими говорила дослідниця, приїжджали для донації до Києва з маленьких міст і сіл по всій Україні. Деякі казали, що їм не дуже подобається процес донації в Україні, зокрема через ставлення, тому вони погоджуються на програми, які передбачають поїздку закордон: в Індію, Непал, Грузію, Кіпр, Мексику, Таїланд. Туди іноземні безплідні пари також подорожують з метою скористатися послугами сурогатного материнства та донації. Зараз багато країн вже заборонили сурогатне материнство для іноземців, тому це вже не так актуально. Натомість, можливо, Україна ставатиме більш привабливою для іноземних безплідних пар, що потребують допомоги сурогатної мами та донора.
«Треба просто уважно читати контракт»
Іноді жінки працюють без контракту і знаходять батьків безпосередньо, а не через агентства чи клініки.
«Коли напряму з батьками, то ми взагалі без контракту працювали, підписали документ лише в день пункції і то лише про те, що ми не претендуємо на цю дитину і обговорили суму компенсації, – розповідає одна з українських донорок. – Але напевно через агенцію працювати краще. Тому що у Непалі, коли ми здали яйцеклітини, батьки відмовилися нас годувати. Ми хотіли їсти, а вони кажуть: «Ви розумієте, ви нам вже все дали, ми нічого один одному не винні, харчуйтеся за свій рахунок». Як так? Може нам ще летіти за свій рахунок? Так не робиться, ми тоді дуже посварилися з батьками. А з договором ви точно знаєте, що вони повинні зробити. Наприклад, у Москву я літала через агентство, але не до кінця прочитала договір і вийшло так, що мені ні харчування, нічого практично не оплатили. Треба просто уважно читати контракт».
«Схильність до набирання ваги – це для них вето»
За словами донорки, яка пройшла процедуру п'ять разів (двічі в Україні і тричі закордоном (Непал, Таїланд, Індія), українки популярні серед іноземців, зокрема через зовнішність.
«Мені здається вони більше дивляться на зовнішність, все-таки українські дівчата найкрасивіші, так всі кажуть. В багатьох країнах хочуть саме українок: вони душевні, незамкнуті, навіть росіянок менше беруть. Може тому, що, по суті, не дорого ще, – розповіла жінка. – От я маю рідну сестру, її більше люблять: такий типаж – голубі очі, світла шкіра. У мене ж карі очі та смаглява шкіра, то не особливо беруть. Зараз дуже хочуть високих дівчат, ніхто не хоче низьких. Повненьких не беруть. Схильність до набирання ваги - це для них вето. Чомусь усі беруть з освітою, це завжди питають на кого вчилися. Хоча я не знаю, яке це має значення по суті. Як це відображатиметься на дитині невідомо, але хочуть всі вищу освіту. Навіть у кого є ступінь магістра, то доплата йде».
Використана у статті інформація вперше була озвучена під час публічної лекції Поліни Власенко «Від донації до праці», проведеній у Феміністичній майстерні у Львові.